Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 1. Загальні положення про договір охорони

1. Загальні положення про договір охорони

Договір охорони як окремий вил договірного зобов'язання передбачено у вітчизняному цивільному законодавстві відносно недавно - з набуттям чинності ЦК України 2003 року. Однак незважаючи на те, що в ЦК 1923 року і ЦК 1963 року цей договір не передбачався, послуги щодо охорони майна, які оформлювалися саме договором охорони, легально надавалися ще з початку двадцятих років, коли в березні 1922 р. РНК УРСР прийняла Постанову "Про організацію з міліціонерів охорони заводів, фабрик, радгоспів та інших державних підприємств, що мають важливе місцеве або загальнодержавне значення", а сам договір був предметом самостійного вивчення в юридичній навчальній літературі'.

Сучасна історія договору охорони розпочинається з прийняття постанови КМ України "Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності" від 10 серпня 1993 р. № 615, якою було затверджено Положення про державну службу охорони при МВС України.

Одна з найважливіших функцій держави - охорона власності. Для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах і була створена Державна служба охорони.

На Державну службу охорони покладаються й інші завдання:

1) реалізовувати технічні засоби охоронного призначення і надавати послуги з їх проектування, монтажу, ремонту та обслуговування;

2) брати участь у розробці комплексу стандартів на технічні засоби охоронного призначення та забезпечувати випробування вітчизняних та іноземних зразків технічних засобів охоронного призначення для подальшого впровадження;

3) здійснювати в установленому порядку сертифікацію технічних засобів охоронного призначення, що застосовуються на території України, тощо.

З прийняттям законів України "Про власність" (втратив чинність), "Про господарські товариства", "Про підприємництво" (втратив чинність) та з відмовою держави від монополізму у сфері охоронної діяльності, з появою в господарській діяльності нових суб'єктів підприємництва значно розширилася і сфера застосування охоронних послуг.

На сьогодні договір охорони вийшов з вузьковідомчих рамок і за своїм змістом все більше набуває характеру цивілістичного договору.

За договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату (ст. 978 ЦК України).

Цей договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту домовленості сторін у належній формі по всіх істотних умовах договору, двостороннім, оскільки відповідні права та обов'язки виникають в обох сторін, і відплатним - послуги охорони оплачуються відповідно до затверджених тарифів чи за домовленістю сторін.

Окремими видами договору охорони є договори про охорону об'єктів, майна, що знаходиться в жилих приміщеннях громадян, вантажів, готівки, фізичних осіб тощо.

Сторонами цього договору є замовник і охоронець.

Замовником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка звертається за наданням охоронних послуг.

Охоронцем можуть виступати лише суб'єкти підприємницької діяльності: спеціально створені охоронні фірми, які мають відповідні дозволи на надання такого роду послуг, Державна служба охорони, що є рівноправним конкурентом на ринку охоронних послуг, відповідні підрозділи МВС України ("Титан", "Беркут" та ін.).

Договір охорони обов'язково має бути укладений у письмовій формі.

Положення про договір охорони законодавець розмістив у главі 66 ЦК України "Зберігання", визначаючи договір охорони як один із спеціальних видів зберігання. На жаль, законодавець практично не приділяє договору охорони спеціальної уваги, вважаючи, що на нього повинні поширюватися загальні положення договору зберігання.

Дійсно, договори охорони і зберігання мають спільні риси:

1) належать до категорії договорів по наданню фактичних послуг;

2) об'єднані спільною метою - забезпечити збереження майна власника.

1 У ст. 978 ЦК законодавець називає такого контрагента "володілець" або "особа, яку охороняють". У літературі для позначення цієї сторони вживаються поняття "власник", "клієнт", "володілець". Ми вважаємо найбільш вдалим використання саме наведеного нами терміна, оскільки предметом охорони можуть виступати не лише послуги щодо охорони матеріальних об'єктів, а й безпека фізичної особи, супровід вантажів, забезпечення правопорядку під час проведення певних заходів тощо.

2 На практиці в договорах охорони ця сторона інколи іменується не "охоронець", а "охорона".

Водночас, договору охорони притаманні деякі особливості, що дають підставу розглядати його не як різновид договору зберігання чи якогось іншого договору, а як самостійний цивільно-правовий договір:

1) особливий суб'єктний склад. На відміну від договору зберігання, специфіка охоронних послуг виключає їх надання на побутовому рівні, оскільки передбачає обов'язкову професійність охоронця;

2) охоронна діяльність підлягає обов'язковому ліцензуванню, оскільки підприємницька діяльність з надання послуг по охороні пов'язана з благами, що мають істотне значення для людини: життям, здоров'ям, приватною власністю, а також значними майновими інтересами як фізичних, так і юридичних осіб.

