Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 35. Договори про надання послуг. Загальні положення

1. Поняття та ознаки договору про послуги

У кодифікації цивільного права 1963 року зобов'язання про надання послуг не виділялися в окрему групу договорів і не систематизовувалися. Разом з цим, у науці цивільного права давно існувала класифікація, де окремо називались договори про надання послуг. Включення в новий Цивільний кодекс правочину про надання послуг є закономірним, оскільки питома вага зобов'язань з надання послуг у загальній системі зобов'язань буде з часом невпинно зростати. ЦК УРСР передбачав певні види договорів про надання послуг, такі як договір схову, договір комісії, договір перевезення тощо, але тільки новітня кодифікація дала можливість закріпити новий інститут зобов'язального права - договір про надання послуг.

Загальними ознаками, які об'єднують усі договірні зобов'язання про надання послуг в єдину групу, є особливості об'єкта: це послуги нематеріального характеру, до того ж послуги, нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. Зазначені особливості можна продемонструвати на прикладі розмежування зобов'язань про надання послуг та підрядних зобов'язань. Основною розмежувальною ознакою є результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо в зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має уречевлену форму, то в зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає уречевленого змісту. Сама послуга споживається в процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, спрямована на задоволення чиїх-небудь потреб. Відповідно, послуги, що надаються боржником кредитору, носять нематеріальний характер. Слід особливо підкреслити, що деякі види послуг в результаті їх надання можуть вносити певні зміни в матеріальну сферу, як то послуги стоматолога, перукаря, але визначальним при їх наданні є сама діяльність послугонадавача, оскільки при послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Звідси, друга розмежувальна ознака полягає в тому, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі діяльності виконавця. На відміну від цього, в підрядних договорах сам зміст зобов'язання полягає в тому, щоб передати уречевлений результат роботи. З врахуванням наведених особливостей слід зазначити, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт.

Стаття 901 ЦК вперше дає легальне визначення договору про надання послуг, зазначаючи, що за таким договором одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, договір про надання послуг є двостороннім і таким, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами (ст. 638 ЦК України). Форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами і, зазвичай, є письмовою. В ряді спеціальних нормативних актів може передбачатися більшою чи меншою мірою розгорнута регламентація укладення договорів. Прикладом може слугувати Положення про проведення державної експертизи містобудівної, передпроектної і проектної документації, де передбачені необхідність письмової форми договору, порядок акцепта, обов'язковість встановлення плати за послугу та її розмір тощо. Укладання договорів про надання послуг у сфері побутового обслуговування населення регламентується Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 30 травня 1994 р. № 10.

Слід підкреслити, що законодавець презюмує оплатність договору про надання послуг, при цьому залишаючи за сторонами можливість передбачити в договорі інше. Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій (наприклад надання телефонних каналів для зв'язку, надання готельних номерів для проживання) чи вчинення певної діяльності (надання правових консультацій, надання аудиторських послуг). Таким чином, в якості предмета виступає корисний ефект від вчинення дії або діяльності послугодавцем, який ніколи не набуває форми нової речі чи зміни (покрашення споживчих якостей) уже існуючої. Якість послуги, що надається, є чи не найважливішою характеристикою предмета договору. Законом чи іншими правовими актами можуть бути передбачені обов'язкові вимоги до якості результату, який буде отриманий внаслідок наданої за даним договором послуги. Гарантії якості наданої послуги можуть бути договірні й такі, що встановлюються в законі. Гарантії якості поширюються на результат наданої послуги в цілому. Надання певного виду послуг може передбачати збереження отриманого замовником корисного ефекту протягом розумного строку. Наприклад, отримані знання в результаті надання послуг по навчанню (підвищенню кваліфікації) мають бути придатними до використання протягом визначеного строку.

