Права стягувача, боржника та інших осіб під час примусового виконання судового акта можуть бути захищені в результаті оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Державний виконавець зобов'язаний за власною ініціативою вживати всіх законних заходів задля швидкого та реального виконання рішення, роз'яснювати сторонам їх права і обов'язки.
В розділі VII ЦПК міститься визначення та правове регулювання окремого різновиду провадження, здійснюваного судом у порядку проведення контролю за діями державного виконавця під час здійснення ним примусових дій з виконання ухвалених судових рішень у порядку цивільного судочинства.
Право на звернення до суду зі скаргою передбачається у ст. 383 ЦПК, що полягає у наданні учасникам виконавчого провадження та іншим заінтересованим особам права на звернення до суду зі специфічною заявою — скаргою на юридично значущі вчинки спеціально уповноваженої посадової особи — державного службовця на примушування до виконання судових рішень. Отже, скарга на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (далі за текстом — скарга на дії державного виконавця) подається до місцевого загального суду як суду першої інстанції.
Особи, які вправі звернутись із відповідною скаргою: учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій.
Відповідно до ст. 7 Закону "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності — суб'єкти господарювання.
Предмет оскарження визначають процесуальні рішення, дія або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яким порушено їх права чи свободи.
Суд під час розгляду скарги має перевірити, чи дотримано державним виконавцем вимог чинного законодавства, чи вчинено їх відповідно до ухваленого судового рішення, чи є такі дії своєчасними та доцільними, чи вичерпано всіх передбачених законом можливостей задля забезпечення належного виконання такого рішення, чи досягнуто мети, задля якої таке судове рішення ухвалене, чи дотримано правил щодо черговості задоволення вимог стягувачів тощо.
Формою процесуального документу, з яким звертається заявник до суду в такому порядку, є скарга, яка має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК., та містити відомості, перелічені в ст. 82 Закону "Про виконавче провадження". Скарга має містити також всі відомості, що формують предмет судового розгляду, відповідно до розділу VII ЦПК, зокрема відомості про оскаржуване процесуальне рішення, дію або про те, в чому полягала протиправна бездіяльність державного виконавця, відомості і докази про дотримання процесуальних строків звернення до суду зі скаргою; вимоги скарги мають відповідати специфіці такого провадження та узгоджуватись зі ст. 387 ЦПК щодо повноважень суду. Факультативними в цьому випадку є вимоги про розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги.
Розгляд скарги відбувається за загальними положеннями ЦПК, окрім випадків, коли наявна спеціальна норма щодо вирішення певних питань, що виникають під час розгляду такої скарги. Так, у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження й інших заінтересованих осіб мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема: ст. 119 — щодо форми і змісту скарги; ст. 120 —- про обов'язок надання копії скарги та доданих до неї документів; ст. 26 — про склад осіб, які беруть участь у справі; ст. 27 — про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі; глави 7 розділу 1 (ст.ст. 74—78) — про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III — про судовий розгляд; глав 1 і 2 розділу V щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції тощо.
За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення суд постановляє такий вид судового рішення, як ухвала.
Згідно із правилами частин 2 та 3 ст. 387 ЦПК можливою є одна з таких ухвал:
— про задоволення вимог заявника та усунення порушення або поновлення іншим шляхом його порушених прав чи свобод;
— про відмову в задоволенні скарги.
Також за змістом ст. 385 ЦПК суд може залишити скаргу без розгляду в разі відсутності поважних причин пропуску строку для її подання.
Розглядаючи скаргу на дії державного виконавця, суд не може вийти за межі оскаржуваних дій та відновити оспорювані права на свій розсуд. Зокрема, розглядаючи скаргу на неправомірні дії державного виконавця з відмови у прийнятті на виконання документів про примусове стягнення коштів з боржника, суд не може вийти за межі заявлених вимог та ухвалити рішення, яким зобов'язати державного виконавця примусово стягнути з боржника гроші, позбавивши суб'єкта оскарження можливості провести виконавчі дії відповідно до вимог закону, а також фактично вирішити питання про права та обов'язки особи — боржника, який не був притягнутий до участі у справі.
Розподіл судових витрат, яких зазнали сторони у зв'язку з розглядом скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, відбувається наступним чином:
— витрати покладаються на відповідний відділ державної виконавчої служби в разі постановлення ухвали про задоволення вимог заявника та усунення порушення або поновлення іншим шляхом його порушених прав чи свобод. При цьому покладання судових витрат на відділ державної виконавчої служби зумовлено тим, що під час проведення виконавчих дій державний виконавець діє не від власного імені, а від імені держави як спеціально уповноважена посадова особа. Покладання судових витрат на відповідний відділ державної виконавчої служби не зобов'язує суд його залучати до участі у справі;
— витрати покладаються на заявника в разі відмови у задоволенні скарги.
Глава 28. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні. Провадження у справах за участю іноземних осіб
1. Поняття визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні
2. Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
3. Цивільне процесуальне становище іноземних осіб
4. Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет
5. Підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці
Глава 29. Третейське судочинство
1. Поняття та суть третейського судочинства. Види третейських судів
2. Загальні умови третейського розгляду справи