Основним обов'язком страхувальника є внесення плати за послугу із страхування (страхового платежу) у розмірі, встановленому договором (ч. 1 ст. 989 ЦК).
Страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику.
Істотними необхідно визнати такі обставини, знання яких призвело б до відмови в укладенні договору або суттєво внесло зміни в умови оплати за страхові послуги за відповідним договором.
Про зміну страхового ризику може свідчити будь-яка зміна обставин, які впливають на імовірність настання страхового випадку.
Неналежне виконання цього обов'язку може стати підставою для відмови у виплаті страховою компанією страхової суми (відшкодування) при настанні страхового випадку.
Покладення такого обов'язку на страхувальника дало підставу окремим авторам розглядати договір страхування як різновид фідуціарного договору, тобто договору, укладеного на особливій довірі (фідуціарній довірі).
Однак пояснення сутності фідуціарних договорів зазначенням на те, що в класичних фідуціарних договорах саме укладення договору базується на особливій довірі до особи контрагента, не є достатньо переконливим.
Фідуціарність передбачає здійснення володіння чи права власності фідуціарієм у чужому інтересі (фідуціанта). В класичному варіанті договору страхування відсутня ознака фідуціарності, яку не слід змішувати з алеаторністю договору страхування. Алеаторність полягає в тому, що здійснення страхової виплати поставлено в залежність від настання випадкової обставини (страхового випадку). Класичний договір страхування не є фідуціарним правочином, оскільки страховик діє в своєму інтересі, не є володільцем чи власником майна страхувальника, що здійснюється в інтересах останнього.
Страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (ч. 3 ст. 989 Закону "Про страхування"). Страхування не може мати за мету збагачення страхувальника. Тому якщо майно застраховане у кількох страховиків, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна.
Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ч. 3 ст. 989 ЦК).
Страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню (ч. 4 ст. 989 ЦК).
Такими заходами можуть бути як дії (наприклад рятування застрахованого майна при пожежі тощо), так і бездіяльність (зокрема припинення експлуатації застрахованого транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП тощо).
Зазначені заходи страхувальника повинні відповідати вимогам розумності (ст. З ЦК). Розумністю у даному випадку слід вважати дії з урахуванням тих витрат, які необхідні для їх проведення, порівняно із розміром зменшених збитків. Тому нерозумними вважатимуться дії страхувальника щодо недопущення настання збитків, вартість яких істотно перевищує економію, досягнуту такими діями.
Страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором (ч. 5 ст. 989 ЦК). Вимога страхувальника про виплату має бути заявлена своєчасно. Зазвичай за договором добровільного страхування страхувальник протягом визначеного договором строку зобов'язаний письмово повідомити страховика про настання страхового випадку. Наприклад, строк в одну добу встановлений правилами страхування домашнього майна, тварин, автомобілів. За відсутності страхувальника, з такою заявою повинен звернутися будь-який повнолітній член його сім'ї.
Обов'язок повідомити про настання страхового випадку може лежати і на вигодонабувачеві. Він повинен повідомити про це, якщо має намір скористатися своїм правом на страхову виплату. Якщо страхувальник не повідомив про настання страхового випадку, то страховик має право відмовити у здійсненні страхової виплати.
Дотримання зазначених строків обумовлено необхідністю проведення належного страхового розслідування причин настання страхового випадку, а також пов'язано із правом страховика отримати відшкодування від особи, з вини якої настав страховий випадок.
При особистому страхуванні, якщо страховим випадком є смерть застрахованого або заподіяння шкоди його здоров'ю, обов'язок повідомити страховика покладається на вигодонабувача.
При страхуванні на дожиття до певного віку або інших видах особистого страхування обов'язок повідомити про настання страхового випадку не має істотного значення. Тому страховик не може відмовити у здійсненні страхової виплати.
Чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку обов'язків страхувальника. Він може бути розширений іншими актами цивільного законодавства, а також укладеним договором страхування, якщо це необхідно для належного здійснення страхових правовідносин.
Порядок виплати страхової виплати
Підстави для відмови від здійснення страхових виплат
8. Перехід прав за договором страхування
Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки
Зміна страхувальника-фізичної особи у договорі страхування
Наслідки припинення юридичної особи-страхувальника
Наслідки визнання страхувальника-фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності
9. Зміна, припинення, недійсність договору страхування
Підстави припинення договору страхування