Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 60. Зобов'язання із заподіяння шкоди

1. Поняття та ознаки зобов'язань, що виникають із заподіяння шкоди

Цивільне законодавство України не дає визначення зобов'язання із заподіяння шкоди (деліктного зобов'язання). Однак основна ідея, яка його характеризує, міститься у гл. 82 ЦК України, зокрема у ч. 1 ст. 1166 ЦК, відповідно до якої "Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала". В ЦК УРСР (ст. 440) встановлювалася відповідальність за "заподіяну шкоду", що більш влучно характеризує сутність деліктних правовідносин, а відтак в тексті цієї глави ми поряд з терміном "завдана шкода" будемо вживати термін "заподіяна шкода".

Отже зобов'язання із заподіяння шкоди можна визначити таким чином: це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий, кредитор) вправі вимагати відшкодування заподіяної їй шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі.

Із наведеного визначення зобов'язання із заподіяння шкоди можна виокремити кваліфікуючі ознаки даного зобов'язання, які визначатимуть його місце в системі категорій зобов'язального права.

По-перше, зобов'язання із завдання шкоди за своєю суттю є зобов'язальним правовідношенням, тобто правовідношенням відносним, в якому з самого початку його виникнення є чітко визначеною як уповноважена сторона (кредитор, потерпілий), так і зобов'язана сторона (боржник)

По-друге, незважаючи на відносний характер даного зобов'язання воно виникає в разі порушення абсолютних прав особи (права власності, особистих немайнових прав тощо).

По-третє, незважаючи на те, що можливість застосування положень гл. 82 ЦК поширюється на випадки порушення як майнових, так і особистих немайнових прав особи, відшкодування шкоди завжди має майновий характер. Навіть якщо сама по собі шкода має немайновий характер (моральна шкода), її компенсація буде здійснюватися шляхом сплати грошей або надання іншого майнового блага.

І нарешті, головною метою зобов'язання із завдання шкоди є повне відшкодування (або компенсація) потерпілому завданої шкоди, наскільки це є можливим.

При практичному застосуванні норм ЦК про відшкодування недоговірної шкоди слід враховувати також і узагальнення судової практики, викладені у таких актах:

- постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди";

- постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не май нової) шкоди";

- постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів";

- постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат";

- роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29 грудня 2007 р. № 04-5/239.

- роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди".

Зобов'язання із заподіяння шкоди можна поділити на дві групи виходячи з такого критерію, як характер дій, якими завдається шкода. До першої групи належать зобов'язання із заподіяння шкоди неправомірними діями, або деліктні зобов'язання (від лат.- правопорушення). Друга група - це зобов'язання із заподіяння шкоди правомірними діями.

Правило про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, закріплено у ч. 1 ст. 1166 ЦК, відповідно до якої "майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала". Таке широке формулювання дозволяє застосовувати положення ст. 1166 ЦК до абсолютно будь-яких випадків заподіяння недоговірної шкоди неправомірними діями. І при цьому не обов'язково, щоб конкретний випадок був спеціально передбачений в ЦК або інших нормативних актах. У ч. 1 ст. 1166 ЦК отримало відображення так зване правило генерального делікту, якого достатньо для відшкодування будь-якої шкоди, завданої особистим немайновим правам або майну особи.

Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 1166 ЦК шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Таке правило обумовлено тим, що відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, може бути тільки винятком, а не правилом. Отже, в юридичному складі, що породжує обов'язок відшкодувати шкоду, протиправну поведінку характеризують два юридичних факти: правомірна дія та вказівка закону про необхідність відшкодувати шкоду, заподіяну такою дією. На відміну від правила генерального делікту, що дозволяє відшкодовувати шкоду, завдану неправомірними діями, в будь-яких випадках, шкода, завдана правомірними діями, може бути відшкодована тільки у випадках, прямо передбачених ЦК або іншими нормативними актами.