Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 3. Зміст договору

Зміст договору складського зберігання становлять права та обов'язки його сторін, їх прийнято поділяти на дві групи. Перша група - це права та обов'язки, що стосуються приймання, умов зберігання та видачі товару.

Як правило, товарний склад зобов'язаний за свій рахунок оглянути товар при прийнятті на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану.

Під час зберігання товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.

При поверненні товару товарний склад або поклажодавець мають право вимагати його огляду та перевірки якості. Витрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторона, яка вимагала огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару в письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору (ст. 959 ЦК).

Крім того, товарний склад має право самостійно змінювати умови зберігання товарів, якщо це потрібно для забезпечення їх схоронності. Щоправда, змінивши вказані умови, він зобов'язаний повідомити про це поклажодавця (ч. 1 ст. 960 ЦК).

Наведена норма свідчить про те, що товарний склад є більш вільним у виборі способів зберігання, ніж інші зберігачі. Зокрема, на відміну від норм ст. 945, які встановлюють загальні правила щодо зміни умов зберігання та передбачають обов'язок зберігача негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь (небезпека втрати, нестачі або пошкодження речі зобов'язує зберігача змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця), ч. 1 ст. 960 ЦК встановлює, що товарний склад має право вжити необхідних заходів самостійно і лише потім повідомити про них поклажодавця. При цьому слід підкреслити, що, на відміну від ст. 945 ЦК України, вказана норма взагалі не передбачає відповіді поклажодавця на дії товарного складу щодо зміни умов зберігання. Це пояснюється тим, що товарний склад здійснює свою діяльність із збереження товарів професійно і краще, ніж поклажодавець, може визначити, які умови необхідні для збереження товару.

Можливість зміни умов зберігання товарів передбачена і підзаконними нормативними актами. Наприклад, п. 6.5 Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 7 жовтня 2003 р. № 674, встановлює, що з товарами, які зберігаються на митному ліцензійному складі, можуть проводитися такі операції для забезпечення їх зберігання: переміщення товарів у межах складу з метою їх раціонального розміщення, чищення, сушіння (у тому числі потоком тепла), фарбування, створення оптимального температурного режиму (охолодження, заморожування).

У разі виявлення пошкоджень товару склад зобов'язаний негайно скласти акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК). Несвоєчасність таких дій є порушенням договору зберігання на товарному складі.

Товарний склад зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно - у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Основним обов'язкам поклажодавця є оплата послуг товарного складу. Розмір плати за зберігання, строки та порядок її внесення встановлюються у договорі. ЦК не містить спеціальних норм, які регулюють виконання вказаного обов'язку поклажодавцем за договором складського зберігання. ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлює декілька спеціальних правил, що мають на меті врегулювати здійснення оплати за договором складського зберігання зерна. Зокрема, відповідно до ст. 28 вказаного Закону, якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, то він має право на пропорційну частину плати.

Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Важливим також є те, що ч. 4 ст. 28 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачає, що договором складського зберігання зерна може бути передбачено безоплатне зберігання зерна.

При цьому в разі безоплатного зберігання власник зерна зобов'язаний відшкодувати зерновому складу здійснені ним витрати на зберігання зерна, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 30 вказаного Закону).

Як випливає з ч. 4 ст. 28 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні", для того щоб договір зберігання складського зберігання зерна був безплатним, про це має бути чітко зазначено у договорі.

У зв'язку з цим від договору безоплатного складського зберігання слід відрізняти оплати и й договір, в якому ціна не вказана. В останньому випадку поклажодавець не може бути звільнений від обов'язку сплатити послуги зберігача. Це ілюструє така судова справа.

Між ВАТ "Білоцерківський елеватор" (зберігач) та TOB "Агрофірма "Малолисовецька" (поклажодавець) був укладений договір складського зберігання зерна. Враховуючи те, що свідченням здачі зерна на елеватор були лише накладні (в яких звичайно не була зазначена ціна за послуги зберігання), поклажодавець вважав, що в нього не має підстав сплачувати вартість послуг, наданих зберігачем.

ВАТ "Білоцерківський елеватор" звернувся до суду з позовом про стягнення з TOB "Агрофірма "Малолисовецька" збитків на суму 58 173,52 грн.

