Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права

Класифікація зобов'язань може бути проведена за різними критеріями.

Найбільш зручною є класифікація з використанням згаданого вже принципу дихотомії -- поділу на 2 парних поняття. Разом з тим можливий і відступ від цього принципу для більш докладних класифікацій.

1. Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні.

Договірні зобов'язання виникають на підставі домовленості його учасників (дво- або багатосторонній договір). Недоговірні зобов'язання виникають внаслідок інших юридичних фактів (одностороннього правочину, заподіяння шкоди, рятування майна тощо).

Значення такого розмежування полягає в тому, що зміст договірних зобов'язань визначається не тільки законом, але, насамперед, домовленістю їх учасників. Зміст недоговірних зобов'язань ґрунтується на законі, односторонньому волевиявленні суб'єкта приватного або публічного права.

2. Залежно від мети (спрямованості) зобов'язання поділяються на регулятивні і охоронні.

Регулятивні зобов'язання - це правовідносини, що мають змістом правомірну поведінку учасників. Вони можуть регулювати поведінку учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватноправових відносин. Охоронні зобов'язання виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення, їхньою метою є захист порушеного інтересу суб'єкта цивільного права. По суті, вони становлять різновид засобів захисту або цивільно-правової відповідальності.

3. За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяють на односторонні і взаємні (зустрічні або синалагматичні).

В односторонніх зобов'язаннях у однієї сторони є тільки права, у іншої - тільки обов'язки (наприклад, зобов'язання із заподіяння шкоди). У взаємних (зустрічних) зобов'язаннях кожен з учасників такого зобов'язання має як права, так і обов'язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець і покупець володіють одночасно і правами, і обов'язками щодо один одного. Взаємні (зустрічні) зобов'язання, за загальним правилом, мають виконуватися одночасно (якщо інше не передбачене законом, договором і не випливає із суті зобов'язання).

4. Залежно від характеру правового зв'язку між учасниками зобов'язання воно може бути простим або складним.

Якщо сторони мають лише по одному праву і одному обов'язку, то зобов'язання вважається простим. Якщо прав і обов'язків у сторін зобов'язання декілька, воно є складним.

Так, зобов'язання, що виникли з договору дарування є простими, а з договору купівлі-продажу - можуть бути як простими, так і складними.

5. Залежно від значення зобов'язання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобов'язання.

Головні (основні) зобов'язання можуть існувати самостійно без додаткового зобов'язання (наприклад, купівля-продаж). Додаткові (акцесорні) зобов'язання виникають тільки за наявності головного (основного) зобов'язання і нерозривно пов'язані з ним (наприклад, порука). Додаткові зобов'язання завжди слідують долі головного зобов'язання і автоматично припиняються разом з ним.

6. Залежно від характеру пов'язаності зобов'язань з особистістю їх учасників можна розмежувати зобов'язання особистого характеру і зобов'язання неперсоніфіковані.

Особливістю зобов'язання особистого характеру є необхідність виконання дій, що є його об'єктом, учасником особисто. У таких зобов'язаннях неприпустима заміна однієї зі сторін, і вони припиняються у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, що є їхнім учасником. Так, при відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи, кредитором може бути тільки потерпілий. Неперсоніфіковані зобов'язання не пов'язані з особистістю боржника або кредитора. Тому в них можлива передача прав і обов'язків у порядку правонаступництва, заміна осіб у зобов'язанні тощо.

7. З точки зору визначеності змісту зобов'язання розрізняють зобов'язання з певним обсягом вимог і зобов'язання з невизначеним змістом.

У зобов'язаннях з певним обсягом вимог точно відомо, виконання яких обов'язків і в якому обсязі може зажадати кредитор віл боржника. Такими є переважна більшість зобов'язань. У зобов'язаннях з невизначеним обсягом вимог (алеаторних), обсяг прав і обов'язків встановлюється тільки в загальному вигляді. Конкретні суми, послуги тощо визначаються вже під час виконання зобов'язання. Наприклад, до алеаторних відносяться зобов'язання, що виникають із договору довічного утримання. Тут відомо тільки те, що набувач будинку приймає на себе обов'язок утримувати власника будинку до його смерті. До цього виду зобов'язань можуть бути віднесені зобов'язання із заподіяння шкоди здоров'ю. У цьому випадку відомий розмір щомісячних платежів у рахунок компенсації втраченого потерпілим заробітку, але кінцеву суму, як і розмір додаткової компенсації витрат на лікування, заздалегідь визначити неможливо.

8. З точки зору визначеності предмета виконання можна виділити зобов'язання з конкретним предметом виконання, альтернативні і факультативні (у цьому випадку доводиться відступити від принципу дихотомії і обрати множинний розподіл).

