Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 3. Підстави припинення зобов'язань незалежно від волі сторін

Цю групу підстав складають підстави, що не належать до правочинів і припиняють зобов'язання незалежно від досягнення його мети: поєднання боржника і кредитора в одній особі; неможливість виконання; смерть фізичної особи і ліквідація юридичної особи.

а) Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України) на практиці є досить поширеною підставою припинення договірного зобов'язання.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в за коні, підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може мати місце, наприклад, при спадкуванні - у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки; при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням. В обох цих випадках зникає один із суб'єктів правовідношення, у зв'язку з чим припиняється і саме правовідношення.

Якщо обставини, що спричинили поєднання боржника і кредитора в одній особі, в подальшому відпали, зобов'язання, що існувало раніше, відновлюється лише у відносинах між громадянами. Якщо юридичні особи, які злилися раніше, реорганізуються шляхом поділу або виділу, попереднє зобов'язання не відновлюється, і доля попередніх зобов'язань визначається відповідно до розподільчого балансу (ч. 2 ст. 107, ч. 1 ст. 109 ЦК України).

б) Припинення зобов'язання неможливістю його виконання має місце у разі, якщо неможливість виконання зобов'язання настала після його виникнення. Така неможливість може бути як юридичною (наприклад, у разі заборони проведення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності з товарами (роботами, послугами), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України), так і фактичною (наприклад, загибель у результаті пожежі індивідуально визначеної речі, яку боржник зобов'язаний передати кредиторові). Слід, проте, мати на увазі, що в останньому випадку притіняється зобов'язання щодо передання речі, проте може виникнути обов'язок відшкодувати збитки, що виникли в результаті невиконання попереднього зобов'язання, або повернути вартість товару (роботи, послуги), сплачену кредитором.

Стаття 607 ЦК України встановлює, що за обставину, яка викликала неможливість виконання зобов'язання, жодна зі сторін не відповідає. При цьому зазначена стаття не передбачає жодних винятків зі встановленого нею загального правила щодо припинення зобов'язання неможливістю виконання. Натомість такі винятки встановлені в інших статтях ЦК України.

Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 752 ЦК України у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Отже, в цьому випадку зобов'язання не припиняється; по суті, має місце заміна сторони в зобов'язанні шляхом переведення боргу.

В іншому випадку (ч. 2 ст. 756 ЦК України) законодавець встановив наслідком неможливості подальшого виконання договору довічного утримання (догляду) набувачем з підстав, що мають істотне значення, розірвання договору. При цьому закон не визначає, що це за підстави, в чому полягає їх істотне значення. Із змісту ч. 1 ст. 755 ЦК України можна зробити висновок, що в цьому випадку договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу набувача, оскільки на вимогу відчужувача договір може бути розірваний у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків.

Аналогічний наслідок - розірвання договору - встановлений п. З ч. 1 ст. 740 ЦК України, згідно з яким одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Припинення договору як наслідок відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном, передбачене п. 6 ч. 1 ст. 1044 ЦК України.

З наведених прикладів можна зробити висновок, що наслідком неможливості виконання зобов'язання з обставин, за які жодна з сторін не відповідає, згідно з цивільним законодавством України може бути:

а) припинення зобов'язання (ст. 607 ЦК України);

б) заміна сторони у зобов'язанні (ч. 1 ст. 752 ЦК України);

в) розірвання договору і як наслідок - припинення зобов'язання (ч. 2 ст. 756; п. З ст. 740 ЦК України);

г) припинення договору в разі відмови однієї з сторін (п. 6 ч. 1 ст. 1044 ЦК України).

Кожен із названих тут правових наслідків має свій механізм (процедуру), з тією або іншою мірою повноти врегульований нормами ЦК України. Так, у разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлено інший строк (ч. 2 ст. 1044 ЦК України); заміна набувача за договором довічного утримання (ст. 752 ЦК України) має відбуватися за правилами, встановленими статтями 520-523 ЦК України; розірвання договору довічного утримання відбувається в судовому порядку (статті 755, 756 ЦК України).