Метою ліцензування охоронної діяльності є також здійснення єдиної державної політики в галузі охорони власності та охорони громадян і забезпечення законності в діяльності охоронних підприємств і громадян - суб'єктів підприємництва, високого рівня якості охоронних послуг, що ними надаються1.

Юридичні особи, в засновницьких документах яких передбачено здійснення підприємницької діяльності з надання охоронних послуг, а також фізичні особи - підприємці звертаються до відповідного територіального управління Державної служби охорони за місцем державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності із заявою про видачу ліцензії по наданню послуг з обраного виду охоронної діяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути позбавлений наданої ліцензії за грубе порушення правил і умов надання охоронних послуг (наприклад: за порушення податкового законодавства; здійснення охоронної діяльності не за договорами та за межами повноважень суб'єктів підприємництва; надання послуг з охорони вантажів, що вивозяться з України або ввозяться на її територію без наявності на них відповідних ліцензій; протидію працівникам органам внутрішніх справ при виконанні ними обов'язків з охорони громадського порядку тощо);

3) охоронні послуги надаються, як правило, за місцем розташування об'єкта, який охороняється, тобто, якщо йдеться про майно, то воно залишається у володінні замовника, на відміну від договору зберігання, за яким майно переходить у володіння зберігача;

4) передумовою укладення договору охорони є, як правило, обстеження об'єкта охорони з метою узгодження, зокрема: виду охорони; кількості постів; необхідності обладнання засобами сигналізації; технічного укріплення виходячи з розмірів території об'єкта, його характеру, режиму роботи на ньому та інших умов забезпечення схоронності майна.

Результати обстеження оформлюють відповідним актом, в якому вказують пропозиції замовнику щодо усунення виявлених недоліків у технічному укріпленні об'єкта (наприклад, укріпити паркан, забезпечити освітлення території, поставити грати на вікна, добудувати тамбур, поміняти двері, прикріпити сейфи до підлоги) та строки їх усунення. Про відмову замовника від обладнання технічними засобами охорони місць можливого проникнення на об'єкт зазначають у договорі;

5) надання охоронних послуг може мати епізодичний характер (наприклад у певні години, в нічний час, у міру необхідності), проте ця обставина, за загальним правилом, не впливає на розмір оплати за послуги. За договором же зберігання зберігач надає послуги безперервно - протягом усього часу дії договору;

6) обов'язки охоронця, як правило, обмежуються конкретним завданням, зокрема не допустити крадіжку, розбій, грабіж на об'єкті. У той же час, проазесійний зберігач окрім цього повинен ще вживати всіх необхідних заходів для забезпечення збереженості майна, навіть якщо про це безпосередньо в договорі не зазначено (наприклад, з метою недопущення псування чи пошкодження майна поклажодавця періодично провітрювати приміщення, змащувати, сортирувати чи перекладати речі тощо).

Певну схожість договір охорони має і з договором підряду, оскільки, якщо за підрядом за замовленням в інтересах іншої сторони за винагороду виконується певна робота, то за договором охорони за замовленням іншої сторони оплатно надаються фактичні послуги. Проте мета і результати за цими договорами різні. Якщо наслідком виконання договору підряду є певний результат - створення нової речі, відновлення чи покращення властивостей вже існуючої речі, то за договором охорони ніяких нових матеріальних цінностей не створюється, замовник лише забезпечує збереженість уже існуючого матеріального об'єкта.

Якщо послуги з охорони надаються Державною службою охорони або відповідним підрозділом МВС України, то правовідносини між охороною і замовником регламентуються спеціальними відомчими нормативними актами: Положенням про Державну службу охорони при МВС України, затвердженим постановою КМ України від 10 серпня 1993 р. № 615; наказом МВС України "Про організацію охорони Державною службою охорони при МВС України об'єктів, квартир та інших приміщень з особистим майном громадян за допомогою технічних засобів" від 25 листопада 2003 р. № 1429 тощо. У випадках, коли охоронна діяльність здійснюється відповідною підприємницькою структурою, зміст договору формує охорона за погодженням із замовником.

Оскільки охоронець виконує спеціальні завдання, підрозділи Державної служби охорони озброюються вогнепальною зброєю, а також оснащуються спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, пристроями для примусової зупинки автотранспорту тощо.

Охоронні підрозділи недержавних охоронних структур можуть мати на озброєнні вогнепальну спортивну і вогнепальну мисливську зброю, а також оснащуватися спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, а саме: гумовими кийками, пристроями для відстрілювання патронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, балончиками та пістолетами із сльозоточивими речовинами, пневматичною зброєю.