Цивільне право України - Дзера О.В. - Момент виникнення та припинення правоздатності

Фізичні особи для участі в цивільних правовідносинах наділяються правосуб'єктністю. В теоретичному аспекті поняття правосуб'єктності охоплює три елементи:

1) правоздатність;

2) дієздатність;

3) деліктоздатність.

Водночас у чинному ЦК термін "деліктоздатність" узагалі не використовується. Як випливає із ст. 30 ЦК, деліктоздатність включається до поняття "цивільна дієздатність".

Під правоздатністю традиційно розуміють здатність бути суб'єктом права, тобто мати визначені права та обов'язки. Таке тлумачення правоздатності прийнято вважати традиційним, і заперечень воно не викликає. Не випадково саме в такому вигляді воно закріплене в ст. 25 ЦК, згідно з якою правоздатність - це належне кожній фізичній особі і невід'ємне від неї право, яке полягає в здатності мати будь-які права та обов'язки, що допускаються законом.

У юридичній літературі радянських часів була поширеною думка про те, що правоздатність виникає з моменту народження, вона набувається не від природи, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю1. Все більше сучасних українських учених схиляються до думки, яка панує в західній цивілістиці про те, що правоздатність - це природна властивість кожної людини.

Утім, юридичний зміст цивільної правоздатності у доктрині цивільного права обґрунтовується по-різному. Можна виділити два протилежних погляди на дану проблему, які заслуговують на увагу: теорія динамічної правоздатності, висунута М. М. Агарковим у 1940 р.2, і теорія статичної правоздатності, представлена в 1950 р. С. М. Братусем3.

Відповідно до динамічної теорії зміст правоздатності залежить не тільки від її державного визнання, а й від того, якими конкретними правами володіє правоздатна особа, в яких відносинах з іншими суб'єктами вона фактично перебуває. Наприклад, будь-хто вправі страхувати майно. Але реальною така здатність стає лише для того, хто вже має яке-небудь майно як можливий об'єкт страхування. А оскільки конкретні відносини, учасником яких стає правоздатна особа, не залишаються незмінними, тому, відповідно, і правоздатність набуває динамічних якостей, змінюючи свій зміст щоразу для кожної окремої особи одночасно зі зміною її відносин з іншими суб'єктами.

Як стверджує статична теорія, зміст правоздатності повністю залежить від її державного визнання, а зовсім не від відносин її носія з іншими особами. У відносинах з іншими суб'єктами формуються конкретні правомочності й обов'язки, склад яких дійсно не залишається незмінним для кожної окремої правосуб'єктної особи. Але правоздатність - не конкретні права й обов'язки, а абстрактна і загальна передумова володіння ними. Таким чином, ця передумова не може диференціюватися при зіставленні одного суб'єкта з іншим чи, тим більше, змінюватися для того самого суб'єкта в різних конкретних суспільних відносинах. Вона належить усім і кожному, залишаючись рівною і незмінною як за обсягом, так і за змістом1.

Як випливає із визначення правоздатності у ст. 25 ЦК, що розуміється як здатність мати будь-які права та обов'язки, які допускаються законом, чинне цивільне законодавство дотримується положень статичної теорії.

Момент виникнення та припинення правоздатності

Важливе значення для розкриття сутності цивільної правоздатності мають два юридичні факти - момент її виникнення та припинення.

Згідно із ч. 2 ст. 25 ЦК момент виникнення правоздатності пов'язується з фактом народження дитини. Момент народження визначається відповідно до даних медицини. Однак у цивілістичній літературі факт народження дитини оцінюється по-різному. Наприклад, Л. Еннекцерус зазначав, що правоздатність виникає з моменту кінця народження. Дитина в утробі матері не є суб'єктом права3. Дореволюційні цивілісти зауважували, що дитина не повинна бути мертвонаро-дженою3. Іноді до цього переліку додають також наявність фізіологічних ознак людини, тобто відсутність паталогій4. Проте, на думку Є. О. Суханова, життєздатність для виникнення правоздатності значення не має: сам факт появи дитини на світ означає, що у неї виникла правоздатність, навіть якщо вона була живою лише декілька хвилин або навіть секунд5.

Згідно із ч. 4 ст. 25 ЦК правоздатність фізичної особи припиняється в день її смерті. На практиці важливо точно встановити момент смерті. В медицині розрізняють клінічну смерть (зупинення роботи певних органів з відновленням їх функціонування у майбутньому) та біологічну смерть (зупинення роботи всіх органів як незворотній процес). Цивільне законодавство пов'язує припинення правоздатності саме з біологічною смертю.

