Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 3. Сторони спадкового договору

Сторонами спадкового договору виступають відчужувач і набувач.

Згідно з ч. 1 ст. 1303 ЦК відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Термін "інша особа", що вживається у даній нормі, слід піддати звуженому тлумаченню; юридична особа в силу своєї природи не може виступати відчужувачем, оскільки ст. 1302 ЦК пов'язує момент виникнення у набувача права власності на майно відчужувача зі смертю останнього.

За загальним правилом, на стороні відчужувача виступає одна фізична особа. Проте враховуючи той факт, що інститут спадкового договору розрахований, в тому числі, на врегулювання правовідносин між подружжям, а також продовжуючи тенденцію щодо закріплення за подружжям спеціальних можливостей посмертної передачі майна іншим особам (ст. 1243 ЦК). новий ЦК надав обом з подружжя право одночасно бути відчужувачами за спадковим договором.

За ч. 1 ст. 1306 ЦК предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.

Слід відзначити, що дана норма не виключає можливості бути стороною лише одному з подружжя, що підтверджується і текстом ч. І ст. 1303 ЦК. Разом з тим, у випадку укладення договору щодо майна, яке належить чоловіку або дружині на праві особистої власності, відчужувачем може бути тільки власник, а не обидва з подружжя. Якщо відчужувач при укладенні договору має на меті матеріально забезпечити другого з подружжя, він може покласти на набувача виконання усіх або частини зобов'язань на користь другого з подружжя (ст. 1305 ЦК) або скористатися можливістю, наданою ч. 2 ст. 1306 ЦК, і призначити другого з подружжя спадкоємцем.

Таким чином, зміст ч. І ст. 1306 ЦК дозволяє виділити два різновиди спадкових договорів за участю подружжя залежно від предметів таких договорів.

По-перше, спадковий договір, предметом якого є майно, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя.

Як відомо, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (абзац перший ч. 2 ст. 369 ЦК). Згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 369 ЦК у разі вчинення одним із співвласників правочину.

спрямованого на розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою інших співвласників. Разом з тим, при укладенні правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, одним з учасників спільної сумісної власності згода інших співвласників має бути висловлена письмово та нотаріально посвідчена. Недодержання цієї вимоги може бути підставою для визнання правочину недійсним судом за позовом іншого співвласника або співвласників (абзац третій ч. 2, ч. 4 ст. 369 ЦК). Аналогічні правила поширюються і на подружжя як учасників спільної сумісної власності (частини і, 3 ст. 65 СК України).

При посвідченні спадкових договорів нотаріусу слід виходити із законодавчої презумпції ст. 60 СК, згідно з якою все майно, набуте подружжям під час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності. Підстави виникнення права особистої власності кожного з подружжя визначені у статтях 57, 58, 62, ч. 2 ст. 97 СК.

При укладенні спадкового договору може виявитись, що правовстановлювальний документ оформлений лише на одного з подружжя, проте майно є об'єктом права спільної сумісної власності, адже придбане подружжям під час шлюбу і немає підстав для виникнення права особистої власності. У такому випадку при укладенні договору одним з подружжя згідно з існуючою нотаріальною практикою відчужувачем може бути тільки той з подружжя, на ім'я якого оформлений право-встановлювальний документ1. Для посвідчення цього правочину необхідне подання письмової та нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя. При цьому другий з подружжя, який є співвласником, проте не зазначений у правовстановлювальному документі, не може виступати відчужувачем ні самостійно, ні разом зі своїм чоловіком (дружиною), оскільки для посвідчення цього договору нотаріусу подається витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно (пункти 61, 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), з якого випливає, що дане майно зареєстроване лише за іншим з подружжя.

Якщо один з подружжя укладає зі сторонньою особою спадковий договір, предметом якого є його частка у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, необхідне попереднє укладення і нотаріальне посвідчення договору між подружжям про виділення цієї частки в натурі або про визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 СК України, п. 173, розділ 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Другим різновидом спадкового договору, який за ст. 1306 ЦК укладається за участю подружжя, є договір, предметом якого є майно, закріплене на праві особистої власності одного з подружжя. Укладення договору з приводу майна, що є особистою власністю одного з подружжя, здійснюється цією особою самостійно. Згоди другого з подружжя на укладення такого договору не вимагається. Більше того, другий з подружжя-невласних не може виступати і відчужувачем за таким договором. Відтак, за відсутності спільної сумісної власності обидва з подружжя можуть виступати відчужувачами лише у випадку наявності у кожного з них майна, яке є об'єктом особистої власності кожного з них. У цьому випадку кожен з подружжя не виступатиме однією стороною, а здійснюватиме розпорядження своїм майном, отже, матиме місце укладення двох окремих і самостійних спадкових договорів.

