Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - 5. Підтвердження виконання зобов'язання

Спосіб виконання зобов'язання - це порядок та послідовність здійснення сторонами дій у процесі виконання зобов'язання.

Спосіб виконання зобов'язання, як правило, обирається сторонами при його виникненні та може полягати в одноразовому повному виконанні (наприклад, шляхом передачі речі, здачі її перевізнику чи організації зв'язку), періодичному виконанні зобов'язання частинами (зокрема, поставка товарів, сплата грошових сум), або постійному виконанні (наприклад, виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов'язаний утримуватися від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при виконанні робіт (п. З ч. 1 ст. 897 ЦК).

Виконання боржником зобов'язання частинами може бути невигідним для кредитора. Внаслідок чого за загальним правилом кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК). Тобто за умови спроби боржника виконати зобов'язання частинами таке виконання може не прийматися кредитором. У цьому разі боржник, який здійснив часткове виконання, несе ризик наслідків, що можуть виникнути через подібну відмову кредитора. Звісно, якщо кредитор не скористається правом на неприйняття виконання, воно буде вважатися належним.

На недопустимість виконання зобов'язання частинами впливає і предмет виконання. Оскільки якщо предметом зобов'язання виступає передача речі, визначеної індивідуальними ознаками, самою сутністю зобов'язання виключається його виконання частинами.

У деяких випадках самому кредиторові належить право вимагати від боржника виконання зобов'язання частинами. Наприклад, володілець складського та заставного свідоцтва має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі (ч. З ст. 966 ЦК).

Спеціальна послідовність виконання зобов'язання передбачена для зустрічного виконання зобов'язання (ст. 538 ЦК). Воно є властивим для виконання взаємних (синалагматичних) зобов'язань, тому що тільки у цих зобов'язаннях сторони одночасно виступають боржником і кредитором та мають кореспондуючі права й обов'язки.

Під зустрічним виконанням зобов'язання розуміється виконання свого обов'язку однією зі сторін, що згідно із договором обумовлене виконанням обов'язку другою стороною. Таке виконання характеризується двома моментами: а) воно повинно відбуватися лише за умови виконання іншою стороною; б) і тільки після здійснення виконання іншою стороною.

При цьому сторони повинні виконувати свої обв'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із сутності зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Втім вимога ЦК відносно одночасності виконання не може звичайно тлумачитися буквально, адже реально достатньо невелика кількість зобов'язань може виконуватися одночасно, прикладом чого можуть бути, як правило, зобов'язання із роздрібної купівлі-продажу.

У випадку коли одній із сторін наперед відомо про неможливість виконання нею свого обов'язку, вона повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Загальними правовими наслідками невиконання однією зі сторін зустрічного обов'язку чи за наявності очевидних підстав вважати, що перша сторона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, виступає: а) зупинення виконання зобов'язання другою стороною; б) відмова її від його виконання частково або в повному обсязі. Право обрати одну із цих можливостей має інша сторона, причому її вибір повинен відповідати змісту порушення. Зупинення виконання зобов'язання або ж повна чи часткова відмова від його виконання є засобом локалізації, попередження можливих збитків іншої сторони.

Цивільним законодавством можуть передбачатися і спеціальні наслідки невиконання зустрічного обов'язку. Зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 ЦК).

Виконання зустрічного зобов'язання однією зі сторін, незважаючи на невиконання свого обов'язку другою стороною, не звільняє останню від виконання свого обов'язку.

Специфічним способом виконання зобов'язання по передачі кредиторові грошових сум та цінних паперів виступає їх внесення до депозиту нотаріуса або нотаріальної контори (ст. 537 ЦК).

Боржник наділяється правом внесення грошових сум та цінних паперів у випадку: а) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; б) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; в) відсутності представника недієздатного кредитора. За таких умов виконання зобов'язання вважається належним.

Для договору підряду законодавцем передбачені спеціальні правила по внесенню грошових коштів у депозит нотаріуса або нотаріальної контори (ч. 5 ст. 853, ч. 1 ст. 874 ЦК). Зокрема, у разі нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи або іншого ухилення замовника від її прийняття підрядник має право, письмово попередивши замовника, зі спливом двох місяців від дня такого попередження продати предмет договору побутового підряду за розумну ціну, а суму виторгу, з вирахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести у депозит нотаріуса, нотаріальної контори на ім'я замовника (ч. 1 ст. 874 ЦК).

Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов'язання (ч. З ст. 85 Закону України "Про нотаріат")1. При внесенні боргу в депозит на нотаріуса покладається обов'язок по повідомленню кредитора, що виконується ним згідно із вимогами розділу 31 Глави ПІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Строк (термін) виконання - це певний період (момент) в часі, коли має бути виконане зобов'язання. У зв'язку з тим, що строки (терміни) виконання зобов'язання є різновидом цивільно-правових строків (термінів), на них повною мірою поширюються вимоги встановлення, перебігу, спливу. Внаслідок чого строк (термін) може бути встановлений у зобов'язанні й визначатися роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Дотримання вимоги щодо строку (терміну) має важливе значення для належного виконання зобов'язання. Оскільки правовим наслідком невиконання зобов'язання у визначений строк (термін) може бути прострочення як кредитора, так і боржника.

Зазвичай у зобов'язанні передбачений тільки строк його виконання. Проте можуть бути, особливо у триваючих зобов'язаннях, й проміжні строки виконання певних обов'язків (наприклад, згідно із ч. 1 ст. 846 ЦК у договорі підряду можуть міститися строки виконання роботи або її окремих етапів).

