Цивільне право України - Дзера О.В. - 3. Виникнення і строки чинності авторських прав

Виникнення і здійснення авторського права не вимагають спеціального оформлення твору, реєстрації або дотримання будь-яких формальностей. Авторське право виникає з моменту створення твору (ст. 437 ЦК України), а сама можливість володіти авторськими правами є складовою змісту цивільної правоздатності фізичної особи, яка не залежить ні від віку, ні від стану здоров'я людини. Для перетворення цієї абстрактної можливості на конкретне суб'єктивне право необхідний юридичний факт. Створення твору і є цим фактом, що є юридичним вчинком, а не правочином.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак охорони авторських прав. Згідно з ч. З ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" таким знаком є латинська літера "С" (від англ. "copyright" - право на копії, авторське право), обведена колом, - ©.

Знак охорони авторських прав розміщується на кожному оригіналі і кожному примірнику твору і складається із трьох елементів: ©, ім'я (найменування) особи, яка має авторське право, та рік першої публікації твору.

Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство. Крім того, суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Українським агентством України з авторських і суміжних прав відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Державні реєстрації публікуються у періодичних каталогах. Про реєстрацію авторського права на твір видається свідоцтво.

Окрім інформаційної мети, знак охорони має також факультативний характер і покликаний забезпечити виявлення випадків несанкціонованого використання авторських прав на твір. При виникненні спору державна реєстрація твору визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він стає суспільним надбанням і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі

Сукупність суб'єктивних цивільних прав, що належать автору у зв'язку зі створенням твору, поділяється на особисті немайнові та майнові.

Весь обсяг особистих немайнових і майнових прав належить автору як первинному суб'єкту авторських прав. До інших суб'єктів переходять лише майнові права за договором або законом.

Спадкоємці автора мають не лише право успадковувати майнові права, а й право захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також іншому посяганню на твір, якщо це може завдати шкоди честі та репутації автора.

Майнові права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, відповідно до ст. 429 ЦК України, належить спільно автору і роботодавцю. Особисті немайнові права при цьому не передаються.

До особистих немайнових прав автора належать, крім особистих немайнових прав, встановлених ст. 423 ЦК України, також право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору; обирати псевдонім і право на недоторканність твору. Ці права не можуть передаватися іншим особам і належать автору незалежно від майнових прав, а також зберігаються за ним в разі передання іншій особі майнових прав на використання твору.

Відповідно до ст. 439 ЦК України автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. Саме таке право автора носить назву права на недоторканність твору.

Недоторканність твору у разі смерті автора охороняється особою, уповноваженою на це автором або спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Серед особистих немайнових прав автора найважливішим вважається право особи визнаватися його автором. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Не менш важливим є право на ім'я, яке розглядається як комплекс прав на зазначення імені автора твору, обрання псевдоніму тощо. При опублікуванні власного твору, автор, як правило, дає йому своє ім'я чи псевдонім. Твір може бути опублікований і без вказівки на ім'я автора - анонімно. Права автора на опублікування твору під псевдонімом або анонімно здійснює, наприклад, видавець, який має право захищати права автора.

Право на ім'я і право авторства, таким чином, тісно пов'язані.

Майновими правами автора на твір відповідно до ст. 440 ЦК України є:

право на використання твору;

виключне право дозволяти використання твору;

право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права автора - це, перш за все, виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом.

Під використанням твору розуміється:

опублікування (випуск у світ);

відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад;

переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо;

публічне виконання;

продаж, передання в найм (оренду) тощо;

імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

Використанням визнаються також інші дії, встановлені законом.

Здійснюється використання лише за згодою автора, за винятком випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених законодавством. Так, відповідно до ст. 444 ЦК України, твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: 1) як цитата з правомірно опублікованого втору або як ілюстрація у виданнях, радіо - і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; 2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; 3) в інших випадках, передбачених законом. Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

Опублікованим (випущеним у світ) вважається твір, якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. Твір може бути випущеним у світ різними способами: шляхом видання письмових творів (літературних, наукових, художніх тощо), шляхом розміщення у музеях, на виставках для огляду творів образотворчого мистецтва, скульптур, шляхом публічного виконання та ін.

Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених законом. Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення, а у разі смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.

Відтворенням творів є виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Примірник твору - це результат будь-якого відтворення твору, тобто копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.

Публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

В оглядовому листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав" від 22 січня 2007 р. № 01-8/25 зокрема, зазначається: "Відтворення твору, запис (звукозапис, відеозапис) і публічне сповіщення (доведення до загального відома) є окремими самостійними способами використання твору, і ототожнивши їх та не визначившись у зв'язку з цим, яке саме порушення допущено відповідачем та яка саме сума компенсації має бути сплачена за кожне з порушень, суд, зокрема, припустився неповного дослідження обставин справи, які складають фактичну основу спірних правовідносин".