Рішенням господарського суду Київської області позов задоволено у повному обсязі. Київський міжобласний господарський суд залишив зазначене рішення без змін. ВГСУ залишив вказану постанову Київського міжобласного господарського суду без змін.

При цьому ВГСУ зазначив, що ВАТ "Білоцерківський елеватор" належним чином виконував обов'язки зберігача, вживав усіх необхідних заходів для зберігання зерна, зокрема провів заходи по прийманню, сушінню, очищенню, переоформленню зерна, пониженню вологості на 25,41%, вмісту сміттєвих домішок на 12,87%, у зв'язку з чим поніс збитки на суму 58173,52 грн.

Враховуючи те, що ціна у договорі встановлена не була, суд застосувавши ч. 2 ст. 530 ЦЮ, постановив стягнути з TOB "Агрофірма "Малолисовецька" вказані грошові кошти2.

Крім того, витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна (ч. 1ст. 30 Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні").

На практиці момент укладення договору зберігання часто не збігається з моментом передачі товару на склад. Тому можливою є ситуація, коли договір був укладений, проте поклажодавець не передав на зберігання майно, обумовлене договором.

Зазначена ситуація врегульована спеціально ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні". Так, відповідно до ст. 29 Закону зерновий склад, який зобов'язався взяти зерно на зберігання у передбачений договором складського зберігання зерна строк, не має права вимагати передання йому цього зерна на зберігання. Разом із тим, власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов'язаний відшкодувати зерновому складу збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив останнього про відмову від договору зберігання.

Поклажодавець зобов'язаний забрати майно з товарного складу після закінчення строку зберігання.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 31 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця про закінчення строку зберігання та запропонувати термін витребування зерна.

Якщо поклажодавець у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, в тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Другу групу прав та обов'язків сторін за договором складського зберігання становлять права та обов'язки з розпорядження товарами, що зберігаються на товарному складі.

Так, якщо предметом договору виступають речі, визначені родовими ознаками, то товарний склад може мати право розпорядження ними. При цьому до таких відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час та місце повернення товарів визначаються загальними положеннями про зберігання (ст. 958 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Отже, якщо товарний склад має право розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками, до нього переходить право власності на товар. Поклажодавець має право вимоги до складу про видачу товару відповідної якості і кількості у строк і в місці, які визначені договором чи нормативним актом.

Враховуючи те, що ст. 958 ЦК не встановлює, на якій підставі у товарного складу виникає право розпоряджатися товаром, слід дійти висновку, що вказане право може виникати в силу договору або акта цивільного законодавства.

Важливість належного оформлення повноважень товарного складу на розпорядження товаром ілюструє наведена нижче справа.

1 липня 2003р. між приватним підприємцем В. С. Вінокуровим (поклажодавець) та TOB "Комбікруп" (зберігай) був укладений договір складського зберігання пшениці.

2 липня 2003р. поклажодавець передав на зберігання пшеницю у кількості 98,120 т.

При цьому строк зберігання у договорі встановлений не був. 26 квітня 2004 р. поклажодавець звернувся до зберігача з вимогою про повернення пшениці у кількості 98,120 т протягом 10 днів з моменту отримання вимоги. Проте зберігач відмовився повернути пшеницю, мотивуючи відмову тим, що пшениця була відвантажена за розпорядженням поклажодавця до ЗАТ "Запоріжжя-Млин" для подальшої переробки.

Поклажодавець звернувся до господарського суду Запорізької області з вимогою повернути 98,120 т пшениці. Рішенням суду позов було задоволено. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду вказане рішення залишено без змін.

TOB "Комбікруп" із зазначеними судовими актами не погодилося та звернулося

3 касаційною скаргою до ВГСУ з проханням скасувати рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду. Вищий господарський суд погодився із судовими рішеннями нижчих інстанцій та залишив їх у силі, обґрунтувавши свою позицію таким чином.

