Цивільне право України - Дзера О.В. - Стан здоров'я

Великого значення сімейним зв'язкам надає і спадкове право. Так, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги згідно із ст. 1261 ЦК є діти, чоловік (дружина) і батьки померлого, а також дитина померлого, народжена після його смерті. До другої черги на підставі ст. 1262 ЦК належать рідні брати і сестри спадкодавця, його дід і баба як з боку батька, так і з боку матері. Отже, правове положення спадкоємця особа може набути лише за наявності зазначених сімейно-правових відносин з померлим.

Родинний стан особи впливає на її правовий статус і в ряді інших випадків. Так, шкода, яка виникла у зв'язку зі смертю годувальника, відшкодовується непрацездатним особам, що перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання (ст. 1200 ЦК). До них належать головним чином особи, з якими померлий перебував у сімейних правовідносинах (батьки, чоловік (дружина), діти та ін.). Згідно із ст. 1178 ЦК за шкоду, заподіяну малолітньою особою, яка не досягла 14 років, відповідають її батьки (усиновителі) чи опікуни. І в даному випадку на правовий статус зазначених осіб впливає їхній сімейно-правовий зв'язок.

Стать

Іноді для цивільно-правового становища особи важливе значення має стать. Наприклад, ст. 50 ЖК УРСР передбачає, що при наданні жилих приміщень за договором найму не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. Законом для чоловіків і жінок передбачено різний вік, з досягненням якого вони вважаються непрацездатними, що має важливе значення при встановленні права на відшкодування шкоди, а також при визначенні кола спадкоємців і в інших випадках. Так, при відшкодуванні шкоди особам, завданої смертю годувальника, до числа непрацездатних, що мають право на відшкодування, належать жінки та чоловіки, які досягли пенсійного віку, - 55 років для жінок та 60 років для чоловіків (п. 2 ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Стан здоров'я

Серед ознак, що індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільно-правових відносин, виокремлюють також стан її здоров'я. Насамперед закон враховує психічне здоров'я. Згідно з ч. 1 ст. 39 ЦК фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною. У цьому випадку цивільно-правовий статус такої особи істотно змінюється: вона не може особисто здійснювати юридичні дії та індивідуалізується як суб'єкт цивільного права саме за цією ознакою. Відповідно до ч. 1 ст. 226 ЦК правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, якщо він не схвалений опікуном такої особи, є недійсним (нікчемним).

Закон бере до уваги також такий стан здоров'я фізичної особи, коли вона у момент здійснення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У даному випадку йдеться про дієздатну особу, але в момент здійснення правочину її здоров'я відхилилося з тих чи інших причин від норми (у зв'язку з нервовим потрясінням, фізичною травмою, сильним алкогольним сп'янінням тощо). Тому правочин, вчинений такою особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ч. 1 ст. 225 ЦК).

Для індивідуалізації фізичної особи як суб'єкта цивільного права важливе значення в деяких випадках має такий стан здоров'я, який виражається у зниженні працездатності або її втраті. Якщо ці обставини настали внаслідок заподіяння їй шкоди іншою особою, то при відшкодуванні шкоди враховується ступінь втрати потерпілим працездатності. У разі стійкої втрати працездатності потерпілий може бути визнаний інвалідом і набуває прав, обумовлених цим статусом, наприклад, право на відшкодування шкоди у випадку втрати годувальника (п. З ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Для індивідуалізації фізичної особи як суб'єкта цивільного права можуть мати значення й інші якості та ознаки, крім розглянутих вище, якщо для цього є підстави, передбачені законом.