Цивільний процес України - Харитонов Є.О. - 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин

1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані цивільним процесуальним правом відносини, що складаються між судом і кожним з учасників цивільного процесу у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, що становлять певну систему.

Поняття і суть цивільних процесуальних правових відносин є центральним питанням науки цивільного процесуального права. Не буде перебільшенням вважати, що розробка всіх основних інститутів процесуального права, як і дослідження теоретичних положень науки, не може бути успішно завершена без всебічного аналізу процесуальних відносин.

Насамперед, слід зазначити, що будь-які процесуальні відносини виникають з приводу і у зв'язку з матеріальними правовими відносинами, їх похідний від останніх характер можна прослідкувати через певну діяльність уповноважених суб'єктів.

Власне характер процесуальних відносин визначає можливість і необхідність їх більш детальної правової регламентації порівняно з іншими. Лише норми процесуального права можуть бути підставою застосування засобів процесуальної відповідальності.

Крім того, процесуальні правові відносини виникають, як правило, на підставі сукупності юридичних фактів, тобто фактичного (юридичного) складу, в той час як поодинокі юридичні факти тут часто не мають значення.

Враховуючи те, що кожен процес має публічно-правовий характер, можна зробити висновок, що цивільні процесуальні відносини також належать до відносин публічного права. Разом із тим їх особливістю є те, що хоча вони й регулюються за допомогою імперативного методу, але складаються з приводу цивільних відносин, котрі мають приватноправовий характер.

Крім того, процесуальні правовідносини за своїм характером є відносинами охоронними.

Категорія цивільного процесуального відношення була запроваджена у науковий оборот німецьким вченим Оскаром Бюловим у другій половині XIX ст. її розуміння науковцем стало підґрунтям теорії процесуальних відносин у німецькій доктрині, яка і сьогодні ставиться до цивільного процесу як до єдиного правовідношення. Згідно з нею процесуальне право визначає права і обов'язки суду, тому цивільний процес є співвідношенням прав сторін і обов'язків суду.

Сучасна процесуальна доктрина виробила 2 основних підходи до розуміння цивільних процесуальних відносин.

Відповідно до першого цивільний процес є єдиним багато-суб'єктним процесуальним правовідношенням, що розвивається (М.А. Гурвич, Г.Л. Осокіна, К..С. Юдельсон).

Відповідно до другого підходу цивільний процес є системою процесуальних відносин, елементами якої є правовідносини між судом і кожним з учасників цивільного процесу (H.A. Чечіна, Л.А. Ванєєва).

На нашу думку, цивільний процес становить систему процесуальних правовідносин, які складаються між судом і кожним з учасників цивільного процесу. Системоутворюючим чинником є предмет процесу, тобто спірне матеріальне правовідношення.

У процесуальній літературі запропоновано декілька визначень процесуальних відносин. Наприклад, В.П. Мозолін розглядає процесуальне відношення як відношення між судом як органом держави, що здійснює правосуддя у цивільних справах, і заінтересованими особами і органами держави, що беруть участь в справі; змістом цього відношення є процесуальні дії, що здійснюються суб'єктами відношення на основі встановлених нормами права процесуальних прав і обов'язків, з приводу вирішення судом всіх питань, що розглядаються в процесі, головним з яких є рішення самого спору по суті.

Даючи поняття цивільного процесуального правовідношення, В.П. Мозолін зробив спробу показати в ньому специфічні особливості цього відношення на відміну від інших правових відносин. Він наголошував, що обов'язковим суб'єктом кожного відношення має бути суд.

Дослідження категорії процесуальних правовідносин дозволяє дійти висновку про те, що загальними для всіх правовідносин є наступні ознаки:

1) правовідносини — це завжди відносини між конкретними особами;

2) правовідносини юридично закріплюють взаємну поведінку їх учасників;

3) правовідносини регулюються нормами права, встановленими або санкціонованими державою;

4) будь-які правовідносини забезпечується силою державного

Загальні ознаки, що характеризують процесуальні відносини як правові відносини взагалі, у цивільних процесуальних відносинах перетворюються на ознаки, притаманні тільки для цих відносин, які можуть слугувати підставою для їх розгляду як самостійної групи відносин, через яку реалізуються норми цивільного процесуального права. До цих ознак слід віднести такі:

1) процесуальні відносини складаються між нерівними суб'єктами, вони оформлюють співвідношення прав і обов'язків на підставі влади і підпорядкування. Через нерівність правомочностей і обов'язків суду і інших суб'єктів цивільних процесуальних відносин вони можуть бути умовно названі "відносинами влади";

2) цивільні процесуальні відносини — це завжди відносини між 2 суб'єктами;

3) обов'язковий суб'єкт будь-якого цивільного процесуального відношення — суд;

4) процесуальні відносини охоплюють своїм змістом тільки одне, певне співвідношення правомочності і обов'язків між судом і одним з учасників процесу;

5) процесуальні відносини знаходяться в постійному русі: виникнення кожного відношення зумовлено існуванням іншого відношення, а це, у свою чергу, зумовлює можливість виникнення самостійних відносин;

6) всі процесуальні відносини, що виникають у зв'язку з розглядом конкретної справи, є єдиною системою. Основа цієї системи — єдність предмету судової діяльності з врегулювання правом спірних суспільних відносин;

7) цивільні процесуальні відносини виступають завжди в правовій формі.