Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 41. Страхування

1. Поняття договору страхування

Самостійним видом договору є договір страхування як правовий спосіб зменшення шкідливих наслідків настання випадкових обставин, передбачених договором страхування (знищення майна, зменшення працездатності чи смерті застрахованої особи, настання інших страхових ризиків).

Договір страхування є договірно-правовою формою відносин страхування, поняття якого нормативно визначене і досліджене юридичною доктриною.

Визначення поняття договору страхування. Нормативне поняття договору страхування закріплено в ЦК, ГК України і Законі України "Про страхування".

Згідно зі ст. 354 ГК договором страхування є договір, за яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Закон "Про страхування" під договором страхування розуміє письмову угоду між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначені у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону).

Передбачене ГК та Законом України "Про страхування" поняття договору страхування дещо відрізняється від поняття, яке дається у ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати платежі та виконувати інші умови договору.

За юридичними ознаками договір страхування є оплатним, взаємним, ризиковим (алеаторним), диспозитивно реальним правочином.

Договір страхування є оплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію (страхові платежі), а страховик несе ризик настання страхового випадку і за наявності останнього здійснює страхову виплату. Договір страхування залишається оплатним і тоді, коли страховий випадок не настає, оскільки договір був укладений у розрахунку на зустрічне надання з боку страховика у вигляді отримання від нього страхової виплати.

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки прав та обов'язків набувають обидві сторони - страховик і страхувальник.

Взаємний характер договору страхування обумовлений тим, що обидві сторони приймають на себе одна перед іншою обов'язки: страхувальник - повідомляти відомості про зміну страхового ризику, виплачувати страхові внески, якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору, повідомляти страховика про настання страхового випадку тощо, а страховик - здійснити страхову виплату тощо. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається страхувальник, який виконує свої обов'язки, якщо перерозподіл обов'язків не передбачений в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз зазначеної норми ЦК дає підстави для висновку, що договір страхування може розглядатися як реальний договір, якщо умовами договору або законом не визначено консенсуальний характер договору страхування.

Реальність договору страхування полягає в тому, що він вважається укладеним, тобто таким, що породив правові наслідки як юридичний факт, з моменту вчинення певної дії, а саме: внесення першого страхового платежу.

Консенсуальний договір страхування має передбачати умову про те, що договір набирає чинності з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Тоді сплата страхової премії (страхових платежів) проводитиметься на виконання раніше укладеного сторонами консенсуального договору страхування.

При цьому в літературі обґрунтовується позиція проте, що реальний характер договору страхування зовсім не виключає можливості досягнути згоди за всіма істотними умовами ще до сплати страхової премії (страхових платежів). Однак такий правочин набере чинності в моменту сплати страхової премії (страхового платежу), тобто з настанням відкладальної умови.

Диспозитивність ч. І ст. 983 ЦК України дає можливість пов'язувати набрання чинності договором страхування і з будь-яким іншим моментом після укладення правочину за всіма істотними умовами, а не лише з моментом сплати страхової премії (внеску), наприклад з наданням страхувальником необхідних документів тощо.

Однак набрання чинності договором не може відбутися після настання страхового випадку. Тому норму ст. 983 ЦК України слід розуміти так, що договір страхування поширюється на страхові випадки, які настали після набрання ним чинності, якщо договором не передбачено більш пізній момент, починаючи з якого випадки вважатимуться страховими. Іншими словами, надати зворотної сили договору страхування не можна.

Договір страхування є ризиковим (алеаторним) правочином. Страхування носить ризиковий (алеаторний) характер, оскільки неможливо передбачити, який розмір страхової виплати належатиме до настання страхового випадку і здійснення виплати страховиком.

Виникнення, зміна, припинення прав та обов'язків сторін залежить від настання об'єктивно випадкових для самих сторін обставин та обумовленої цим можливості нееквівалентності первинного та зустрічного надання. Обов'язок страховика здійснити страхову виплату реалізується не зразу і не в усіх випадках укладення договорів страхування, а лише при настанні страхових випадків. У свою чергу, страховик в одних випадках отримує дохід, а в інших повинен здійснити виплату, розміри якої істотно перевищують отриману ним винагороду. Отже, алеаторність договору страхування полягає у заснованій на випадку можливості нееквівалентності первинного і зустрічного надання за цим договором.

Договір страхування і правочин під відкладальну умову

Договір страхування відрізняється від договору, укладеного під відкладальну умову. В останньому права та обов'язки сторін виникають при настанні певної події (ст. 212 ЦК), хоча правочин і вчинений. У договорі страхування права та обов'язки виникають при безпосередньому вчиненні правочину, але предмет певного обов'язку, тобто дія, яка вимагається до вчинення зобов'язаною особою, залежить від настання певної обставини (події). При настанні страхового випадку у страховика не виникає нового обов'язку, адже при укладенні договору страхування у нього вже виникає обов'язок здійснити страхову виплату. При настанні страхового випадку страховик лише виконує той обов'язок, який первісно був закладений у зміст договору при його укладенні1.

Договірне зобов'язання із страхування може виступати самостійним цивільним правовідношенням або доповнювати інше. Відносини із страхування можуть виступати як додаткове, допоміжне зобов'язання при страхуванні предмета застави (ст. 581 ЦК, ст. 10 Закону ЦК України "Про заставу"), страхуванні товару за договором купівлі-продажу (ст. 696 ЦК), страхуванні ризику невиконання платником ренти своїх обов'язків за договором ренти (ч. 3 ст. 735 ЦК), страхуванні предмета договору найму (оренди) (ст. 771 ЦК), страхуванні транспортного засобу у випадку укладення договору найму останнього та цивільно-правової відповідальності, зумовленої Його використанням, страхуванні вантажів, пасажирів і багажу (ст. 802 ЦК), страхуванні об'єкта будівництва (ст. 881 ЦК) тощо.

Страхування є однією з істотних умов договору будівельного підряду (ч. 5 ст. 318 ГК), договору оренди державного та комунального майна (ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), концесійного договору (ст. 10 Закону України "Про концесії"), угоди про розподіл продукції (ст. 9 Закону України "Про угоди про розподіл продукції") тощо.

В окремих законах інститут страхування визнається способом забезпечення виконання зобов'язань, хоча у загальних положеннях про зобов'язання цей інститут прямо не віднесено до способів забезпечення зобов'язань. В юридичній літературі це пояснюється тим, що страхування, як правило, не використовується як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, а як можливість уповноваженої особи отримати задоволення свого права вимоги, навіть у тому випадку, коли зобов'язана особа не може виконати свого обов'язку.