З точки зору визначеності періоду (моменту) виконання існують зобов'язання із визначеним і невизначеним строком (терміном) виконання. Зобов'язання, строк (термін) виконання яких є визначеним, підлягають виконанню саме у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання яких визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати (наприклад, початок судноплавства), підлягає виконанню з настанням цієї події.

У разі коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати виконання такого зобов'язання у будь-який час. Для того щоб у цьому разі не виникало невизначеності та чіткого обчислення строку позовної давності, боржнику надається пільговий семиденний строк (ст. 261 ЦК) від дня пред'явлення вимоги кредитора за умови, що обов'язок його негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Хоча статтею 530 ЦК і не передбачається закріплення інших пільгових строків, щодо повернення позики встановлюється тридцятиденний пільговий строк (абз. 2ч. 1 ст. 1049 ЦК).

У деяких випадках зобов'язання повинне бути виконане у розумний строк, тобто у необхідний для вчинення певної дії, що направлена на виконання зобов'язання. Зокрема, якщо договором не встановлено строк доставки товару для вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця (ч. З ст. 704 ЦК). '

Негайне виконання зобов'язання може мати місце, коли такий обов'язок слідує із умов договору або актів цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до ст. 765 ЦК наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

У зобов'язаннях із визначеним строком може постати питання про допустимість його дострокового виконання. За загальним правилом, передбаченим ст. 531 ЦК, боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Наприклад, передача речей на зберігання у зв'язку із відрядженням за кордон на певний строк звичайно унеможливлює дострокове виконання зобов'язання зберігачем (боржником).

Від права дострокового виконання зобов'язання боржником слід відмежовувати випадки, у яких кредитору надається право вимагати дострокового виконання зобов'язання. Таке право може бути, зокрема: а) спрямоване на уникнення можливих порушень прав кредитора при зменшенні статутного капіталу або припиненні юридичної особи. Наприклад, згідно із ч. 5 ст. 144 ЦК у разі зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю кредитори мають право вимагати дострокового виконання відповідних зобов'язань товариства; б) обумовлене порушенням обов'язків за договором. Зокрема, право вимагати дострокового виконання зобов'язання надається позикодавцю щодо дострокового повернення позики у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики (ст. 1052 ЦК); в) випливати із сутності того чи іншого договору. Наприклад, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК).

Місцем виконання зобов'язання є те місце, в якому мають вчинятися дії, що становлять предмет зобов'язання. Як правило, воно встановлюється в договорі. У разі якщо місце виконання зобов'язання визначено в договорі, виконання зобов'язання саме в цьому місці є належним.

Однак не виключені випадки, коли місце виконання зобов'язання у договорі не передбачене. Тоді належним вважається виконання, що здійснено за місцем проживання фізичної або місцезнаходженням юридичної особи боржника. Таким є загальне правило для виконання усіх зобов'язань, окрім тих, для виконання яких у ст. 532 ЦК передбачене інше місце виконання.

Спеціальні правила щодо місця виконання зобов'язань встановлені для зобов'язань:

- про передання у власність або в користування земельних ділянок, будинків, споруд або іншого нерухомого майна, які мають виконуватися за місцезнаходженням такого майна;

- про передання товару (майна), що виникають на підставі договору перевезення, що виконуються за місцем здавання товару (майна) перевізникові (наприклад, морський порт, аеропорт, станція);

- про передання товару (майна), що виникає з будь-яких інших правочинів (наприклад, договору зберігання), які повинні виконуватися за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), за умови, що це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

- грошових, що виконуються за місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора на момент виникнення зобов'язання. У разі коли кредитор на момент виконання грошового зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і повідомив про це боржника, належним вважається виконання, що здійснено за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора. При цьому всі витрати, що пов'язані зі зміною місця виконання зобов'язання, покладаються на кредитора. Вказане правило стосується визначення місця виконання зобов'язань щодо сплати готівкових грошей.

У випадку відсутності кредитора за місцем проживання (місцезнаходженням) боржник може виконати зобов'язання шляхом внесення грошей у депозит нотаріуса або нотаріальної контори (ст. 537 ЦК).

Наведені правила визначення місця виконання зобов'язання застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

5. Підтвердження виконання зобов'язання

Належне виконання припиняє зобов'язання (ст. 599 ЦК), внаслідок цього воно має бути документально підтвердженим для визначеності у відносинах між сторонами, безпідставних вимог кредитора, а в разі оспорювання проведеного виконання - заради забезпечення письмових доказів.

За загальним правилом кредитор, який прийняв частково або в повному обсязі виконання зобов'язання від боржника, повинен видати йому розписку про одержання виконання, але лише за умови, що боржник вимагає цього від кредитора (ст. 545 ЦК). Причому така вимога може бути адресована кредитору незалежно від підстави виникнення зобов'язання. Ця норма має загальне значення й застосовується до всіх випадків виконання зобов'язань, якщо для них не передбачені спеціальні правила. Зокрема, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами (ч. 4 ст. 882 ЦК).

При виконанні зобов'язань, щодо яких передбачено видачу боргового документа кредиторові (наприклад, розписки про прийняття речі на зберігання, боргової розписки), він повинен бути повернутий боржникові при прийнятті виконання, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. За неможливості повернути боржникові борговий документ, зокрема при його втраті, фізичному знищенні, пошкодженні, кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. У такому випадку розписка буде належним підтвердженням виконання.

Відмова кредитора повернути борговий документ або видати розписку зумовлює право боржника затримати виконання зобов'язання і настання прострочення кредитора (ст. 613 ЦК).