Цивільне право України - Дзера О.В. - Правова охорона доменних імен

Досягнення у науково-технічній сфері та розвиток інформаційних технологій, підвищення ролі інформації в усіх сферах життєдіяльності суспільства привели до появи нового виду ідентифікуючих позначень, які використовуються для позначення інформаційних ресурсів у межах глобальних інформаційних систем, - доменних імен. їх виникнення вплинуло на систему правової охорони "традиційних" засобів індивідуалізації, яка охоплює регламентацію відносин у галузі комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень. Під впливом зазначених факторів змінюється характер цього інституту цивільного права, змішуються акценти у правовому регулюванні здійснення комплексу суб'єктивних прав, виникають конфлікти, пов'язані з використанням різних видів ідентифікуючих позначень у мережі Інтернет.

У сучасній літературі та правових джерелах склалося декілька підходів до розкриття змісту категорії "доменне ім'я". Представники першого напряму схильні визначати його як словесне позначення, що використовується для адресації комп'ютерів у мережі Internet1. Спільна резолюція Генеральної Асамблеї ВОІВ та Асамблеї Паризького Союзу про положення щодо охорони загальновідомих знаків визначає поняття "назва домену" як виражену в текстовій формі строку, яка відповідає цифровій адресі в Інтернеті.

Представники іншого напрямку схильні трактувати доменне ім'я як засіб ідентифікації інформаційних ресурсів у мережі Інтернет. Так, на думку Т. С. Демченко, доменне ім'я є електронною адресою, що дозволяє ідентифікувати у мережі Інтернет сукупність інформаційних ресурсів (Web-сторінку) конкретної юридичної чи фізичної особи3.

Існує також третій підхід, який отримав своє відображення на законодавчому рівні. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" доменне ім'я - це ім'я, що використовується для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті

Аналізуючи зазначені підходи, слід відзначити, що розкриття змісту доменного імені як засобу адресації комп'ютерів у мережі, хоча і відображає технологічні особливості даного феномену, але не дозволяє визначити причини виникнення можливих конфліктів між позначеннями, що застосовуються для ідентифікації та адресації комп'ютерів і засобами індивідуалізації товарів, послуг чи особи, яка їх виробляє (надає).

Слід також наголосити, що доменне ім'я має на меті не лише позначити певну частину інформаційного простору, пов'язану з функціонуванням юридичної чи фізичної особи, воно полегшує орієнтацію користувачів у Всесвітній мережі у рамках колосального інформаційного масиву, що постійно циркулює в її межах.

Тому доменне ім'я можна охарактеризувати як словесне позначення, що використовується для ідентифікації частини інформаційного простору та орієнтації користувачів у Всесвітній мережі, пошуку інформації про товари, послуги, характер чи сферу діяльності юридичної або фізичної особи.

Структурно кожне доменне ім'я складається з декількох частин, що у сукупності забезпечують адресацію відповідного інформаційного ресурсу. їх кількість і характер залежать від розміщення конкретної інформації у межах Всесвітньої мережі Остання частина доменного імені становить домен верхнього рівня та індивідуалізує певну домену зону - частину мережі, що охоплює відомості про адреси всіх зареєстрованих у даній сфері інформаційних ресурсів. Доменні зони індивідуалізуються за допомогою доменних імен верхнього рівня (generic top level domains), які централізовано управляються (адмініструються) відповідними організаціями.

Домени верхнього рівня можуть бути міжнародними та національними. До міжнародних належать доменні імена типу "com" - для комерційних організацій, "org" - для некомерційних структур, "edu" - для освітніх установ, "int" - для міжнародних організацій тощо. Вони не прив'язані до конкретної країни та складаються з трьох чи більше літер латинського алфавіту. Національні доменні ім'я включають дві літери та позначають вихідний код країни, в якій вони зареєстровані. Наприклад uа - для України, .ru - для Російської Федерації, .uk - для Великобританії тощо. Функції по наданню (делегуванню) доменів верхнього рівня (доменних зон) здійснює неурядова організація ICANN (Internet Corporation for Assigned Names and Numbers). Водночас, у кожній країні існують організації, які забезпечують реєстрацію відповідних національних доменних імен. їм надається право використовувати національні доменні імена та самостійно виділяти інші додаткові підрівні у доменній ієрархії, визначати порядок та умови реєстрації доменних імен на даних підрівнях.

