Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - 7. Договір міни

Відповідно до ч. 1 ст. 715 ЦК договір міни (бартеру) - це договір, за яким кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Частина 5 ст. 715 ЦК передбачає, що договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або інших договорів, елементи яких містяться у договорі міни (ст. 716 ЦК). Наприклад, ними можуть бути положення про якість товару (статті 673,678 ЦК), норми гл. 51 ЦК тощо.

Уклавши договір, кожна сторона втрачає право власності на товар, який передає в обмін і надає право власності на товар, який вимінює. Отже, договір міни, як і договір купівлі-продажу, належить до договорів, що опосередковують перехід права власності. Однак, сфера застосування договору міни є значно вужчою, ніж договору купівлі-продажу, тому що еквівалентом у товарних відносинах є в основному гроші. На відміну від купівлі-продажу за договором міни як еквівалент зазвичай виступають не гроші, інше рівноцінне майно. На практиці, дуже поширеним є договори міни квартирами, будинками, іншим житлом. В силу різних факторів обмін нерухомістю не може вважатися повністю рівноцінним, тому допускається укладення договорів міни з доплатою однією стороною певної грошової суми. Такі правочини поєднують елементи договорів купівлі-продажу та міни і мають змішаний характер.

У законодавстві про підприємництво використовується термін "бартерні угоди". Поняття "бартер" за своїм змістом об'ємніше, ніж поняття "міна". Згідно із Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23 грудня 1998 р.1 бартерна операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності. Такий договір передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, неопосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. Відповідно "міна" означає обмін товару в натурі на інший товар, а бартер, крім речового обміну, містить ще й обмін на безгрошовій основі результатами виконаних робіт, послуг тощо.

Не є договором міни обмін: речами з передачею їх тільки у володіння; речами з передачею їх лише у користування; товару на послуги про його переробку; товару на відступлення майнового права; векселями при різній вексельній сумі; житлових приміщень, які особи займають як наймачі; договір, при якому здійснюється обмін неякісного товару, придбаного фізичними особами у роздрібній торговельній мережі.

Правова характеристика договору-двосторонній, консенсуальний, оплатний

Договір міни є двостороннім, оскільки кожна із сторін міни має певні зобов'язання на користь іншої і вважається боржником та кредитором одночасно. Цей договір консенсуальний, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами, та оплатним, бо при передачі товару кожна із сторін має отримати від другої зустрічне надання у вигляді товару. Сторони зобов'язуються передати одна одній відповідний товар, у принципі економічно еквівалентний. Цей договір можна вважати каузальним, тому що мета укладення договору міни чітко визначена-набуття права власності на річ.

Якщо згідно з договором міни обмінювані товари визнаються такими, що мають нерівноцінну вартість, то згідно з ч. З ст. 715 ЦК договором може встановлюватися доплата за товар більшої вартості, що обмінюється, на товар меншої вартості. Вартість різниці також може бути компенсована виконанням певних робіт, наданням затовар меншої вартості відповідних послуг (за згодою сторін).

Предметом договору міни може бути товар, який є у власності сторони на момент укладання договору. Товаром можуть бути різні рухомі та нерухомі речі, допущені до товарообігу, тобто об'єкти, не вилучені з цивільного обороту, а також інше майно з урахуванням його особливостей, встановлених законодавством. Такі особливості, передбачені ч. 2 ст. 192, ст 193, ч. 2 ст. 194 ЦК для купівлі-продажу валютних цінностей, цінних паперів тощо, поширюються й на міну. Умова договору щодо предмета повинна містити найменування та кількість товару.

Предметом договору можуть бути роботи (діяльність, результати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб) та послуги (діяльність, результати якої не мають, як правило, матеріального виразу, а реалізуються і споживаються в процесі здійснення самої діяльності), передані в обмін на майно, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності" від

23 грудня 1998 р. у бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), які експортуються за цим договором, з обов'язковим вираженням в іноземній валюті. При укладенні бартерних зовнішньоекономічних договорів не допускається доплата грошовими коштами.

Сторонами договору міни можуть бути фізичні та юридичні особи. Ці сторони не пойменовані, як, наприклад, продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, але кожна з них є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, котрий вона одержує взамін. Кожна з сторін повинна мати право власності або інше речове право на майно з правомочністю щодо розпорядження цим майном. Еквівалентом за передане майно є не грошова сума, а інше майно.

Момент переходу прав власності на товари, що обмінюються, має специфіку. Частиною 4 ст. 715 ЦК визначається, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлене договором або законом. Це правило відрізняється від загального правила ст. 334 ЦК щодо моменту набуття права власності за договором, коли право власності виникає з моменту передачі речі.