Таким чином, при розпорядженні особистим майном одним з подружжя "участь" другого з подружжя, про яку йдеться у назві ст, 1306 ЦК, не може виражатися у тому, щоб дати згоду на укладення договору або виступати його стороною. Однак відчужувач може покласти на набувача виконання обов'язків на користь другого з подружжя або залишити другому з подружжя дане майно у спадщину з тим, щоб після його смерті воно перейшло до набувача.

За змістом ст. 64 СК не забороняється укладення спадкового договору між подружжям, коли один з них є відчужувачем, а другий - набувачем. При цьому згідно з ч. 2 ст. 64 СК договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Дана норма виписана юридично некоректно, адже виділ частки у натурі призводить до припинення права спільної власності суб'єкта, який виділяється (статті 370, 364 ЦК). Іншими словами, після здійснення виділу колишній учасник права спільної сумісної власності вже не може a priori бути якимось чином пов'язаним правилами щодо розпорядження спільним майном. Виділ слід відрізняти від такого правочину, як визначення частки, який спрямований на перетворення режиму права спільної сумісної власності на право спільної часткової власності. Тому наведена норма має розумітися як така, що надає можливість подружжю між собою укладати договори не без виділу, а без визначення частки.

Водночас, питання визначення частки у спільній власності неодмінно виникне після смерті відчужувача, адже смерть одного з двох учасників спільної власності об'єктивно призводить до припинення відносин спільної власності. Частка померлого визначається винятково шляхом оформлення другому з подружжя, який пережив, свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. У цьому контексті слід звернути увагу на те, що договір про визначення частки у праві спільної сумісної власності (навіть якщо він і був укладений між подружжям за життя) наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" не належить до правовстановлювальних документів власника.

Предметом спадкового договору, укладеного подружжям-відчужувачами, за змістом ст. 1306 ЦК не може бути майно, яке є об'єктом спільної часткової власності подружжя. Крім того, не можуть бути відчужувачами інші особи, крім подружжя, за якими майно закріплено на праві спільної сумісної власності (чоловік та жінка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, члени сім'ї, які набули майно спільною працею тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 1303 ЦК набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа. Незважаючи на те, що зміст даної норми дає підстави стверджувати, що набувачем може бути лише один суб'єкт, немає ні теоретичних, ні практичних заперечень для висновку, що на стороні набувача можуть виступати двоє або більше осіб (причому одночасно - і фізичних, і юридичних).

Набувачами може виступати і подружжя. Якщо набувачем за договором є один з подружжя і він виконує договір за рахунок коштів (майна), що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, для укладення спадкового договору необхідне одержання згоди другого з подружжя у належній формі (ч. 3 ст. 65 СК), оскільки витрачання таких коштів (майна) в інтересах відчужувача за спадковим договором слід вважати формою розпорядження спільною сумісною власністю.

Слід звернути увагу і на правовий статус набувача, який перебуває у зареєстрованому шлюбі. Варто підкреслити, що, оскільки спадковий договір не породжує право на спадкування у набувача і, відповідно, не є підставою для одержання його в особисту роздільну власність згідно з положеннями СК (статті 57-59), то у разі перебування набувача у шлюбі під час настання смерті відчужувача майно буде вважатися об'єктом спільної сумісної власності. Разом з тим, набувач може при укладенні договору зазначати в його тексті, що він виконує договір за рахунок власних коштів. У такому випадку майно після смерті відчужувача перейде в особисту власність набувача (п. З ч. І ст. 57 СК).

Юридична особа може бути набувачем за спадковим договором лише в межах її цивільної правоздатності. Незважаючи на проголошення розробниками ЦК ідеї загальної правоздатності юридичних осіб1, що відтворена у ч. 1 ст. 91 ЦК, згідно з якою юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, реальна практика участі юридичних осіб у цивільних відносинах переконує в існуванні великої кількості винятків з цього правила. Тому, якщо для юридичної особи законодавством або засновницькими документами встановлені виключні види діяльності і серед цих видів укладення спадкового договору не передбачено, така юридична особа набувачем за спадковим договором бути не може. Так, цілком очевидно, що не можуть виступати на стороні набувача страхові організації (частини 7-9 ст. 2 Закону України "Про страхування"), банки (статті 47, 48 Закону "Про банки і банківську діяльність") тощо.

Сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК). Внаслідок залишення за межами правового регулювання питань дієздатності учасників спадкового договору в юридичній літературі не склалося єдиного підходу щодо того, чи можуть малолітні, неповнолітні, недієздатні та особи, дієздатність яких обмежена, бути сторонами спадкового договору.

Так, С. В. Мазуренко вважає, що малолітні та недієздатні можуть бути відчужувачами з урахуванням загальних правил про законне представництво і вчинення правочину від їх імені батьками (усиновлювачами), опікунами з дозволу органів опіки та піклування. Неповнолітні мають право відчужувати майно за спадковим договором самостійно, а щодо транспортних засобів або нерухомого майна - за згодою осіб та органів, зазначених у ст. 32 ЦК. Особа з обмеженою дієздатністю може укладати спадковий договір за згодою піклувальника.