Першу частину доменного ім'я становить домен першого рівня. Такі доменні імена, як правило, доступні для реєстрації всім бажаючим. Досить часто як доменне ім'я першого рівня використовуються торговельні марки, комерційні найменування, імена чи псевдоніми відомих осіб, оригінальні чи, навіть, загальновживані слова. Вони забезпечують ідентифікацію конкретного інформаційного ресурсу фізичної чи юридичної особи у межах відповідної доменної зони. Умови та правила їх реєстрації, її вартість визначаються організаціями, яким надане право адміністрування відповідної доменної зони.

Таким чином, структура кожного доменного імені включає, принаймні, дві частини: доменне ім'я верхнього рівня національного чи міжнародного характеру, що локалізує відповідну інформаційну зону, та доменне ім'я другого рівня, що забезпечує ідентифікацію інформаційного ресурсу в рамках зазначеної доменної зони. Права на словесні позначення, що використовуються для пошуку відомостей у мережі Інтернет, стають об'єктами спорів між власниками традиційної системи засобів індивідуалізації та їх аналогів у віртуальному просторі.

Основними причинами виникнення конфліктів між власниками торговельних марок та особами, які зареєстрували доменне ім'я є: умисна реєстрація тотожного чи схожого з маркою іншої особи у формі доменного імені з метою його наступного перепродажу законному власнику марки чи його конкуренту; прагнення привернути увагу до конкретного інформаційного ресурсу шляхом використання для його ідентифікації назви відомої торговельної марки іншої особи; реєстрація доменного імені з метою дискредитації конкурента шляхом розміщення негативних відомостей на відповідній інформаційній сторінці, доменне ім'я якої збігається з його торговельною маркою, тощо.

Діяльність по захопленню доменних імен, тотожних з торговельними марками інших суб'єктів, з метою наступного перепродажу чи іншого недобросовісного використання отримала назву кіберсквотінга (cybersquatting). Масовість даного явища змусила організації, які займаються реєстрацією та адмініструванням доменів, та державні органи адекватно реагувати на порушення прав власників торговельних марок шляхом прийняття відповідних змін до нормативних актів.

Недобросовісна реєстрація доменних імен засуджується Всесвітньою організацією інтелектуальної власності. У доповіді, підготовленій ВОІВ "Управління доменними іменами й адресами: питання інтелектуальної власності" від 30 квітня 1999 р. цій проблемі присвячений ряд положень1. На думку ВОІВ, із зловмисною реєстрацією доменних імен необхідно боротися. З цією метою були розроблені Єдині Правила розгляду спорів про доменні імена (Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy (далі - UDRP).

Правила прийняті Корпорацією Інтернет по реєстрації імен і нумерації (ICANN) 1 грудня 1999 р. на основі рекомендацій ВОІВ2. Відповідно до їх положень розглядаються спори у доменних зонах .com, .org, .net тощо. їх процедура була рекомендована національним реєстраторам як основний документ для вирішення доменних конфліктів. UDRP спрямована на захист прав власників торгових марок. Відповідно до її умов для повернення захопленого домену позивачу необхідно довести, що спірна назва домену є тотожною чи подібною до ступеня змішування з належним йому товарним знаком.

Слід підкреслити, що торговельні марки та доменні імена мають спільне функціональне призначення - забезпечують ідентифікацію товарів або послуг чи інформацію про них у мережі Інтернет. Словесні позначення, що є об'єктами торговельних марок та доменних імен другого рівня, також можуть збігатися. Водночас, існує ряд відмінностей у правовому режимі зазначених засобів індивідуалізації. Правоохоронний механізм торговельних марок, за винятком добре відомих, базується на принципах територіальності та спеціалізації, тобто поширюється лише на територію однієї держави стосовно обумовленого реєстрацією класу товарів та послуг. Для іншої групи товарів у патентних відомствах інших держав можуть бути зареєстровані тотожні чи схожі марки на ім'я інших осіб. Власник зареєстрованої торговельної марки вправі вимагати заборони використання будь-якого тотожного чи схожого позначення щодо відповідних товарів незалежно від сфери застосування такого позначення, у тому числі і в мережі Інтернет. Тобто новизна заявленого як марка позначення має відносний характер та не виключає можливість реєстрації аналогічних чи подібних знаків для ідентифікації неоднорідної продукції чи для однорідних товарів, але в межах території іншої держави.

В основу конструювання режиму доменних імен покладені інші принципи. Позначення, що заявляється як доменне ім'я, повинне бути неповторним у рамках відповідної доменної зони, незалежно від характеру та спеціалізації інформаційного ресурсу, для ідентифікації якого його мають намір використовувати.

