Цивільне право України - Дзера О.В. - 5. Правова охорона інших засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Правова охорона комерційних позначень

В умовах розвитку ринкових відносин питання охорони інтелектуальної власності відіграють все важливішу роль у діяльності господарюючих суб'єктів. Крім об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються інститутами авторського права та права промислової власності, законодавство України виокремлює ще один вид результатів інтелектуальної діяльності - засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Правова охорона позначень, що застосовуються виробниками для самоіндивідуалізації та ідентифікації вироблених товарів чи наданих послуг, забезпечується цивільним законодавством шляхом формування комплексу взаємопов'язаних норм, які регламентують відносини у галузі використання комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень.

Поряд із зазначеними засобами індивідуалізації у зарубіжних законодавствах та на міжнародно-правовому рівні вживається поняття "комерційне позначення". У сфері міжнародного права даний термін фіксується Стокгольмською конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) 1967 року1, ст. 2 якої відносить комерційне позначення (commercial designation) до об'єктів інтелектуальної власності. Тим самим визначається належність таких позначень до засобів індивідуалізації, що підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної власності, та підкреслюється їх самостійний характер у системі об'єктів виключних прав. Україна ратифікувала Стокгольмську конвенцію, яка є частиною її законодавства.

На національному рівні законодавство України наразі не містить норм, які безпосередньо стосуються правового режиму комерційних позначень. Незважаючи на те, що закріплений ст. 420 ЦК України перелік об'єктів інтелектуальної власності є відкритим, ст. 418 ЦК України відзначає, що право інтелектуальної власності виникає на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт, що визначений цим Кодексом та іншим законом. Стаття 4 ЦК вказує, що категорія "закон" у розумінні Цивільного кодексу охоплює закони України, що приймаються відповідно до ЦК України та Конституції України. Оскільки на сьогодні в Україні відсутній законодавчий акт, який розкривав би поняття "комерційне позначення" чи забезпечив би регламентацію відносин у сфері його використання, то відповідно до національного законодавства комерційне позначення не вважається об'єктом інтелектуальної власності. Такий стан регулювання відносин у даній галузі не відповідає нормам Стокгольмської конвенції 1967 року.

Водночас, в українському законодавстві наявний певний комплекс правових норм, які опосередковано стосуються охорони та використання комерційних позначень. Зокрема, у ч. З ст. 1126, ст. 1128, ст. 1129 ЦК України, які визначають правовий режим договору комерційної концесії, йде мова про права правоволодільця на торговельну марку та "інше позначення". Правова охорона комерційних позначень відбувається також на підставі законодавства про недобросовісну конкуренцію. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" неправомірним є використання без дозволу уповноваженої особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг та інших позначень1. Такими об'єктами, що охоплюються категорією "інше позначення" і які йде мова у цих статтях, можуть бути, в тому числі, комерційні позначення.

Неврегульованість відносин, пов'язаних з використанням комерційних позначень, обумовлюється також відсутністю в юридичній літературі єдиного підходу до їх визначення правової природи та місця у системі засобів індивідуалізації. Ряд авторів розглядають комерційне позначення як незареєстрований засіб ідентифікації юридичної особи. Інші науковці розкривають зміст даної правової категорії на підставі ст. 6 Паризької конвенції як незареєстроване, але загальновідоме найменування, що використовується у діяльності підприємця. Третя група науковців не дає визначення комерційного позначення, але доходить висновку, що, оскільки такі позначення не реєструються патентним відомством та не включені законодавством до числа об'єктів виключних прав, то вони взагалі не підлягають правовій охороні4 або їх правоволодільцем може виступати лише іноземний підприємець3.

Видається, що категорія "комерційне позначення" є полісемічним поняттям, яке можна розглядати принаймні у двох аспектах: широкому та вузькому. У першому - нею охоплюються всі види позначень, які використовуються при здійсненні підприємницької діяльності та стосуються як об'єктів інтелектуальної власності (торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань), так будь-яких інших символів чи їх комбінацій, що використовуються для ідентифікації суб'єктів, товарів, послуг, іншого майна, що пов'язане з комерційною діяльністю та не відносяться до об'єкт інтелектуальної власності (сертифікаційних знаків, вивісок, назв підприємств тощо). У цьому аспекті комерційне позначення є синонімічним поняттю "засоби індивідуалізації".

У вузькому значенні комерційне позначення можна визначити як слово чи комбінацію слів (символів), що застосовується для найменування підприємства як цілісного майнового комплексу, яке використовується фізичною чи юридичною особою для здійснення господарської діяльності. В останньому аспекті комерційне позначення є самостійним засобом індивідуалізації, що потребує своєї належної правової охорони як об'єкт права інтелектуальної власності.

При трактуванні комерційного позначення у вузькому значенні необхідно провести його відмежування від суміжних правових категорій, насамперед торговельних марок і комерційних найменувань. На відміну від комерційного найменування, комерційне позначення стосується ідентифікації не суб'єкта права - юридичної особи, а підприємства як цілісного майнового комплексу, тобто об'єкта відповідних цивільних прав.