Так, підприємство (організація колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав; далі - Підприємство) звернулося до господарського суду з позовом до Телекомпанії про стягнення компенсації за порушення авторських прав за кожний спосіб використання спірних творів та штрафу. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: з Телекомпанія на користь позивача стягнуто компенсацію за порушення майнових авторських прав; судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог; в іншій частині позову відмовлено. Названі рішення попередніх судових інстанцій з посиланням на приписи статей 11, 15, 31, 47, 49, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" мотивовано порушенням відповідачем майнових авторських прав позивача під час трансляції новорічної вистави без одержання відповідного дозволу позивача, що є підставою для стягнення суми компенсації в порядку ст. 52 зазначеного Закону.

Судовими інстанціями у справі було встановлено, що: за угодами на управління майновими правами, укладеними в 2002 р. Підприємством та певними власниками авторських прав, позивачеві було передано виключні права на управління майновими правами авторів на твори, що створені та будуть створені під час дії цих угод; літературний сценарій та музику до певної новорічної вистави (далі - спірні твори) було створено під час дії зазначених угод, а на підставі заяв авторів від 4 жовтня 2004 р. зареєстровано права на ці твори; на відеокасеті із записом трансляції 7 січня 2005 р. авторами зафіксовано факт публічного сповіщення відповідачем спірних творів шляхом передачі в ефір зазначеної новорічної вистави; Підприємство не надавало Телекомпанії дозволу на використання спірних творів; в процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, мотивуючи це тим, що відповідач є загальнонаціональним україномовним каналом, має чисельну слухацьку аудиторію, популярність і високий рейтинг програм серед глядачів. З огляду на це компенсація повинна становити 100 мінімальних заробітних плат за кожне з трьох неправомірних використань твору, а саме: публічне сповіщення, запис, відтворення.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення майнових авторських прав Підприємства та стягнення відповідних компенсацій. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

За змістом ст. 49 зазначеного Закону до функцій організацій колективного управління належить, зокрема, погодження з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розміру винагороди під час укладання договору; вчинення інших дій, передбачених чинним законодавством, необхідних для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів. Таким чином, з урахуванням досліджених доказів - угод з авторами, заяв авторів, довідок про належність авторів до авторсько-правової організації, господарськими судами правильно визначено, що Підприємство є компетентним суб'єктом звернення до суду за захистом порушених авторських прав відповідно до повноважень, переданих авторами за названими угодами на управління майновими правами.

В абз. 5 ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. А згідно з ч. З цієї статті виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Разом з тим, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з факту неправомірного публічного відтворення відповідачем запису названої вистави, у той час коли суд апеляційної інстанції кваліфікує дії відповідача щодо передачі в ефір трансляції цієї вистави як несанкціоноване повторне оприлюднення спірних творів. Водночас відповідно до наведених у ст. і Закону України "Про авторське право і суміжні права" дефініцій термінів: відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер; запис (звукозапис, відеозапис) - це фіксація за допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному матеріальному носії звуків і (або) рухомих зображень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного пристрою: публічне сповіщення (доведення до загального відома) - це передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Зі змісту наведених законодавчих приписів випливає, що відтворення, запис і публічне сповіщення є окремими самостійними способами використання твору, в той час коли господарськими судами помилково ототожнено названі порушення майнових авторських прав на твір та не визначено, які саме порушення було допущено відповідачем та яка саме сума компенсації має бути відшкодована за кожне порушення.

Таким чином, господарські суди, визначаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню з відповідача за порушення авторського права, вичерпно не з'ясували характер та зміст таких правопорушень, що призвело до неповного дослідження обставин справи, які складають фактичну основу спірних правовідносин та порушили норми матеріального права, що визначають правопорушення, які можуть бути допущені під час неправомірного використання творів авторів. З огляду на викладене Вищий господарський суд України передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з метою встановлення того, які саме порушення авторського права було допущено відповідачем, які суми відшкодувань необхідно стягнути за кожне порушення та, виходячи з них, - визначення загальної суми компенсації.

Публічна демонстрація - публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого на відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень. Публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору за згодою суб'єктів авторського права безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, які здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено законом. Право на авторську винагороду - це основне майнове право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Факт використання твору будь-яким способом є підставою для винагороди. Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути: 1) авторський договір (видавничий, художнього замовлення, сценарний тощо); 2) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди; 3) неправомірне використання твору. Отже, право на винагороду породжується, як правило, лише фактом використання твору, а сам факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода може мати форму заробітної плати, в разі, коли йдеться про роботу штатного працівника або авторський гонорар. Ці дві форми оплати можуть також поєднуватись. Винагорода може здійснюватись у вигляді одноразового платежу (одноразової винагороди), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору, або складатись із змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди визначається в авторському договорі. Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди.

Право доступу до твору образотворчого мистецтва, закріплене у ст. 26 Закону України "Про авторське право і суміжні права" полягає в наступному: при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. При цьому власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав, а від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Тобто, окрім зазначених вище прав, автор має також невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору, найчастіше - аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо. Зазначене право переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір. Збір і виплата винагороди в результаті використання права слідування, здійснюється через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, а за ст. 27 Закону України "Про авторське право і суміжні права" також особисто автором, чи через його повіреного або через організацію колективного управління.