Цивільне право України - Дзера О.В. - Визнання фізичної особи недієздатною

У передбачених законом випадках фізична особа може бути визнана недієздатною. Згідно із ст. 39 ЦК зазначені юридичні заходи застосовуються у зв'язку з тим, що особа хворіє на психічний розлад, що має стійкий хронічний характер, унаслідок чого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа може бути визнана недієздатною лише судом у порядку, передбаченому статтями 236-241 ЦПК. Окремі роз'яснення з приводу застосування відповідних норм законодавства про визнання особи недієздатною містяться також у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом, У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, унаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно із ст. 145 ЦПК у справах, які стосуються психічного стану особи, обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

1) чи хворіє дана особа на психічну хворобу;

2) чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними.

У випадках, коли особа ухиляється від проходження експертизи, суд може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Справи про визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану здоров'я.

За загальним правилом особа вважається недієздатною з часу набрання законної сили рішенням суду про це. Проте частиною 2 ст. 40 ЦК з цього правила встановлені певні винятки. Так, у тих випадках, коли від моменту виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки (недійсність шлюбу, чинність договорів та правочинів тощо), суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших даних про психічний стан особи, в рішенні може зазначити дату, з якої особа є недієздатною.

Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.

Згідно із ст. 41 ЦК недієздатні особи не мають права самостійно вчиняти будь-який правочин. Правочини від їх імені вчиняють опікуни.

Статтею 68 ЦК серед особливостей правового положення опікуна передбачено, що ці особи не вправі зобов'язуватися від імені підопічного порукою, а також здійснювати дарування від імені підопічного. Крім того, чинний ЦК містить заборону щодо укладення підопічним будь-яких договорів з опікуном, його дружиною (чоловіком) та близькими родичами (батьками, дітьми, братами, сестрами), крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

Ряд правочинів та юридичних дій опікун має право вчиняти від імені недієздатної особи лише з дозволу органу опіки та піклування. Згідно із ст. 71 ЦК до них належать такі:

1) відмова від майнових прав підопічного;

2) видача письмового зобов'язання від імені підопічного;

3) укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладання договорів щодо іншого цінного майна.

Згідно із ст. 226 ЦК правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, є нікчемним. Водночас на вимогу опікуна такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи. Із зазначеного правила є один виняток. Він стосується дрібних побутових правочинів, які відповідають ознакам, передбаченим ст. 31 ЦК. Згідно із ч. 1 ст. 226 ЦК опікун може схвалити такий правочин уже після його вчинення недієздатною фізичною особою. Таким чином, дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, є нікчемним лише за відсутності його схвалення опікуном. Нікчемним є також правочин, вчинений опікуном від імені недієздатного без дозволу органу опіки та піклування у випадках, передбачених ст. 71 ЦК.

Згідно із ч. 4 ст. 41 ЦК зазначені категорії суб'єктів не несуть відповідальності за шкоду, що завдана ними іншій особі чи її майну. Відповідно до ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Чинним цивільним законодавством України передбачено можливість скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Відповідну заяву має право подати опікун або орган опіки та піклування в разі видужання особи, раніше визнаної недієздатною, або значного поліпшення її психічного стану.

У справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Особу може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення її стану здоров'я або видужання. Опіка в даному разі припиняється.