Окремі елементи комерційного найменування і комерційного позначення можуть збігатися, але дана обставина не свідчить про те, що ці категорії позначають тотожні явища. Наприклад, підприємницьке товариство - TOB "Консул" може володіти магазином під вивіскою "Консул", в якому продаватиметься продукція товариства, позначена аналогічною торговельною маркою. Можливий також інший випадок, коли комерційне найменування, торговельна марка та комерційне позначення не збігаються. Зокрема, TOB "Консул" може володіти магазином "Прем'єр", де реалізовуватиметься вироблена TOB продукція під торговельними марками "Магістр", "Сенатор" тощо. Тому збіг окремих елементів об'єктів комерційних найменувань, торговельних марок та комерційних позначень не свідчить про тотожність таких засобів індивідуалізації. Вони позначають різні явища: комерційне найменування - юридичну особу, торговельна марка - товари та послуги, а комерційне найменування - підприємство як цілісний майновий комплекс.

Право на комерційне найменування є невідчужуваним та виникає з моменту створення юридичної особи. Комерційне позначення стосується лише назви відповідного підприємства, має майновий характер і може відчужуватися разом з підприємством, для позначення якого воно використовується. Юридична особа як правоволоділець комерційного найменування може мати декілька підприємств, кожне з яких характеризується своїм власним комерційним позначенням.

Потребами практичної сфери обґрунтовується необхідність розробки правового інституту, що охоплюватиме норми, пов'язані з регулюванням відносин у галузі охорони ідентифікуючих підприємство позначень. Використання для характеристики найменування підприємства категорії "комерційне позначення" не лише сприятиме реалізації на національному рівні положень Конвенції 1967 року. Таке трактування змісту комерційних позначень створить необхідні умови для розв'язання ряду теоретичних питань та законодавчих колізій, однією з яких є проблема оборотоздатності комерційного найменування, тобто можливості (неможливості) переходу прав на нього при відчуженні підприємства).

У юридичній літературі неодноразово підкреслювалося, що, хоча комерційне найменування є засобом індивідуалізації - об'єктом інтелектуальної власності, але право на нього тісно пов'язане з групою особистих немайнових прав юридичної особи1. Останні, як відомо, стосуються не відчужуваних благ, права на які не можуть бути передані іншим суб'єктам та припиняються у результаті припинення діяльності юридичної особи - правоволодільця. Ліквідація юридичної особи як підстава припинення чинності прав на комерційне найменування передбачається у ст. 491 ЦК України.

Суперечить визначенню комерційного найменування як особистого немайнового блага правило, зафіксоване у п. 2 ст. 490 ЦК України, що передбачає передачу майнових прав інтелектуальної власності на таке найменування іншій особі разом з цілісним майновим комплексом. Слід відзначити, що факт продажу цілісного майнового комплексу не є підставою припинення діяльності юридичної особи, у тому числі й можливості подальшого використання належного їй комерційного найменування. Можливі випадки, коли юридична особа, яка є власником декількох підприємств, відчужує одне з них, але продовжує використовувати інші. За цих обставин не відбувається передача комерційного найменування. При передачі підприємства до його нового власника може переходити лише ідентифікуюче позначення цілісного майнового комплексу. Тому в зазначеному випадку відчуженню підлягає комерційне позначення - назва підприємства, а не комерційне найменування юридичної особи. Визначення комерційного позначення як засобу індивідуалізації, який забезпечує ідентифікацію цілісного майнового комплексу, сприятиме усуненню зазначеної правової колізії.

Наведене розкриття змісту категорії "комерційне позначення" дозволяє також позитивно вирішити питання можливості фізичної особи-підприємця виступати стороною договору комерційної концесії. Як відзначалось в юридичній літературі (М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський1, Л. О. Красавчикова2) комерційне найменування і (або) комерційне позначення є обов'язковими елементами комплексу прав, що надаються на підставі зазначеного договору. Але ЦК України не визнає фізичних осіб суб'єктами права на комерційне найменування. Відповідно до ст. 28 ЦК України фізична особа набуває цивільні права та обов'язки та здійснює їх під своїм ім'ям, а комерційне найменування згідно із ст. 90 ЦК України належить юридичним особам-підприємницьким товариствам. Дане положення законодавства фактично усуває їх від можливості безпосередньої участі у відносинах комерційної концесії. Лише у разі закріплення за фізичними особами-власниками цілісних майнових комплексів статусу суб'єктів права на комерційне позначення, останні, укладаючи договір комерційної концесії, надаватимуть користувачеві у складі комплексу виключних прав право на використання належного їм комерційного позначення.

Таким чином, для позначення юридичної особи-підприємницького товариства законодавець використовує поняття "комерційне найменування" (ст. 90 ЦК України). Для характеристики засобу ідентифікації підприємства, що належать юридичній особі чи фізичній особі-підприємцю, пропонується застосовувати термін "комерційне позначення", відомий міжнародному праву як вид засобів індивідуалізації, що є елементом системи об'єктів інтелектуальної власності, та забезпечити його правову охорону на рівні національного законодавства.

Слід зазначити, що у четверту частину ЦК РФ, прийняту у 2006 р. та присвячену праву на результати інтелектуальної діяльності, були включені положення, які стосуються правового режиму комерційного позначення та його визначення як засобу індивідуалізації, належного юридичній особі або індивідуальному підприємцю торгового, промислового чи іншого підприємства. Основними рисами встановленого цим Кодексом режиму комерційних позначень стали: відсутність обов'язкової реєстрації комерційних позначень, виникнення правової охорони у результаті першовикористання, його належність індивідуальним підприємцям та юридичним особам комерційного або некомерційного характеру, поширення на комерційні позначення дії виключних прав, незалежність виключного права на комерційне позначення від прав на фірмове найменування та товарний знак правоволодільця. При розробці національного законодавства про охорону комерційних позначень також можна врахувати подібний правовий підхід.