Сторонами договору про надання послуг є замовник (послугоотримувач) та виконавець (послугонадавач). Законодавство не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу зобов'язання, і можна стверджувати, що виконавцем і замовником можуть бути будь-які суб'єкти цивільних відносин. Однак спеціальний суб'єктний склад цього договору може передбачатись законом або випливати з характеру послуги. Наприклад, замовником аудиторських послуг може виступати тільки юридична особа або фізична особа-підприємець, лише юридична особа може надавати освітні послуги і видавати дипломи про вищу освіту (Закон У країни "Про вишу освіту"). Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" передбачає перелік видів послуг, які можуть надаватись виконавцем тільки за наявності ліцензії. До таких належать аудиторські, медичні, освітянські послуги, послуги зв'язку тощо.

Видовий поділ договорів про надання послуг можна проводити за різними критеріями. Крім двочленного поділу послуг за сферами застосування на побутові і такі, що надаються в сфері підприємницької діяльності, для практичної діяльності має значення поділ послуг за потребами, який запропонував російський цивіліст Є. Д. Шешенін. Такий критерій дає можливість виділяти види послуг залежно від сфери застосування: послуги зв'язку, медичні послуги, правові послуги, освітянські послуги, аудиторські послуги, культурно-видовищні, туристично-екскурсійні, готельні тощо. Слід зазначити, що законодавець також пішов по шляху спеціальної регламентації послуг за сферами надання. Про це свідчить прийняття цілого ряду законів, які виступають в якості спеціальних норм щодо регламентації цього виду зобов'язань. Це закони "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., "Про зв'язок" від 22 грудня 1999 р., "Про поштовий зв'язок" від 10 квітня 2001 р., "Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність" від 27липня 2001 р., "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р., "Про туризм" від 15 вересня 1995 р. і нормативні акти нижчого порядку - Правила надання послуг з газопостачання від 9 грудня 1999 р.. Про інформаційні послуги в сфері гідрометеорології від 2 грудня 1998 р., Правила користування послугами поштового зв'язку від 22 грудня 1997 р., Правила надання послуг населенню з водопостачання та водовідведення від 30 грудня 1997 р., Правила надання населенню послуг пасажирського автомобільного транспорту від 18 лютого 1987 р., Правила надання населенню послуг з перевезення міським електротранспортом від 22 квітня 1997 р. тощо.

В теорії цивільного права традиційно послуги ще поділяють на такі, в яких виконавцем вчиняються дії юридичного характеру (доручення, комісія), фактичного характеру (зберігання, перевезення), або змішані (довірче управління майном, транспортна експедиція) та послуги кредитно-грошового характеру (позика, кредитний договір, факторинг, банківський рахунок, договір банківського вкладу).

Загальні положення статей глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Це означає, що за відсутності спеціального законодавства відносини сторін із зобов'язань про надання послуг регулюються нормами глави 63 ЦК України (види спеціальних законів наведені вище). У тому числі положення зазначеної глави поширюються і на такі види договорів, які взагалі не передбачені законодавством, але своїм предметом мають надання послуги, що полягає у вчиненні певної дії або здійсненні певної діяльності.

Якщо послуги надаються у сфері побутового обслуговування, то на такі відносини поширюється законодавство про захист прав споживачів, у тому числі ЗУ "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (в редакції від 1 грудня 2005 р.) та Правила побутового обслуговування населення, затверджені постановою КМ України від 16 травня 1994 р., в частині, що регулює надання нематеріальних послуг. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму ВС України від 12 квітня 1996 р.

"Про практику розгляду цивільних прав про захист прав споживачів", якщо громадянин замовляє, використовує послуги для власних побутових потреб, то закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва. Якщо за договором про надання послуг одна сторона - підприємець бере на себе зобов'язання здійснювати надання послуг усім, хто до неї звернеться, то такий договір є публічним (ст. 633 ЦК України). Прикладом публічних послуг є готельні послуги, туристичні, концертно-видовищні тощо. У разі застосування виконавцем стандартних форм договору або формулярів - на нього поширюються правила договору приєднання, передбачені ст. 634 ЦК України, та положення Інструкції щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання.