Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 3. Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу

Другим різновидом зобов'язань, що виникають з публічної обіцянки винагороди, виступає публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу.

Публічний конкурс являє собою повідомлення фізичної або юридичної особи (засновника конкурсу), адресоване невизначеному колу осіб або персональним учасникам, про зобов'язання сплатити майнову винагороду (премію) або надати моральне заохочення особі (переможцеві конкурсу), чий результат буде визнаний найкращим засновником конкурсу.

На відміну від публічної обіцянки винагороди, яка передбачає появу права на винагороду у кожного, хто першим виконав завдання, в публічному конкурсі надання винагороди обумовлюється не просто якнайшвидшим здійсненням певного завдання, а досягненням найкращого результату серед числа можливих. Тому право вимагати винагороду має лише особа, офіційно визнана переможцем конкурсу.

Для того, щоб у засновника конкурсу виник обов'язок щодо виплати нагороди переможцеві конкурсу, необхідна наявність сукупності таких юридичних фактів: 1) оголошення конкурсу; 2) виконання роботи (дії), яка є предметом конкурсу; 3) надання учасником роботи на конкурс; 4) визнання учасника конкурсу переможцем.

Важливість значення факту оголошення конкурсу зумовлюється тим, що він є джерелом виникнення конкурсного право відношення. Даний факт сам по собі не породжує конкурсного правовідношення, а лише створює передумови для його виникнення. Наданому етапі відомий лише один суб'єкт правовідносин - зобов'язана особа (засновник конкурсу), який не вправі відмовити особам, до яких звернена пропозиція, на участь у конкурсі, у прийнятті наданих на конкурс робіт. Щоправда, засновник наділений правом змінювати умови конкурсу або відмовлятися від його проведення. Водночас, такі дії засновника, щодо яких йдеться нижче, з метою недопущення свавілля з його сторони суворо регламентовані законом (статті 1152, 1153 ЦК України).

Оголошення конкурсу відрізняється значною формалізованістю. Як і у випадку обіцяння винагороди, конкурс повинен бути публічним, тобто зверненим принаймні більше ніж до однієї особи. Однак якщо обіцянка публічної винагороди завжди звернена до необмеженого кола осіб, участь у конкурсі може бути запропонована як всім бажаючим (відкритий конкурс), так і персональним учасникам (закритий конкурс). Участь в конкурсі, крім того, може обумовлюватися певними кваліфікаційними вимогами, що ставляться до осіб, які беруть у ньому участь (наприклад, спеціалісти в певній галузі народного господарства, особи, які досягли певного віку тощо). Оскільки в цьому випадку персональний склад учасників залишається завчасно невизначеним, а в конкурсі має право взяти участь будь-яка особа, що відповідає умовам конкурсу, такий конкурс також слід віднести до відкритих.

Оголошення повинно містити необхідний перелік умов, які повідомляються одночасно з оголошенням або кожному бажаючому окремо. Зміст ст. 1151 ЦК України дозволяє виділити обов'язкові умови конкурсу: а) визначення предмета конкурсу; б) встановлення строку для подання на конкурс творів чи виконання певної дії; в) визначення нагороди (премії), яка виплачується переможцеві.

Визначення предмета конкурсу передбачає інформування учасників про сутність завдання, виконання якого вимагається засновником конкурсу. Ступінь деталізації завдання залежить від його складності, а також від результатів, досягнення яких очікується засновником.

Строк виконання конкурсного завдання і подання учасником творів на конкурс може бути встановлений у вигляді фіксованої дати, коли відбувається одночасне виконання завдання і його оцінювання (наприклад, конкурс на виконання музичних творів), або може визначатися проміжком часу, протягом якого повинні бути надані результати (наприклад, з моменту оголошення конкурсу протягом місяця). При проведенні конкурсу з метою обмеження кількості учасників можуть встановлюватися також проміжні строки.

Винагорода (премія) переможцеві конкурсу, як правило, виплачується в грошовій або іншій матеріальній формі. Разом з тим, законодавець дозволяє встановлювати винагороду у вигляді морального заохочення (нагородження дипломом, подякою, відзнакою тощо). Умовами конкурсу може бути передбачено визначення як однієї, так і кількох премій для різних переможців (наприклад головна премія для особи, яка посіла перше місце, дві другі та десять третіх премій). Крім того, засновником конкурсу може встановлюватись заохочувальна премія, що виплачується особі, яка хоч і не стала переможцем, проте має бути, на думку засновника, відзначена у зв'язку з певними досягненнями у конкурсі (наприклад, спеціальна премія для молодих вчених).

Чинне законодавство не передбачає інших обов'язкових вимог щодо оголошення про проведення конкурсу. Водночас, засновник конкурсу не позбавлений права включати до змісту оголошення додаткові факультативні умови. Зокрема, можуть бути передбачені критерії оцінки наданих на конкурс робіт, строки оголошення результатів конкурсу, порядок повернення робіт, не відзначених на конкурсі.

Оголошення про конкурс здійснюється у вигляді публічного повідомлення через засоби масової інформації або в іншій формі. Якщо має місце відкритий конкурс, оголошення, як правило, доводиться до відома третіх осіб за допомогою засобів масової інформації. У цілому, способи повідомлення про проведення конкурсу відповідають способам публічного обіцяння винагороди (через радіо, телебачення, за допомогою рекламного проспекту тощо).

Засновнику конкурсу надається право змінити умови конкурсу або відмовитись від проведення конкурсу (статті 1152, 1153 ЦК України). Оскільки дані дії можуть істотним чином зачіпати майнові інтереси осіб, які розпочали підготовку до конкурсу, законом передусім жорстко регламентується сама можливість зміни умов або відмови від конкурсу. Крім того, ЦК України надає заінтересованим особам право на відшкодування витрат, що були понесені у зв'язку з підготовкою до участі у конкурсі.

Зміна умов конкурсу допускається лише до його початку (ч. 1 ст. 1152 ЦК України), а відмова, як правило, - коли проведення конкурсу стало неможливим за обставин, які не залежать від засновника (ч. 1 ст. 1153 ЦК України). Закон не спростовує можливості засновника відмовитися і з власної волі, однак у такому випадку від зобов'язаний відшкодувати третім особам витрати, про які йдеться у ч. 2 ст. 1153 ЦК України.

ЦК України не розкриває поняття "початок конкурсу". Вважаємо, що його не слід розуміти буквально, тобто прив'язувати до моменту опублікування оголошення про конкурс, адже в такому разі виявиться, що зміна умов конкурсу можлива тільки до початку конкурсу і, відповідно, норма, що розглядається, буде позбавлена будь-якого сенсу взагалі.

Імовірно, в наведеному контексті правило ч. 1 ст. 1152 ЦК України слід розглядати як таке, що надає право засновникові змінити умови конкурсу до виникнення конкретного конкурсного правовідношення між ним та певною особою (учасником). Єдиною підставою і, водночас, переконливим доказом виникнення такого правовідношення, як свідчать нижчевикладені твердження, є подання учасником роботи на конкурс. Саме з цим моментом законодавець пов'язує неможливість подальшої зміни умов конкурсу його організатором. Відповідно, учаснику конкурсу, який надав роботу на розгляд до прийняття рішення про зміну умов, уже неможливо відмовити у розгляді і оцінці його роботи з посиланням на зміну умов конкурсу.

Під обставинами, що не залежать від волі засновника і визнаються підставами для відмови від конкурсу, слід розуміти настання таких умов, які унеможливлюють проведення конкурсу (наприклад, відсутність змагальності, що дістала вияв у небажанні брати участь у конкурсі жодною особою або у наданні на конкурс лише однієї роботи; відмова від надання призів генерального спонсора конкурсу; інші обставини, які підпадають під визначення форс-мажорних).

Закон встановлює, що оголошення про зміну умов конкурсу здійснюється в такому ж порядку, що і оголошення про конкурс (ч. 1 ст. 1152 ЦК України). Незважаючи на те, що законодавець прямо не передбачає у засновника конкурсу обов'язку сповістити про скасування конкурсу, про його існування можна стверджувати, по-перше, виходячи із суті відносин, що розглядаються, а по-друге, використовуючи за аналогією норми ч. 1 ст. 1152 та ст. 1151 ЦК України щодо повідомлення про найважливіші умови конкурсу всіх заінтересованих осіб.

Порядок здійснення оголошення, безперечно, включає і форму оголошення. Тому, якщо оголошення про конкурс було подано у вигляді реклами на телебаченні, а повідомлення про зміну конкурсних умов опубліковано в пресі, таке повідомлення не має юридичної сили внаслідок невиконання імперативних вимог закону.

Слід відзначити, що аналогічна вказівка стосовно порядку повідомлення інформації про відмову від конкурсу відсутня, однак висновок про необхідність покладення такого обов'язку на організатора конкурсу є справедливим хоча б тому, що відмова від конкурсу може бути визнана істотною зміною його умов, а відтак, норма, викладена в ч. 1 ст. 1152 ЦК України, може бути застосована до відносин щодо відмови від проведення конкурсу за аналогією (ст. 8 ЦК України). Таким чином, з метою захисту прав третіх осіб та зменшення кількості спорів повідомлення як про зміну умов, так і про скасування конкурсу повинно здійснюватись у тій самій формі, що і оголошення про конкурс.

Якщо між зміною умов конкурсу та втратою інтересу в конкурсі або неможливістю участі у конкурсі існує причинно-наслідковий зв'язок, заінтересована особа набуває право на відшкодування засновником витрат, понесених нею для підготовки до участі у конкурсі (ч. 2 ст. 1152 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 1153 ЦК України право на відшкодування аналогічних витрат заінтересована особа одержує також при відмові від конкурсу внаслідок обставин, залежних від волевиявлення засновника. У такому випадку право на відшкодування витрат є безумовним, тобто управомочена особа вже не зобов'язана доводити, що скасування конкурсу потягло втрату інтересу до конкурсу або неможливість продовження участі у конкурсі.

Важливе правове значення для правильності розуміння природи і кваліфікації конкурсних правовідносин має виконання дії (роботи), яка є предметом конкурсу. Таке виконання не завжди зумовлюється оголошенням конкурсу і може здійснюватися особою незалежно від її участі у конкурсі. У такому випадку здійснення певної роботи, хоч і може збігатися з предметом публічного конкурсу, але в жодному разі не породжує правовідносин, пов'язаних з проведенням конкурсу. Дана позиція отримує нормативне підтвердження в тому, що, якщо засновник скористався наданим йому законом правом щодо зміни умов конкурсу або взагалі відмовився від його проведення (статті 1152, 1153 ЦК України), заінтересована особа вправі претендувати на відшкодування витрат лише за умови, що вони "понесені нею для підготовки до участі у конкурсі" (ч. 2 ст. 1152, ч. 2 ст. 1153 ЦК України). З наведеного випливає, що засновник звільняється від обов'язку відшкодувати витрати, якщо буде доведено, що робота виконувалася не у зв'язку з оголошенням конкурсу.

Таким чином, саме по собі здійснення певної дії (виконання роботи), яка вимагається засновником, ще не може бути свідченням бажання особи брати участь у конкурсі. Для того, щоб дана особа перетворилася на учасника конкурсу, необхідне подання роботи на конкурс. Лише в такому разі можна з впевненістю стверджувати про її стійке прагнення вступити із засновником конкурсу в зобов'язальні відносини.

Інформація стосовно порядку і форми подання роботи на конкурс за загальним правилом визначається засновником в оголошенні про конкурс, а за відсутності таких вказівок в оголошенні - випливає із сутності предмета конкурсу. Якщо предметом конкурсу виступає виконання певної роботи, остання втілюється в матеріальному об'єкті. Якщо засновником вимагається здійснення учасником певної дії (наприклад виконання музичного твору), подання результатів здійснюється у вигляді демонстрації даної дії у безпосередній присутності засновника або осіб, уповноважених останнім (конкурсної комісії, журі).

Юридичним фактом, яким завершуються відносини щодо публічного конкурсу, є визначення переможця. Визнання учасника конкурсу переможцем породжує право учасника вимагати від засновника виплати винагороди, обумовленої в оголошенні про конкурс. Відповідно, лише на цьому етапі розвитку суб'єкти конкурсних правовідносин стають учасниками зобов'язання: переможець конкурсу - кредитором, а засновник - боржником.

Оголошення переможця конкурсу не є тотожним визначенню особи, яка набуває право на винагороду в зобов'язаннях без оголошення конкурсу. По-перше, в останніх винагорода належить особі, яка першою досягла необхідного результату, натомість у публічному конкурсі переможцем є той, чий результат визнаний найкращим. Таким чином, в основу визначення переможця конкурсу покладається якісна характеристика роботи (дії), що є предметом конкурсу. По-друге, оскільки конкурс передбачає змагання між учасниками, то подання на розгляд журі лише однієї роботи або кількох робіт, виконаних одним учасником, не може породжувати конкурсних правовідносин. У даному випадку публічний конкурс є таким, що не відбувся. Водночас, зміст норм, які регулюють зобов'язання без оголошення конкурсу (і насамперед ст. 1148 ЦК України), дозволяють дійти висновку, що за загальним правилом ці відносини передбачають досягнення необхідного результату однією особою.