Окремо стоїть наслідок, встановлений ч. 1 ст. 625 ЦК України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (при цьому закон не вказує на те, чи залежать обставини, у зв'язку з якими виконання стало неможливим, від боржника).

Неможливість виконання не є невиконанням зобов'язання, оскільки зобов'язання вже припинилося. В такому разі можна говорити про vis major (непереборна сила) або casus forttus (нещасний випадок).

в) Припинення зобов'язання смертю фізичної особи як підстава припинення зобов'язання встановлене ст. 608 ЦК України.

При цьому в законі йдеться не просто про смерть фізичної особи, як підставу припинення зобов'язання, а про смерть фізичної особи, яка є стороною в зобов'язанні, - боржником (ч. 1 ст. 608 ЦК України) або кредитором (ч. 2 ст. 608 ЦК України).

Смерть боржника є підставою припинення зобов'язання лише у разі, якщо це зобов'язання нерозривно пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Іншими словами, припинення зобов'язання смертю боржника стосується зобов'язань особистого характеру (наприклад, написання книги або сценарію фільму на замовлення). У ряді статей ЦК України прямо передбачено припинення зобов'язання у зв'язку зі смертю боржника. Це, зокрема, смерть користувача, якому річ була передана у користування за договором позички (ст. 835 ЦК), смерть довірителя або повіреного в договорі доручення (п. З ч. 1 ст. 1008 ЦК), смерть комісіонера в договорі комісії (ч. 1 ст. 1027 ЦК), смерть вигодонабувача у договорі управління майном (п. 3 ч. 1 ст. 1044 ЦК).

В окремих випадках смерть боржника може бути підставою припинення зобов'язання (наприклад, смерть наймача - ч. 1 ст. 781 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Припинення зобов'язання смертю кредитора має місце, якщо воно нерозривно пов'язане з особою кредитора (має особистий характер). Такий нерозривний зв'язок існує, зокрема, у разі, якщо виконання зобов'язання призначалося самому кредитору. Прикладом може слугувати договір довічного утримання (догляду), що припиняється зі смертю відчужувача (ч. 2 ст. 755 ЦК України), або зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1195 ЦК України).

Іншим випадком припинення зобов'язання смертю кредитора є припинення договору простого товариства у разі смерті його учасника (п. З ч. 1 ст. 1141 ЦК України).

У зобов'язаннях, не пов'язаних з особою боржника або кредитора, смерть будь-кого з них не приводить до припинення зобов'язання; в такому разі відбувається перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - спадкоємців (ст. 2116 ЦК України). Як приклад можна навести договір страхування: у разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали майно у спадщину (ч. 1 ст. 994 ЦК України).

г) Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи є загальним правилом, встановленим ст. 609 ЦК України, що застосовується як щодо боржника, так і щодо кредитора.

Окремі випадки припинення зобов'язання із зазначеної підстави встановлені рядом статтей ЦК України, що регулюють конкретні види зобов'язань. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем. ^

У ряді випадків ліквідація юридичної особи веде до припинення зобов'язання, якщо договором не передбачене інше. Подібне правило встановлене, наприклад, ст. 835 ЦК України - щодо договору позички, п. З ч. 1 ст. 1044 ЦК України - щодо договору управління майном, п. 3 ч. 1 ст. 1141 ЦК України - щодо договору простого товариства.

Винятки із загального правила щодо припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи стосуються випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу. Одним із таких випадків (він названий в ст. 609 ЦК України) є покладення виконання зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, на іншу юридичну особу (згідно з ч. 1 ст. 1205 ЦК України виконання цього зобов'язання покладається на правонаступників).

Іншими випадками можуть бути: припинення юридичної особи-набувача за договором довічного утримання, коли права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду) переходять до правонаступників (ч. 1 ст. 758 ЦК України); припинення юридичної особи-комісіонера з встановленням її правонаступників, до яких права і обов'язки комісіонера переходять, якщо протягом строку, встановленого для заявлення кредитором своїх вимог, комітент не повідомить про відмову від договору (ч. 2 ст. 1027 ЦК України).