Відповідно до ст. 953 ЦК зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Зберігач не надав належних доказів повернення пшениці поклажодавцю. При цьому суд зазначив, що факт передачі зберігачем пшениці на переробку до ЗАТ "Запоріжжя-Млин" (що підтверджувалося відповідними накладними) не звільняє зберігача від обов'язку повернути пшеницю поклажодавцю, оскільки доручення чи інших документів, якими б поклажодавець надавав зберігачеві право розпорядження пшеницею оформлено не було1.

Крім того, право на розпорядження товарами може виникати внаслідок володіння складським і заставним свідоцтвом.

Так, відповідно до ст. 963 ЦК володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберігається на товарному складі.

Володілець лише складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом.

Володілець лише заставного свідоцтва має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та відсотків за користування ним. У разі застави товару відмітка про це робиться на складському свідоцтві.

Наведені норми ЦК потребують пояснення. Справа в тому, що у разі коли на підтвердження прийняття товару товарний склад видає подвійне складське свідоцтво, можливими є три ситуації. По-перше, обидві частини подвійного складського свідоцтва можуть перебувати у однієї особи (володільця). По-друге, володілець може мати лише складське свідоцтво, відокремлене від заставного. По-третє, володілець може мати лише заставне свідоцтво. При цьому повноваження володільців складського та заставного свідоцтв щодо розпорядження товарами, які зберігаються на складі, є різними.

Розпоряджатися товаром у повному обсязі відповідно до ч. 1 ст. 963 ЦК має право володілець подвійного складського свідоцтва, тобто складського та заставного (варанта).

Володілець складського свідоцтва може взяти товар зі складу лише після погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Хоча він може продати, обміняти товар, розпорядитися ним в інший спосіб, здійснивши на ньому передавальний напис (індосамент). При цьому складське свідоцтво передається новому набувачу товару, однак товар лишається на складі. Необхідність закріплення такої правової норми обумовлена тим, що наявність лише складського свідоцтва вказує на те, що у його володільця існує непогашене зобов'язання перед третьою особою, яке забезпечене товаром, визначеним у свідоцтві. Таким чином, коментована норма спрямована на захист інтересів кредитора за зобов'язанням.

Отже, можливість одержання товару лише за складським свідоцтвом залежить від сплати суми боргу за заставним свідоцтвом.

Слід також зауважити, що аналогічні правила передбачені й іншими актами законодавства. Так, відповідно до п. 7.2 Положення про обіг складських документів на зерно власнику складського свідоцтва (частини А), який не має заставного свідоцтва (частини Б), але вніс суму боргу за ним, зерновий склад видає зерно в обмін на складське свідоцтво за умови надання разом з ним документів, що підтверджують сплату суми боргу за заставним свідоцтвом. При цьому документи додаються до заяви, оформленої у письмовій формі. У заяві в обов'язковому порядку вказуються причини відсутності заставного свідоцтва.

Зерновий склад має право на перевірку наданих документів, що підтверджують сплату суми боргу за заставним свідоцтвом. Час перевірки не повинен перевищувати одного дня з дня подання заяви.

Власник товару може заставити його, передавши за індосаментом заставне свідоцтво. У складському свідоцтві робиться запис про суму та строк застави. Володілець заставного свідоцтва набуває права застави на товар у розмірі виданого за заставним свідоцтвом кредиту та відсотків по ньому.

Складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (ст. 964 ЦК).

Найважливішими якостями простого та заставного складських свідоцтв є їх оборотоздатність.

Особливості передачі складських та заставних свідоцтв на окремі товари, передбачені актами чинного законодавства України. Так, відповідно до пунктів 5.1-5.9 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198, складське свідоцтво (частина А) і заставне свідоцтво (частина Б) подвійного складського свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами встановленої форми, які робляться на зворотному боці частин подвійного складського свідоцтва.

У разі якщо на зворотному боці подвійного складського свідоцтва (його частини) не вміщується передавальний надпис, робиться алонж.

Тільки неперервний ряд заповнених передавальних написів є доказом переходу прав за подвійним складським свідоцтвом (або його частинами) до вказаного останнім у передавальних написах індосата - особи, що прийняла права вимоги і зобов'язання за подвійним складським свідоцтвом (або його частинами).

Передавальний напис на складському та заставному свідоцтвах подвійного складського свідоцтва виконується українською мовою. Він повинен містити назву юридичної особи або ім'я громадянина, що стали новими власниками складського свідоцтва або заставного свідоцтва, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання громадянина, дату здійснення індосаменту та підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом).

