Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Поняття договору управління майном

1. Загальна характеристика договору управління майном

Поняття договору управління майном

Вперше в історії української цивілістики вітчизняний законодавець закріпив договір управління майном як самостійний договірний тип і спосіб здійснення прав на чуже або власне майно з визначеною метою і в чужому інтересі. Передбачена вітчизняним законодавством конструкція договору управління майном не має аналогів у попередніх актах вітчизняної цивільної кодифікації (зокрема ЦК УРСР 1922 та 1963 років). Відносини довірчого управління майном регулюються ЦК України, законами України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 р. № 978-IV, "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р. № 979-ГУ, "Про іпотечні облігації" від 22 грудня 2005 р. № 3273-ІУ, "Про державне регулювання ринку цінних паперів" (ч. 4 ст. 4), "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV, іншими законодавчими і підзаконними нормативно-правовими актами.

Цивільний кодекс України містить загальні положення про договір управління майном: поняття, істотні умови, відповідальність сторін, підстави і наслідки припинення цього договору тощо. В ЦК України договору управління майном присвячена гл. 70 "Управління майном" (статті 1029-1045 ЦК), а також норми про довірчу власність (п. 2 ст. 316 ЦК) та управління майном, яке використовується в підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування (ст. 54 ЦК).

Поняття договору управління майном закріплено ст. 1029 ЦК України, якою передбачено можливість виникнення на підставі зазначеного договору двох видів прав управителя на отримане в управління майно: права управителя на чуже майно (власником майна, що перебуває в управлінні, залишається установник); або права довірчої власності (право власності на довірене майно переходить від установника до управителя).

Відповідно до ч. 1 ст. 1029 ЦК за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном є реальним або консенсуальним (у визначених законом випадках), двостороннім, оплатним, строковим правочином. Предмет договору управління становить не лише майно, передане в управління, а й вчинення управителем від свого імені будь-яких припустимих юридичних та фактичних дій, необхідних для управління майном в інтересах установника або визначеної ним третьої особи, з урахуванням обмежень, визначених договором і законом.

Цей договір є реальним правочином, оскільки установник управління передає, а не зобов'язується передати управителеві майно в управління. Тому для набрання чинності договором управління майном, як і будь-яким іншим реальним договором, недостатньо однієї зустрічної згоди сторін (оферти та акцепту). Обов'язковою умовою укладання цього договору буде вчинення фактичних дій у вигляді передачі майна управителеві. Обіцянка передати майно в управління не тягне у даному випадку правових наслідків. Згода потенційного управителя і потенційного установника управління до моменту передачі майна, коли один передасть його, а інший прийме і відокремить від іншого майна, що знаходиться в управлінні, може вважатися лише попереднім договором, тобто домовленістю сторін у майбутньому укласти договір.

Моментом укладення договору управління майном вважається вручення установником майна управителеві. Оскільки цей договір вважається реальним, то установнику надається право односторонньої відмови від виконання договору в ситуації, коли договір за будь-яких причин укладений до передачі майна в управління. Умови договорів, за якими при укладенні такої угоди потенційний управитель наполягає на оформленні його як консенсуального, намагаючись отримати юридичні важелі для примушення контрагента реально виконати зобов'язання, а у випадку відмови установника управління від передачі майна управитель передбачає також можливість притягнення власника до матеріальної відповідальності у формі відшкодування збитків, мають визнаватися недійсними. Однак в окремих випадках договір управління може розглядатися як консенсуальний. Зокрема, управління державними корпоративними правами здійснюють управителі, визначені на конкурентних засадах за результатами конкурсів на право управління відповідним державним майном. Звичайно, договори управління державними корпоративними правами (пакетами акцій, частками, паями) вважаються укладеними від дати їх підписання. Договір управління нерухомим майном також розглядається як консенсуальний, враховуючи спеціальні правила, які пред'являються законодавством до його форми.

За кількістю зобов'язаних сторін договір управління майном належить до двосторонніх договорів, оскільки права і обов'язки щодо цього договору виникають як з однієї, так і з іншої сторони зобов'язання. У договорі управління майном відсутній єдиний боржник і єдиний кредитор. Кожна із сторін виступає як кредитор і як боржник.

Після укладення договору установник зобов'язується передати частину свого майна в управління управителеві, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном. Управитель повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном отримувати винагороду.

