Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - 5. Договір оренди підприємства

ЦК указав на можливість підприємства виступати об'єктом договору оренди (ч. 4 ст. 191 ЦК), але не встановив його спеціального регулювання. Звідси можна припустити, що законодавець виходив із того, що положення § 1 глави 58 ЦК поширюватимуться й на оренду підприємства, якщо інше не буде встановлено спеціальним законом1. Проте питання, що виникають при укладенні договорів оренди підприємств приватних власників, не можуть бути вирішені тільки на підставі загальних положень договору найму (оренди), оскільки їх вирішення потребує запровадження хоча й подібної за своєю спрямованістю, але спеціальної договірної форми, яка б враховувала оборотоздатність підприємства. Так, орендар підприємства, на відміну від орендаря будь-якого іншого майна, має право здійснювати над підприємством фактичне та юридичне панування, але при умові, що ці дії не призведуть до подальшого зменшення вартості майна підприємства, переданого в оренду "на ходу". Тому проблема врегулювання відносин, що виникають при укладенні договору оренди підприємства приватного власника, потребує свого вирішення на рівні ЦК, що узгоджується з положеннями § 1 глави 58 ЦК, відповідно до ч. З ст. 760 якого особливості найму окремих видів майна (підприємство - це майно), повинні встановлюватися або ЦК, або іншим законом. Норми, що становлять загальні положення про найм (оренду) майна, можуть застосовуватися в субсидіарному порядку до договору оренди підприємства, але з урахуванням особливостей оборотоздатності цього об'єкта.

За договором оренди підприємства власник підприємства - орендодавець зобов'язується передати орендареві підприємство як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, у володіння і користування за призначенням, за плату і на певний строк.

Цей договір - двосторонній, консенсуальний, оплатний, строковий. Він укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Істотними умовами договору слід вважати: предмет (передавальний акт повинен містити дані про склад підприємства, що передається в оренду, та його вартість); строк, на який укладається договір оренди; орендну плату.

Договір оренди підприємства має спільні риси з договором купівлі-продажу підприємства, що обумовлено предметом цих договорів. Так, його укладенню передують такі підготовчі дії, як визначення складу підприємства та його ціни, аудиторська перевірка, повідомлення кредиторів про укладення договору тощо. Звідси невід'ємною частиною цього договору стають: акт інвентаризації, бухгалтерський баланс, висновок незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, перелік усіх боргів (зобов'язань), що включаються до складу підприємства, з обов'язковою вказівкою кредиторів, характеру, розміру й строків вимог останніх.

Сторонами договору виступають орендодавець - власник підприємства, і орендар-суб'єкт підприємницької діяльності-фізична чи юридична особа, які обізнані з конкретним видом підприємницької діяльності (видами діяльності), яку (які) за допомогою підприємства здійснював орендодавець цього підприємства.

Договір оренди підприємства хоча і спрямований на використання останнього за призначенням, але на відміну від договору купівлі-продажу підприємства не покладає на орендодавця такого специфічного обов'язку, як введення орендаря у сферу діяльності цього підприємства. Це пов'язано з тим, що покупцем підприємства може бути хоча і суб'єкт підприємницької діяльності, але не обов'язково обізнаний, а може і зовсім не обізнаний з усіма тонкощами здійснення того виду діяльності, якою займався за допомогою цього підприємства його власник. Орендар бере в оренду підприємство в цілому як діяльність, використовує його певний час, а потім повертає орендодавцю. І якщо при купівлі-продажу продавцю байдуже, що в подальшому станеться з його підприємством, то у випадку оренди підприємства орендодавцю це не байдуже, бо підприємство повернеться до нього, а тому укладати договір оренди він може тільки з суб'єктом підприємницької діяльності, який знається на здійсненні діяльності, яку за допомогою підприємства здійснював орендодавець.

Власником підприємства може стати і фізична особа - непідприємець, отримавши його у спадщину. Але ця особа не зможе виконати ті обов'язки, які покладаються на орендодавця за договором оренди підприємства на відміну від обов'язків орендодавця іншого майна. По-перше, такий власник не зможе підготувати підприємство для передачі його орендареві у тимчасове користування (провести інвентаризацію, скласти проект передавального акта тощо) і, по-друге, не зможе контролювати стан підприємства впродовж строку дії договору оренди.

Таким чином, при укладенні договору оренди підприємства проявляється обмеження принципу свободи договору, причому, не тільки щодо вільного вибору контрагента, а й щодо визначення юридичної долі майна, що належить йому на праві власності.

Особливість предмета цього договору впливає, перш за все, на передачу підприємства (його складових) орендареві, а також правомочностей що виникають в орендаря щодо цього майнового комплексу на весь строк дії договору

За цим договором складові підприємства поділяються на такі групи: основні засоби, оборотні засоби, майнові і виключні права, права вимоги і борги. Для кожної з цих груп застосовується свій режим передачі. Так, якщо земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування та інші основні засоби, а також права володіння і користування землею та іншими природними ресурсами, що перебувають у власності інших осіб, передаються орендареві в порядку, передбаченому законом та іншими нормативно-правовими актами, то запаси сировини, палива, права користування землею, будівлею, права на позначення підприємства, що індивідуалізують його діяльність, тощо передаються орендареві тільки в порядку, на умовах і в межах, які визначені договором.

Особливість правового режиму складових підприємства при його оренді пояснюються тим, що такий підхід створює можливість ефективного використання орендарем орендованого підприємства.

Орендареві підприємства належить право власності на виготовлену продукцію, доходи, що одержані ним у результаті користування орендованим підприємством, амортизаційні відрахування на підприємство, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно.