Як зазначається в літературі, "доменне ім'я індивідуалізує не продукцію, виконані роботи або послуги, а насамперед інформаційний ресурс. За своїм характером домен є унікальним, оскільки технічні особливості системи доменних імен виключають можливість існування у цій системі двох тотожних доменних імен"1. Тому власник зареєстрованого доменного імені позбавлений права вимагати заборони застосування будь-яких схожих доменних імен у межах однієї доменної зони або якщо воно зареєстроване на іншій ділянці інформаційного простору.

Зарубіжній судовій практиці відомі випадки, коли власник певного домену намагався відсудити схоже доменне ім'я в іншій зоні. Так, власники Names.com подали позов про передачу їм домену Names.biz. Позивачу було справедливо відмовлене, оскільки, по-перше, слово "names" є загальновживаним, а, по-друге, володіння доменом не є підставою для отримання прав на схожі домени в інших зонах.

Варто наголосити, що Україна обрала особливий шлях вирішення можливих конфліктів між власниками доменних імен і торговельних марок, що фактично унеможливлює кіберсквотінг. Тривалий час громадяни України та українські організації могли реєструвати тільки домени третього рівня в зонах .com.ua, .net.ua та ін., а також регіональні домени типу .kiev.ua. З 2001 р. в Україні була розпочата реєстрація доменів другого рівня зони .uа.

Відповідно до "Правил домену .uа", право на реєстрацію доменного імені в зоні . uа мають лише власники відповідних товарних знаків чи суб'єкти, які отримали право на його використання відповідно до укладених ліцензійних договорів. Даним рішенням було створено необхідні механізми, спрямовані на попередження кіберсквотінгу в національній частині Всесвітньої мережі. Правила зони . uа одержали схвалення ВОІВ та ICAAN. Проте існує недолік даних правил - вони унеможливлюють реєстрацію доменного імені без попередньої реєстрації торговельної марки. Така політика зони . uа серйозно гальмує розвиток національної доменної зони, оскільки не в кожного бажаючого займатися розвитком інформаційних технологій є можливість одержати свідоцтво про реєстрацію торговельної марки. Крім того, досить довго може тривати процес оформлення відповідних прав. У результаті за два роки після набрання чинності Правилами у зоні . uа зареєстровано менше 800 доменних імен другого рівня (у той час як у зоні .пі - близько 200 тис). У Республіці Білорусь також існувала подібна практика обмеження реєстрації доменних імен, але з травня 2000 р. домен .by відкритий для вільної реєстрації всім бажаючим. У той же час, дані Правила не поширюються на реєстрацію доменних імен третього і нижчих підрівнів, у рамках яких можливі порушення прав на торговельні марки, оскільки для їх реєстрації заявник доменного імені не повинен бути правоволодільцем відповідної торговельної марки.

У цьому аспекті слід наголосити на необхідність створення єдиного правового механізму реєстрації доменних імен усіх підрівнів зони . uа, який передбачав би надання права на доменне ім'я будь-якій юридичній чи фізичній особі незалежно від характеру її діяльності та наявності у неї права на використання торговельної марки. При цьому, на заявника доцільно покласти обов'язок у переліку документів, які необхідні для реєстрації домену, надати відомості, що свідчать про наявність у нього права на використання даного позначення як торговельної марки чи про відсутність у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг щодо однорідних товарів тотожних чи схожих словесних позначень, зареєстрованих чи заявлених на реєстрацію як торговельні марки на ім'я інших суб'єктів. Тим самим будуть створені сприятливі умови для розвитку інформаційних ресурсів національної частини Всесвітньої мережі та попереджатимуться можливі колізії прав між власниками тотожних чи схожих торговельних марок і доменних імен.

В Україні вирішенню конфліктів між власниками торговельних марок та доменних імен сприяло внесення змін до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Вони спрямовані на розширення переліку можливостей зареєстрованого товарного знака шляхом включення до нього права на застосування знака у мережі Інтернет та у вигляді доменних імен.

Відповідно до п. 4 та п. 5 ст. 16 Закону свідоцтво надає власнику зареєстрованого знака право заборонити іншим особам його незаконно використовувати, у тому числі як доменне ім'я. Таким чином, в українському законодавстві були закладені необхідні правові передумови боротьби з кіберсквотінгом. Наразі власник торговельної марки у разі неправомірного використання третьою особою тотожного чи схожого словесного позначення в якості доменного імені може на підставі положень ст. 16 Закону в судовому порядку вимагати припинення таких незаконних дій та відшкодування заподіяних збитків. Водночас, слід наголосити на відсутність в Україні стабільної судової практики щодо захисту прав на засоби індивідуалізації у мережі Інтернет, що може викликати певні складнощі у практичній реалізації механізму захисту прав власника торговельної марки у випадку її використання як доменного імені.