Зобов'язання з конкретним предметом виконання мають місце тоді, коли предметом зобов'язання є цілком конкретна поведінка учасників. Це загальне правило.

Альтернативні зобов'язання означають, що боржник має здійснити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором. Право вибору належить боржнику, що виконує зобов'язання, якщо інше не випливає із закону, договору або суті зобов'язання. Причому здійснення будь-якого з них вважається виконанням зобов'язання. Припускається, що коли вже кредитор погодився на декілька варіантів у момент укладення договору, йому байдуже, який з них обере надалі боржник. Наприклад, договором між художнім колективом і замовником передбачено, що буде здійснений концерт за програмою 1 або 2. При виконанні будь-якої з цих програм зобов'язання уде вважатися виконаним, якщо дотримані інші умови договору (термін, якість, склад учасників). Наявність у боржника права вибору однієї дії з можливих не означає, що існує декілька зобов'язань. Альтернативне зобов'язання - єдине правовідношення, зміст якого в цілому визначається в момент виникнення зобов'язання і уточнюється до моменту виконання.

Факультативні зобов'язання мають місце у випадках, коли боржник зобов'язаний здійснити на користь кредитора конкретну дію, а якщо це неможливо - має право замінити її виконання іншою дією, що заздалегідь обумовлено угодою сторін. Наприклад, боржник зобов'язується передати кредитору певну річ, а у разі неможливості - надати іншу річ такого ж призначення (роду). Можливість заміни виконання тут також є правом боржника.

На відміну від альтернативних зобов'язань, де зміст формулюється за допомогою обумовлення варіантів "або те, або інше", факультативні зобов'язання можуть бути охарактеризовані формулою: "якщо неможливо те, тоді інше".

Від класифікації зобов'язань як виду цивільних правовідносин слід відрізняти визначення системи зобов'язального права як підгалузі цивільного права.

Не зупиняючись на численних варіантах підходів до визначення такої системи, що існують в цивілістичній літературі1, обмежимося викладом позиції автора цієї частини підручника.

Усе зобов'язальне право може бути поділене на:

1) загальну частину;

2) спеціальну частину (окремі види зобов'язань). Загальна частина зобов'язального права включає в себе:

1) універсальні загальні положення (що стосуються усіх видів зобов'язань);

2) загальні положення договірного права.

Універсальні загальні положення стосуються всіх видів зобов'язань. Вони містять характеристику зобов'язань, його елементів, визначають загальні правила їх виконання і припинення, забезпечення їх виконання тощо; у свою чергу загальні положення договірного права містять правила, що стосуються тільки договорів як головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору і принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладення, зміни, виконання і припинення, тлумачення договору тощо.

Слід зазначити, що якщо у ЦК 1963 р. загальні положення договірного права були розміщені серед інших загальних положень зобов'язань (ст.ст. 153-160), то у ЦК 2003 р. вміщено спеціальний розділ (розділ II книги 5, ст.ст. 626-654) "Загальні положення про договір". До речі, подібний підхід має місце і у багатьох інших європейських країнах. Наприклад, у Німецькому цивільному кодексі загальним положенням договору присвячений розділ 3 книги І ("Загальна частина") і розділ 2 книги II ("Зобов'язальне право"). Такий підхід здається цілком виправданим, оскільки, як зазначалося вище, відповідає значенню договірного права в опосередкуванні цивільного обігу.

Спеціальна частина зобов'язального права (окремі види зобов'язань) поділяється на:

1) окремі види договорів (глави 54-77 ЦК);

2) окремі види недоговірних зобов'язань (глави 78-83 ЦК).

У свою чергу, окремі види договорів з урахуванням мети, суті й змісту угод, можуть бути об'єднані в такі групи:

- договори про передачу майна у власність;

- договори про передачу майна у тимчасове користування;

- договори про надання послуг;

- договори про виконання робіт;

- договори у кредитно-розрахункових відносинах;

- договори про спільну діяльність;

- договори про забезпечення зобов'язань.

Окремі види недоговірних зобов'язань можуть бути поділені на зобов'язання, що виникають внаслідок правомірних дій, і зобов'язання, що виникають внаслідок правопорушень.

Правомірними діями можуть бути односторонні правочини, юридичні вчинки, акти цивільного стану. Наприклад, рятування майна, життя і здоров'я громадян, ведення справ без доручення, публічна обіцянка винагороди, укладення шлюбу тощо (глави 78-80 ЦК та ін.). Правопорушення породжують зобов'язання внаслідок створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення тощо (глави 81-83 ЦК).