Цивільне право. Том 1 - Борисова В.І. - Місце цивільного права України серед цивільно-правових систем сучасності

Яке ж місце посідає цивільно-правова система України серед цивільно-правових систем сучасності? Відповідь на це запитання неможлива без короткого історичного екскурсу, що дозволить установити специфіку генезису вітчизняної правової системи.

Унаслідок загальновідомих історичних процесів Україна тривалий час не була суверенною національною державою. Однак як у періоди існування української державності (Київська Русь, Гетьманщина XVII -XVIII ст., УНР, Гетьманат початку XX ст.), так і в періоди перебування України у складі інших держав на формування української правової системи впливали традиції романо-германської правової сім'ї, на підґрунті якої вона й розвивалася. Такий висновок можна зробити в результаті дослідження правових джерел, що у різні епохи регулювали в Україні відносини, які нині відносять до цивільних (Договори Київської Русі з Візантійською імперією, в яких містяться норми візантійського права, що є "прямим нащадком" права Давнього Риму; Руська Правда; Церковні статути князів Володимира і Ярослава; Литовські статути; перший кодекс українського права 1743 р. "Права, по которым судится малороссийский народ...", законодавство Російської імперії).

Однак відхід у небуття Російської імперії, створення СРСР і У PCP із зовсім новими, що не знали аналогів у світовій історії, політичними режимами, які проіснували протягом 70 років XX ст., наклало свій відбиток і на "радянське соціалістичне право", що сформувалося в зазначених державах. Хоча правова система УРСР і зберегла деякі риси, властиві романо-германській правовій сім'ї (основні джерела права, структура цивільного права), разом з тим для неї характерні такого роду відмінності від континентальної правової системи, на підставі яких ряд дослідників виокремлювали право соціалістичних країн у самостійну "сім'ю соціалістичного права".

Керівники радянської України виходили з мети, що полягала у створенні суспільства нового типу, "вільного" від держави і права. З цієї причини принцип верховенства права був заміщений принципом соціалістичної законності (а на більш ранньому етапі - революційною доцільністю), право розглядалося як знаряддя державної влади, а законодавство відображало волю комуністичної партії, що була монопольним "представником народу". Відповідно до пануючої доктрини марксизму-ленінізму законодавець прагнув створити насамперед новий економічний лад, у якому всі засоби виробництва усуспільнені, а економіка, що розвивалася раніше за принципами й законами ринку, замінювалася плановою економікою, централізовано керованою за допомогою могутнього адміністративного апарату. Сфера відносин між громадянами в цих умовах стає меншою, ніж вона була раніше, характерний для романо-германської правової сім'ї правовий дуалізм - поділ права на приватне і публічне - заперечується, публічне право "наступає" на приватне, і передбачається повне витіснення, ліквідація приватного права.

У подібних умовах формується цивільне право УРСР, для якого було характерним таке: 1) заборона розглядати вітчизняне цивільне право як приватне право; 2) введення в науковий і господарчий обіг терміна "форма права власності"; 3) забезпечення правом переважно інтересів держави виражалося у фіксуванні цивільним законодавством домінуючої ролі державної власності за допомогою відмови від принципу рівного юридичного захисту всіх форм права власності (шляхом надання необмеженої віндикації для державного майна) і установлення якісних і кількісних обмежень щодо об'єктів права власності громадян; 4) здійснення спроб звуження предмета цивільного права через створення нових, уже публічно-правових галузей - господарського, колгоспного, земельного права; 5) необхідність збереження державної монополії на засоби виробництва, поєднана з нагальною потребою і можливістю держави як наймогутнішого власника брати участь у майнових відносинах, породила наукове обґрунтування, а потім і нормативне закріплення інститутів права повного господарського відання й права оперативного управління.

Із розпадом Союзу PCP, здобувши незалежність, Україна дістала можливість, яку вона не впустила, створення власної правової системи. Аналіз змін, які відбулися за останні двадцять років, дозволяє зробити такий висновок: розвиток українського цивільного права здійснюється в напрямі посилення його спільності з романо-германською правовою сім'єю. Передумовами зазначеного процесу можна вважати як генетичне споріднення вітчизняної правової системи з континентальним правом, так і політичні орієнтири, обрані нашою державою, що виявляються у проведенні заходів, спрямованих на європейську інтеграцію (це стосується і гармонізації українського законодавства з європейським1). Разом з тим не відбулося повної відмови від законодавства Союзу PCP. Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХІІ встановлено, що "до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP із питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України". Крім того, здійснюється співробітництво між країнами - учасницями СНД, у тому числі й у сфері розвитку цивільного законодавства.

Таким чином, можна стверджувати, що українська цивільно-правова система "повертається" у романо-германську правову сім ю, але як особливий її різновид.

Загальний напрям розвитку цивільно-правових систем

Якими ж е основні тенденції розвитку цивільно-правових систем сучасності, особливо їхніх класичних типів, до яких прийнято відносити романо-германську й англо-американську правові сім'ї? Загальний вектор розвитку зазначених типів правових систем спрямований на їх уніфікацію. Країни, в яких панують класичні правові системи, постійно стикалися і взаємодіяли протягом своєї історії, їхнє право зазнавало впливу християнської моралі, а пануючі, починаючи з епохи Відродження, філософські течії висунули на перший план ідеї індивідуалізму, лібералізму, поняття суб'єктивних прав'. їз початком промислової революції XIX ст. прецедентне право Великої Британії вже не цілком відповідало запитам економіки, яка могутньо розвивалася, що привело до значного збільшення кількості законодавчих актів і підвищення їхньої ваги серед інших джерел цивільного права, що також свідчить про деяке зближення правових систем.

Явища, які відбуваються у світі останні сто років, - бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікація взаємопроникнення економік різних держав, названа терміном "глобалізація", і посилення доцентрових загальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу, сприяють ще більшому зближенню класичних цивільно-правових систем, що особливо яскраво ілюструє процес гармонізації національних цивільних законодавств, який відбувається в Європі під егідою Європейського Співтовариства, і формування "наднаціонального", складно структурованого європейського права, що містить значну кількість правових актів, норми яких покликані регулювати цивільні відносини (уніфікація, що в європейській юридичній літературі називається гармонізацією, більшою мірою стосується торгового і зобов'язального права, права компаній, а меншою - сімейного й спадкового права)2.

Здійснюється уніфікація цивільного законодавства й у рамках міждержавного співробітництва шляхом прийняття міжнародних договорів чи створення міжнародних організацій, завдання яких полягає в посиленні міжнародно-правової взаємодії в різних галузях людської діяльності (наприклад, Всесвітня організація інтелектуальної власності і значна кількість міжнародних договорів, присвячених питанням охорони інтелектуальної власності, учасниками яких є держави із різними типами правових систем).

Однак усе ще існуючі відмінності в рівні соціально-економічного розвитку держав, у яких домінують класичні правові системи, вікові цивільно-правові традиції, знаний консерватизм, властивий сім'ї загального права і який виявляється все більше у правосвідомості практикуючих юристів, можуть стати певним гальмом, утім аж ніяк не перешкодою на шляху формування "єдиної сім'ї західного" чи "європейського права", тим самим лише трохи віддаливши в часі утворення останньої.