С. Я. Фурса та Є. І. Фурса, аналізуючи законодавство, доходять висновку про відсутність прямих заборон для неповнолітнього бути стороною договору і, разом з тим, наголошують на існуванні випадків доцільності укладення договору в інтересах неповнолітнього, тобто в тих випадках, коли неповнолітній не може самостійно розпорядитися майном. Цю позицію не можна визнати послідовною, оскільки в цій же роботі автори наголошують на тому, що "спадковий договір, виходячи із змісту ч. 2 ст. 238 ЦК, вважається таким, що не може бути посвідчений через представників". Однак, якщо спадковий договір є правочином особистим, за логікою зазначених авторів неповнолітній не може бути його стороною у випадках, коли на його укладення потрібна згода законних представників та органів опіки та піклування (ч. 2 ст. 32 ЦК).

Відповідаючи на поставлене питання, слід звернути увагу на те, що мста участі сторін у спадковому договорі є різною, а відтак, неможливо пред'являти однакові вимоги до цивільної дієздатності відчужувача і набувача. Відчужувач - це особа, щодо якої (переважно) або щодо третіх осіб, визначених нею (рідше) набувач зобов'язується вчинити певну дію. Отже, цілком очевидно, що законодавець при формулюванні норм щодо відчужувача розраховував на численне застосування їх щодо осіб з недостатнім обсягом дієздатності. Тому, на перший погляд, відчужувачем може бути і недієздатний, і малолітній, і обмежено дієздатний, і неповнолітній.

Проте спадковий договір визначений ЦК як правочин особистий, про що, зокрема, свідчать: 1) припинення цього договору в разі смерті набувача до смерті відчужувача; 2) неприпустимість заміни сторін договору, в тому числі шляхом правонаступництва (спадкування); 3) неможливість покладення виконання зобов'язання на інших суб'єктів.

Відтак, можна стверджувати, що малолітні та недієздатні, будучи позбавленими права укладати спадковий договір самостійно (ст. 31, частини 2, 3 ст. 41 ЦК), не можуть бути його стороною взагалі внаслідок законодавчої заборони представникам вчиняти правочин, який може бути вчинений особою, яку він представляє, особисто (ч. 2 ст. 238 ЦК).

Однак на підставі цієї норми не можна стверджувати про відсутність права бути стороною спадкового договору (відчужувачем) у неповнолітніх та осіб з обмеженою дієздатністю. Цей висновок випливає з того, що норми глави 17 поширюються лише на представницькі відносини, коли представник вчиняє правочин від імені другої сторони, яку він представляє (виділено нами. - Є. Р.), тобто охоплюють ті випадки, коли законні представники укладають правочини від імені малолітніх та недієздатних. Заборони щодо надання згоди (виділено нами. - Є, Р.) законними представниками на вчинення особистого правочину неповнолітньому та особою, дієздатність якої обмежена, не встановлено.

Оскільки на набувача за спадковим договором покладаються обов'язки щодо вчинення правочинів, слід припустити, що така особа має бути наділена повною цивільною дієздатністю.

У контексті дослідження питання про правоздатність суб'єктів спадкового договору слід звернути увагу і на теоретичну можливість неповнолітніх га осіб, дієздатність яких обмежена, бути самостійною стороною даного договору; відчужувачем - якщо їм належить на праві власності майно, що є предметом спадкового договору, і за умови, що вони можуть ним самостійно розпоряджатись (п. 1 ч. 1 ст. 32, ч. 4 ст. 37 ЦК); набувачем - якщо дії, які вони мають вчинити відповідно до договору, не виходять за межі правочинів, які ці особи мають право вчинювати самостійно згідно із ст. 32, ч. 4 ст. 37 ЦК.

Водночас, оскільки спадковий договір за ст. 1304 ЦК потребує нотаріального посвідчення, слід враховувати і положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Інструкція забороняє нотаріусам посвідчувати правочини, укладені неповнолітніми, особами, дієздатність яких обмежена, без згоди батьків, усиновителів або піклувальників (щодо неповнолітнього) або піклувальників (щодо особи з обмеженою дієздатністю) (абзаци восьмий, дев'ятий п. 40 Інструкції).

Викладені міркування підтверджуються також уніфікованою судовою практикою. Згідно з абзацом другим п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" сторонами спадкового договору можуть бути як повністю дієздатні особи, так і особи, зазначені у статтях 32, 36 ЦК, тобто неповнолітні та особи, цивільна дієздатність яких обмежена.

Доцільно звернути увагу на те, що законодавство України, яке не містить заборони особі з неповною або обмеженою дієздатністю бути відчужувачем, не узгоджується з нормами зарубіжних законодавств, які послужили основою для запровадження інституту спадкового договору у вітчизняному ЦК. Так, абзац 1 § 2275 Німецького цивільного утюження встановлює, що спадкодавцем за договором про спадкування є повністю дієздатна особа. Виняток має місце лише при укладенні спадкового договору між подружжям або зарученими особами.