Закреслений індосамент вважається недійсним. Індосамент повинен бути нічим не обтяженим. Будь-які записи про обмеження його умов вважаються недійсними.

Індосамент, що передбачає право на одержання частини зерна, зазначеного в складському свідоцтві, або на передачу права на одержання частини боргу за заставним свідоцтвом, є недійсним.

Не допускається включення в текст індосаменту будь-яких застережень, приписок, доповнень. При здійсненні чергового індосаменту не допускається внесення змін до тексту попередніх індосаментів, текст самого складського або заставного свідоцтва.

Передавальний напис є дійсним, якщо заповнені всі його реквізити і він виконаний з дотриманням вимог цього Положення. Якщо подвійне складське свідоцтво або його частина передається новому власнику без передачі зерна в заставу, то в місцях індосаменту, позначених як "Дані, що заповнюються в обов'язковому порядку новим власником складського свідоцтва при передачі товару в заставу", ставиться прочерк у вигляді двох паралельних ліній при заповненні за допомогою технічних засобів або двох ліній, близьких до паралельних, при виконанні передавального напису вручну.

Якщо в подвійному складському свідоцтві заставне свідоцтво (частина Б) не відокремлене від складського (частини А), то передавальний напис робиться тільки на складському свідоцтві (частиш А).

Особа, яка відокремлює та передає заставне свідоцтво (частину Б) іншій особі, залишається власником складського свідоцтва (частини А) і здійснює Передавальні написи на обох частинах подвійного складського свідоцтва про передачу заставного свідоцтва (частини Б). Ці написи мають бути ідентичними на обох частинах подвійного складського свідоцтва. Будь-які операції із заставним свідоцтвом (частиною Б) будуть недійсними, якщо при відокремленні заставного свідоцтва (частини Б) від складського свідоцтва (частини А) не було вчинено запису про зобов'язання за заставним свідоцтвом на обох частинах подвійного складського свідоцтва.

У разі передачі простого складського свідоцтва новому власнику без отримання кредиту передавальний напис на зворотному боці цього свідоцтва не заповнюється, а саме свідоцтво передається новому власнику. Передача простого складського свідоцтва є підтвердженням передачі прав на зерно.

У разі застави зерна, зданого на зберігання за простим складським свідоцтвом, передавальний напис здійснюється на самому простому складському свідоцтві, до якого застосовуються правила, установлені для заставних свідоцтв (частини Б), та на його дублікаті, до якого застосовуються правила, установлені для складських свідоцтв (частини А). Ці написи мають бути ідентичними. Будь-які операції з простим складським свідоцтвом, до якого застосовуються правила, установлені для заставних свідоцтв (частини Б), будуть недійсними, якщо при здійсненні передавального напису не було вчинено запису про зобов'язання за заставним свідоцтвом на простому складському свідоцтві та його копії.

Право одержати товар зі складу мають дві категорії володільців: особа, що має складське та заставне свідоцтва; особа, що має складське, але не має заставного свідоцтва.

У першому випадку товар видається в обмін на складське та заставне свідоцтва. Видача товару в другому випадку залежить від того, чи виконав володілець обов'язки за заставним свідоцтвом. Якщо він вніс суму боргу за заставним свідоцтвом, він надає товарному складу квитанцію про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом. У даному випадку видача товару відбувається в обмін на складське свідоцтво та вказану квитанцію.

Товарний склад, що видав товар володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не сплатив суму боргу за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним. Тобто фактично відбувається заміна боржника у зобов'язанні.

Володілець складського та заставного свідоцтв має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі.

4. Відповідальність за договором

ЦК не містить спеціальних норм щодо відповідальності за договором складського зберігання. Відтак, слід дійти висновку, що відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань настає відповідно до статей 950-952 ЦК (Загальні положення про зберігання).

Разом із тим, відповідальність сторін за договором складського зберігання зерна врегульована ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні". Відповідно до статей 33, 34 вказаного Закону за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження зерна, викликаних непереборною силою.

За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом:

за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна;

за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. У разі коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.