Договір управління майном залишається двостороннім також у випадку призначення вигодонабувачем третьої особи. Коли в даному договорі з'являється третій учасник - вигодонабувач, договір не перетворюється на тристоронній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Договір між установником управління та управителем не породжує для вигодонабувача ніяких обов'язків, а лише права. Боржником за цим договором визнається управитель, який має виконати те, до чого його зобов'язує договір, а кредитором - установник управління.

За суб'єктною направленістю виконання зобов'язань договір управління майном може бути договором на користь сторін договору (установник назначає вигодонабувачем самого себе) і договором на користь третіх осіб (вигодонабувачів).

На договір управління майном, укладений в інтересах вигодонабувача, поширюються загальні положення про договір на користь третьої особи. Зокрема, за таким договором управитель зобов'язується перед установником виконати певні дії не установнику, а іншій особі (вигодонабувачу) і, виконавши такі дії, управитель погашає свої зобов'язання перед установником. Суб'єктний склад договору управління майном на користь вигодонабувача не збігається з суб'єктним складом правовідношення, яке ним породжується. Будучи учасником правовідношення, вигодонабувач не стає стороною за договором, однак його виконання можуть вимагати як установник, так і вигодонабувач.

Договір управління майном є особливим правочином, якому притаманні: висока ступінь довіри та особливе значення особистості його учасників, що знайшло відображення у предметі договору, наданні управителеві надмірних повноважень, встановленні з метою недопущення безпідставного збагачення обов'язку їх здійснення виключно у чужому інтересі - вигодонабувача та (або) установника, а також підвищених вимогах до відповідальності управителя та підставах припинення договору у зв'язку з втратою довіри.

Надмірність повноважень управителя полягає в наділенні його невизначено широким колом повноважень здійснення права власності на чуже майно, обмежене законом і волею власника. Тривалий, пролонгований характер відносин з управління майном зумовив особливість предмета договору управління майном, яка полягає у здійсненні управителем від свого імені не однієї або кількох юридичних чи фактичних дій, а не визначеної їх кількості, які необхідні для управління майном. У зв'язку з цим договір управління не може укладатися для вчинення будь-якої разової угоди. Зокрема не визнається договором управління правочин, за яким управитель зобов'язався перед установником реалізувати на фондовому ринку належний останньому вексель, оскільки предметом такого договору є надання посередницької послуги разового характеру, а не діяльність з управління чужим майном.

Управління майном є специфічним способом здійснення права власності у чужому інтересі, що полягає в зобов'язанні управителя діяти в інтересах вигодонабувача та (або) установника. Під діями в інтересах вигодонабувача або установника необхідно розуміти вчинені з належною дбайливістю дії, що не суперечать закону і мають своєю метою зберігання та примноження вартості переданого в управління майна, вчинені без невиправданого ризику можливих втрат так, як вчинив би на місці управителя сам установник за аналогічних обставин.

Право довірчої власності.

Частина 2 ст. 1029 ЦК містить правило, згідно з яким договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Місце договору управління майном в системі цивільно-правових конструкцій

У ЦК України договір управління майном міститься серед договорів про надання послуг (гл. 63 ЦК), для яких надання послуг невідривне від діяльності особи послугонадавача (управителя), оскільки корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце у договорах на виконання робіт, а полягає в самому процесі надання послуги. Цим було зроблено акцент на тих видах послуг, які установник одержує від управителя як вчинення юридичних та фактичних дій з управління майном. Водночас за договором управління до управителя переходить право довірчої власності чи право на чужу річ, близьке до речового, обтяжене зобов'язальними відносинами з надання послуг і передачі майна в чужому інтересі, що наближає цей договір до договорів про встановлення нових абсолютних прав на речі та інше майно (договори оренди, застави, встановлення сервітуту, поділу спільного майна, фрахтування, концесії) і пояснює доцільність його вміщення відразу за договором довічного утримання (гл. 57) і перед договором майнового найму (гл. 58).

Договір управління майном є самостійним договірним способом (типом) цільового здійснення змісту права власності в чужому інтересі, якому притаманні підвищена довірливість та особливе значення особистості його учасників. Він належить до правових інститутів змішаного типу, який сформувався на стику речових і зобов'язальних прав, а тому одночасно володіє ознаками, характерними для різних груп прав. Мається на увазі, що відносини між управителем і його контрагентом-установником управління носять відносний характер. Проте, завдяки тому, що управитель здійснює щодо переданого майна делеговані його власником повноваження, відповідне правовідношення набуває риси абсолютного.