Слід зазначити, що закон у деяких випадках передбачає охорону прав та законних інтересів зачатої, але ще ненародженої дитини. Вказане положення у вигляді загального правила знайшло своє закріплення у ч. 2 ст. 25 ЦК. Так, відповідно до ст. 1222 ЦК спадкоємцями можуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Проте це не означає, що зачата, але ще ненароджена дитина визнається правоздатною. Йдеться лише про міри охорони та захисту прав та інтересів після народження. Тільки коли дитина народжується живою, вона з цього моменту набуває передбачених законом прав, отже, з цього моменту за нею визнається і правоздатність.

Таким чином, цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Жодні інші обставини, крім народження і смерті, не тягнуть за собою виникнення і припинення правоздатності.

Необхідно також зважати на те, що з народженням особа здатна володіти не всіма цивільними правами і обов'язками. Правоздатність у повному обсязі виникає не одразу з моменту народження. Деякі її елементи виявляються лише із досягненням певного віку. Наприклад, право займатися підприємницькою діяльністю, бути засновником юридичних осіб тощо.

Характерними рисами правоздатності є: а) рівність правоздатності фізичних осіб, б) невідчужуваність; в) неможливість її обмеження, окрім як у випадках та порядку, передбачених законом.

Принцип рівності правоздатності ґрунтується на конституційному положенні про рівноправність громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. У Цивільному кодексі цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 26, відповідно до якої всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

Таким чином, цивільною правоздатністю однаковою мірою наділені всі фізичні особи. Це не означає, що обсяг конкретних суб'єктивних прав кожної фізичної особи є рівним обсягу прав іншої такої особи, але обсяг можливостей мати такі права є рівним незалежно від конкретного обсягу прав і обов'язків певної особи.

Невідчуджуваність правоздатності означає, що від неї не можна відмовитися, її не можна передати іншій особі, а також неможливо навіть у судовому порядку позбавити правоздатності. Особа вправі з дотриманням установлених законом вимог розпоряджатися суб'єктивними правами (продати чи подарувати приналежну їй річ тощо), але не може зменшити свою правоздатність.

Частиною 1 ст. 27 ЦК передбачено, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Не допускається обмеження правоздатності також на підставі правових актів Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обмеження правоздатності допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України. Обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому особа за вироком суду може бути позбавлена не правоздатності в цілому, а тільки здатності мати окремі права - обіймати визначені посади, займатися підприємницькою діяльністю тощо.

Зміст правоздатності визначено в ст. 26 ЦК. Фізична особа має всі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК, а також здатна мати всі майнові права, встановлені цивільним законодавством. Особа може мати інші цивільні права, які хоч і не встановлені Конституцією України та законодавством, однак не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Крім того, фізична особа як учасник цивільних правовідносин здатна мати обов'язки, і це знайшло своє відображення у ч. 5 ст. 26 ЦК.

При цьому слід зазначити, що зміст правоздатності - це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. Кожна особа може мати безліч майнових і немайнових прав та обов'язків, однак конкретна особа ніколи не може мати їх усі, вона має лише їх частину. Наприклад, кожна особа може мати авторське право, однак лише той, хто своєю творчою працею створив твір, має це право. Правоздатність є лише основою для правоволодіння, вона ще не означає фактичну, реальну наявність в особи конкретних прав і обов'язків з числа тих, що передбачені чи допускаються законом.

Важливим є також питання про співвідношення цивільної правоздатності і суб'єктивного цивільного права.

Варто зазначити, що наділення фізичної особи правоздатністю не свідчить про появу у неї суб'єктивного права. Будь-яке суб'єктивне право може виникнути лише в результаті реалізації правоздатності за наявності необхідних передумов, якими є норма права, правоздатність і юридичний факт.

З цих положень випливає, що суб'єктивні права не виникають безпосередньо з правоздатності особи, оскільки правоздатність - це лише абстрактна передумова правоволодіння. Для виникнення суб'єктивного права необхідно, щоб настав юридичний факт, передбачений гіпотезою правової норми. Наприклад, кожен має здатність бути власником квартири, але для того, щоб така здатність перетворилася на право власності, необхідним є настання юридичного факту укладення договору купівлі-продажу або дарування. Таким чином, цивільна правоздатність - це лише теоретична можливість мати права, тоді як суб'єктивне цивільне право - це вже правомочність суб'єкта, яка реально існує, тобто реалізована правоздатність. Конкретне суб'єктивне право, якому до цього часу був властивий характер лише абстрактної можливості мати таке право, виникає у правосуб'єктної особи лише на підставі певних юридичних фактів.

Таким чином, кожна фізична особа здатна мати безліч майнових та особистих немайнових прав, але кожна конкретна фізична особа ніколи не може мати всі ці права одночасно. Вона має лише частину цих прав. Так, законодавець визнає за кожною фізичною особою право авторства на твір, але зовсім не кожна особа має це право. Або кожен може бути власником квартири, але далеко не в кожного громадянина України є достатньо коштів, щоб укласти договір купівлі-продажу.