Цивільний процес України - Харитонов Є.О. - Привід свідка

Тимчасове вилучення доказу для дослідження його судом — це захід процесуального примусу, що полягає у відібранні за ухвалою суду документа чи іншого об'єкта матеріального світу, який може бути доказом в цивільній справі, від його володільця з метою дослідження його в суді.

Особи, яким направлено ухвалу суду про витребування доказів, зобов'язані неухильно її виконати і надати суду наявні в них докази. Якщо такі особи не мають можливості подати доказ, якого вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, вони зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням відповідних причин протягом 5 днів з дня отримання ухвали (ст. 137 ЦПК).

Підставою застосування такого заходу, як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, є протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає у припиненні володіння і, як наслідок, — користування й розпорядження особою, яка вчинила правопорушення, певною річчю або документом.

Слід зазначити, що умовою застосування цього заходу процесуального примусу є наявність ухвали суду про витребування письмових чи речових доказів (ст. 137 ЦПК), яка має характер владного правозастосовного акта, на підставі якого встановлюється обов'язок у певної особи надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини його неподання. За невиконання цього обов'язку без поважних причин суд постановляє ухвалу про тимчасове вилучення письмового чи речового доказу, яка є підставою примусового здійснення цього обов'язку.

Про тимчасове вилучення доказу суд постановляє письмову ухвалу, яка надсилається державному виконавцю для негайного виконання. Ухвалу не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: 1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи, найменування органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ; 2) місце проживання (перебування) фізичної особи або місцезнаходження органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ; 3) назва або опис письмового чи речового доказу, які дають можливість його чітко ідентифікувати; 4) підстави проведення тимчасового вилучення доказу (тобто слід зазначити, для розгляду якої справи необхідний доказ і внаслідок невиконання якої ухвали про витребування доказу застосовано цей захід процесуального примусу); 5) зазначення органу державної виконавчої служби, якому доручається провести вилучення.

Виконання ухвали суду про тимчасове вилучення письмових або речових доказів для дослідження судом покладається на державну виконавчу службу.

Привід свідка

Відповідно до частин 2, 3 ст. 50 ЦПК свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини, а у разі неможливості прибуття за викликом суду — завчасно повідомити про це суд.

Примусовому приводу свідок може бути підданий за таких умов: І) його належним чином повідомили про час і місце судового засідання; 2) він не з'явився в судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини своєї неявки; 3) він не підпадає під категорію осіб, до яких не дозволяється застосовувати цей захід.

Якщо в діяннях свідка є ознаки злісного ухилення від явки до суду, його також можна притягти до адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 185-3 КпАП).

Привід свідка може бути здійснений за місцем: 1) провадження в справі; 2) проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

Ухвала про привід свідка направляється для виконання до відповідного органу внутрішніх справ, начальник якого визначає конкретну посадову особу-виконавця.

Процесуальний закон встановлює заборону застосовувати привід до суду щодо: 1) осіб, які не можуть бути допитані як свідки (ст. 51 ЦПК); 2) малолітніх і неповнолітніх осіб; 3) вагітних жінок; 4) інвалідів 1 і 2 груп; 5) осіб, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів. При постановленні ухвали про привід свідка суд повинен з'ясувати, чи не належить свідок до однієї з зазначених вище категорій.

Таким чином, підставою застосування приводу є протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неявки в судове засідання свідка без поважних причин або неповідомлення свідком причин неявки. У першому випадку протиправність дій свідка полягає в тому, що він порушує встановлений ч. 2 ст. 50 ЦПК обов'язок з'явитися до суду у визначений час, а повідомлені ним причини неявки визнано судом неповажними. В іншому випадку протиправність полягає в порушенні обов'язку, передбаченого ч. З ст. 50 ЦПК, — завчасно повідомити суд у разі неможливості прибуття за викликом. Основною умовою застосування цього заходу процесуального примусу є наявність доказів, які підтверджують належність виклику свідка до суду.

Привід свідка здійснюється органами внутрішніх справ і регулюється Законом України від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію".

У разі посилання особи, яка підлягає приводу, на хворобу чи інші обставини, що фактично перешкоджають виконанню приводу, негайно повідомляється суд, який постановив ухвалу. До повідомлення додаються: рапорт виконавця, копії листків непрацездатності та інші документи, що підтверджують зазначені обставини.