Цивільний процес України - Логінов О.А. - 1.2. Поняття та види третіх осіб

Треті особи - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у розпочату провадженням справу для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як і сторони, треті особи заінтересовані у наслідках розгляду судом справи, оскільки між ними і сторонами існують правові відносини, на які можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий характер полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від третьої особи, пред'явивши до неї позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третіх осіб дістає вияв у їх намаганні не допустити постановления судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі вони спрямовують на попередження присудження судом предмета цивільного спору позивачеві або залишення його за відповідачем або ж виступають проти сторін, вимагаючи присудження предмета спору собі. Вони добиватимуться, щоб суд виніс рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж змінило їх на свою користь.

Участь у процесі третіх осіб забезпечує найбільш повне дослідження всіх обставин, які мають значення для справи, сприяє швидкому та ефективному розгляду та вирішенню спору, дозволяє належно визначити права та обов'язки інших учасників процесу та захистити їх інтереси у процесі розгляду справи, ухвалити законне та обгрунтоване рішення. Разом з тим, унеможливлюється ухвалення протилежних рішень щодо одного і того самого предмета спору1.

Залежно від мети і форми вступу у процес у справі треті особи поділяються на два види: а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК); б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів.

Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача. Характерною ознакою таких третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, що можуть бути встановлені лише судовим рішенням після розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється у їх справі. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, вимагає у суду визнання спірного права за нею, а не за позивачем чи відповідачем. Наприклад, такою третьою особою є спадкоємець за заповітом, який вступив у справу щодо спору між спадкоємцями про розділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на це маймо.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати у процес у справі між сторонами, а пред'явити позов по закінченні провадження у ній до тієї із сторін, яка через прийняття рішення суду на свою користь порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного предмета. Вони не бажають закінчення вирішення справи, оскільки побоюються, що визнання права за стороною може ускладнити чи зробити неможливим одержання спірного предмета, хоча в майбутньому суд і визнає їх право на нього.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу лише у суді першої інстанції до закінчення судового розгляду. Вони вступають у процес шляхом подання позовної заяви з дотриманням вимог щодо її форми і змісту (ст. 119 ЦПК), та долучивши документ, що підтверджує сплату судового збору. Після вступу у справу третьої особи справа, за її клопотанням, розглядається спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Згідно з ч. 1 ст. 35 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Вони відрізняються від третіх осіб із самостійними вимогами характером зацікавленості - не в предметі спору, а в певному результаті його розгляду. Ці особи прагнуть захистити себе на майбутнє від виконання перед однією зі сторін певних обов'язків. Наприклад, автомобіль автотранспортного підприємства пошкодив автомашину внаслідок ДТП. Належним відповідачем у цій справі є автотранспортне підприємство як юридична особа, котрій належить автомобіль. Заінтересованість у цій справі буде мати також і водій автомашини (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача), який перебуває у трудових відносинах з автопідприємством, оскільки у разі присудження відшкодування з автопідприємства збитків, воно згідно із ст. 1191 ЦК має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (у цьому випадку - водія автотранспортного підприємства) у розмірі виплаченого відшкодування.

Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регресного позову третя особа може бути заінтересованою також у тому, щоб своєчасно запобігти порушенню своїх прав, погіршенню свого правового становища. Наприклад: у разі пред'явлення до особи, яка вже сплачує аліменти, позову про стягнення їх на дитину (дітей) від іншої матері або утримання на інших осіб суд має вчинити передбачені ч. З ст. 36 ЦПК дії щодо залучення одержувача аліментів до участі у справі (п. 23 постанови Пленуму ВСУ "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 р. № 3).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, щоб вступити у справу, звертаються до суду з відповідною заявою. При вирішенні питання про вступ третьої особи у справу суд перевіряє існування між нею і однією зі сторін правових відносин і можливість впливу на них рішення суду у справі. На відміну від вступу у справу третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, не тягне розгляду справи спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, крім вступу у справу за власною ініціативою також можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням сторін або інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ч.2ст. 35 ЦПК).

Закон зобов'язує сторону, у якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, повідомити суд про цю третю особу (ч. 1. ст. 36 ЦПК).

У заяві про залучення третьої особи мають бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона повинна бути залучена до участі у справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

При розгляді судом заяви про залучення чи допуску третьої особи до участі у справі особи, які беруть участь у справі, вправі заперечувати проти такого залучення чи допуску. Відповідне питання вирішується судом залежно від обставин справи, про що суд постановляє ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються загальними процесуальними правами і обов'язками осіб, які беруть участь у справі, встановленими ст. 27 ЦПК.

У процесі провадження у справі можлива також заміна сторін або третіх осіб іншими особами, якщо їх матеріальні права і обов'язки у спірних правовідносинах переходять до цих осіб. Така заміна осіб має назву - процесуальне правонаступництво.

Підставами правонаступництва згідно із ст. 37 ЦПК є: смерть фізичної особи, припинення юридичної особи, заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні та інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Зазначимо, що смерть фізичної особи не завжди зумовлює процесуальне правонаступництво. У справах про стягнення аліментів, про поновлення на роботі тощо процесуальне правонаступництво не допускається, оскільки ці вимоги тісно пов'язані з особою позивача.

Для настання процесуального правонаступництва особа, яка вступає у процес, повинна довести суду своє право на отримання процесуального статусу суб'єкта, якого вона замінює. Доказами, що підтверджують це право, можуть бути рішення суду, свідоцтво про право на спадщину, інші документи, які свідчать про перехід прав та обов'язків у матеріальних правовідносинах, що є предметом судового розгляду. Щодо залучення до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи суд постановляє ухвалу.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. Правонаступник, який вступив у процес, набуває всіх процесуальних прав та обов'язків попередника, а всі дії, вчинені у цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язковими для особи, яку він замінив.