Якщо робота (дія), яка визнана найкращою у конкурсі, спільно виконана двома і більше особами, обумовлена в оголошенні винагорода виплачується всім цим особам. З цього моменту засновник вважається таким, що виконав покладений на нього обов'язок. Подальший розподіл одержаної винагороди здійснюється за домовленістю співпереможців, а в разі спору - судом.

Визначення переможця конкурсу - виключна прерогатива засновника, який здійснює оцінку наданих на конкурс робіт особисто або доручає це спеціально створеній конкурсній комісії (журі), рішення якої він повинен схвалити. Тому закон не вимагає обов'язкового винесення рішення про виплату винагороди переможцеві або відзначення спеціальною премією окремих учасників. Конкурс може завершитись абсолютною відмовою в присудженні нагород (премій), якщо жодна з робіт, на думку засновника, не відповідає вимогам, які до неї ставляться. У будь-якому разі, як випливає із змісту ч. 2 ст. 1154 ЦК України, результати конкурсу оголошуються в порядку та формі, аналогічних таким оголошення конкурсу.

Зауважимо, що ЦК України в ст. 1155 окремо закріпив особливості оцінювання робіт (дій), предметом яких є інтелектуальна, творча діяльність. Разом з тим, виходячи з викладеного уявляється, що підсумком оцінки не лише зазначених, а й предметів взагалі будь-якого конкурсу, може бути прийняття засновником (комісією, журі) одного з рішень, передбачених у цій статті, якщо інше не визначено засновником.

Незалежно від змісту рішення результати конкурсу можуть бути оскаржені в судовому порядку (ч. 3 ст. 1154 ЦК України). Реалізація заінтересованою особою цього права перебуває у прямій залежності від доведення учасником того факту, що його робота відповідає характеру і умовам конкурсу, з одного боку, та критеріям визначення найкращої роботи, з іншого. Водночас, як зазначалося вище, ЦК України (ст. 1151) не пред'являє жорстких вимог до умов змісту оголошення про конкурс. Зокрема, закон не покладає на засновника обов'язку встановлювати в оголошенні критерії, порядок чи строки оцінки результатів роботи, що є предметом конкурсу. Цей висновок підтверджується також змістом норми ч. 2 ст. 1154

ЦК України, яка спеціально визначає, що "переможець визначається в порядку, встановленому засновником". Іншими словами, умови визначення переможця можуть міститися в документах, взагалі не доведених до відома учасників конкурсу. За таких обставин здійснення заінтересованим учасником права на оскарження результатів конкурсу може бути істотно ускладнено.

Публічний конкурс може проводитись з метою подальшого використання його результатів у цивільному обороті. З цією метою Кодекс визначає права засновника на предмет конкурсу. Засновнику надається право використовувати результат інтелектуальної, творчої діяльності за згодою переможця конкурсу, а також переважне право на укладення з переможцем договору про використання предмета конкурсу (частини 2, 3 ст. 1156 ЦК України). Оскільки зазначені права засновника передбачені в двох окремих пунктах, у першому з яких йдеться про "згоду", а в другому - про "договір" як підставу для продовження правовідносин між сторонами, можна припустити, що використання результату інтелектуальної, творчої діяльності можливо і без договору (наприклад, при усному схваленні переможцем дій засновника), в той час як щодо інших результатів конкурсу укладення договору є обов'язковим.

Якщо роботи, надані на конкурс, не одержали відзнаки, у засновника немає наміру здійснювати їх подальше використання, або не було досягнуто згоди щодо такого використання, вони підлягають поверненню учасникові. ЦК України закріплює принцип презумпції збереження повного права власності учасника на річ, подану на конкурс (ст. 1157 ЦК України). Така презумпція діє протягом місяця від дня оголошення результатів учасникові. Якщо протягом цього строку учасник не пред'явив вимогу про повернення речі, він не втрачає право власності, проте засновник набуває право володіння річчю. Разом з тим, учасник зберігає право вимагати повернення йому цієї речі в подальшому в будь-який час, крім випадку, коли засновник набуде право власності на цю річ за давністю володіння в порядку ст. 344 ЦК України.