При укладенні договору оренди підприємства орендодавець передає орендарю за передавальним актом підприємство у повному складі, за винятком тих прав, які були отримані ним на підставі дозволу (ліцензії) на здійснення відповідної діяльності і передача яких залежить від приписів законодавства, та прав на позначення, що індивідуалізує підприємство (власне найменування підприємства), його продукцію, роботи, послуги, а також належних власникові підприємства на підставі ліцензії прав на використання таких засобів індивідуалізації, передача яких можлива, якщо це буде узгоджено сторонами. Передача виключних прав здійснюється за договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Але, на відміну від договору купівлі-продажу підприємства, який передбачає солідарну відповідальність сторін за цим договором, якщо внаслідок відсутності такої ліцензії покупець не зможе виконати зобов'язання, які перейдуть до нього за договором, у договорі оренди підприємства слід передбачити зовсім інше положення: якщо орендар внаслідок відсутності ліцензії на заняття відповідною діяльністю не зможе виконати зобов'язання, які перейдуть до нього за цим договором, обов'язок виконання їх залишається за орендодавцем. Такий підхід пояснюється тим, що при укладенні договору оренди власником підприємства залишається орендодавець.

До того ж слід передбачити обов'язок орендаря отримати ліцензію на заняття відповідною підприємницькою діяльністю в розумні строки, що можливо одразу ж після укладення договору, тим більш, що для орендаря це не є проблемою, виходячи з того, що він - професійний учасник підприємницької діяльності. Якщо станеться прострочення отримання ліцензії саме з вини орендаря, то це спричинить покладення на нього обов'язку по відшкодуванню тих збитків, які понесли кредитори.

Враховуючи, що несвоєчасне отримання орендарем ліцензії може негативно вплинути на ділову репутацію орендодавця, якому підприємство повертається після закінчення строку дії договору оренди, доцільно у випадку винного прострочення отримання ліцензії орендарем, яке потягло за собою невиконання зобов'язань і спричинення збитків контрагентам, надати право орендодавцю в односторонньому порядку вимагати розірвання договору оренди, а також відшкодування орендарем спричиненої цим орендодавцеві моральної шкоди.

Строки передачі підприємства і його складових в оренду встановлюються в договорі. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі, не передасть орендареві підприємство, останній має право або вимагати від орендодавця передачі підприємства та відшкодування збитків, завданих затриманням такої передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору.

Підприємство як єдиний майновий комплекс після передачі включається до балансу орендаря із позначенням, що це майно є орендованим.

Орендодавець зобов'язаний передати орендареві підприємство у стані, що відповідає умовам договору та призначенню останнього, тобто у стані, придатному для здійснення тієї підприємницької діяльності, яка провадиться або планується для провадження з використанням складових цього підприємства. Якщо ж в подальшому при експлуатації підприємства виявляться недоліки, що перешкоджатимуть використанню підприємства відповідно до умов договору, орендар має право за своїм вибором вимагати або відповідного зменшення розміру орендної плати, або розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому цим завдані.

У разі банкрутства орендаря орендодавець відповідає за свої борги тільки майном, що належить йому на праві власності. У разі зміни власника підприємства, переданого в оренду, права та обов'язки орендодавця переходять до нового власника.

Визначаючи предмет договору оренди підприємства, важливо встановити, чи орендується підприємство в цілому, чи йдеться про оренду окремого майна, що входить до цього майнового комплексу. Складові слід розглядати як частину підприємства тільки у фізичному сенсі, оскільки вони є окремими майновими цінностями, що належать або до основних, або до оборотних засобів. Якщо виникає потреба в їх оренді, то це можна зробити шляхом укладення таких договорів, як договір оренди будівлі, устаткування, які врегульовані на рівні ЦК. Частина підприємства в тому сенсі, в якому про це йдеться в ч. 4 ст. 19 І ЦК, може бути особливим об'єктом передачі лише у разі відділення її від підприємства як єдиного майнового комплексу Таке відділення відбувається, зокрема, при припиненні господарського товариства у формі правонаступництва шляхом реорганізації цієї юридичної особи у формі виділу. Юридична особа, що виділилася, на підставі розподільчого балансу одержує частину майна (матеріальні об'єкти, права і обов'язки), яке знов-таки оформлюється в підприємство як єдиний майновий комплекс і використовується в подальшому для здійснення підприємницької діяльності.

Для визначення орендної плати важливе значення має вартість самого підприємства, причому не залишкової, а саме ринкової вартості, що обумовлює найбільш ефективне його використання. Закон України "Про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"1 передбачає обов'язкове проведення оцінки майна у випадках оренди (ст. 7) і закріплює принципово важливий підхід до методичного регулювання оцінки майна - у положеннях (національних стандартах) оцінки майна, методиках та інших нормативно-правових актах, що затверджуються Кабінетом Міністрів України або ФДМ України. У сучасних умовах діє Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.03р. № 14402.

Орендна плата, як правило, встановлюється у грошовій формі. У той же час, за згодою сторін, вона може встановлюватися і в натуральній або грошово-натуральній формі.

Впродовж дії договору розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї зі сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди (підприємства), а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Орендар повинен надати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, через дію непереборної сили тощо. Якщо в погіршенні стану підприємства або в створенні гірших умов користуванням ним винні обидві сторони за цим договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише в частині, яка відповідає вині орендодавця в зменшенні можливості для орендаря користування підприємством.

Строки і порядок внесення орендної плати визначаються в договорі.