Юридична деонтологія - Гусарєв С.Д. - 5. Право і економічні та інші матеріальні суспільні відносини.

Свобода, що є сутністю права, виявляє себе в правових явищах, легітимується та забезпечується за допомогою юридичних засобів. У цивілізованому суспільстві, що перебуває на високому рівні розвитку, свобода людини є не тільки напрямком, метою, але й засобом його прогресивного руху. Об'єктивні закономірності цього процесу виявляються через діяння членів суспільства, котрі є умовою, процесом і результатом його життєдіяльності. Межі свободи суспільства обумовлені не тільки ефективністю його функціонування взагалі, але й наявною сферою свободи кожного з його членів, причому умови для прогресивного розвитку суспільства створюються переважно не будь-якою окремою групою, прошарками членів суспільства, а їх більшістю. Тому й право як сфера свободи формується не державою, політиками, вченими тощо, а безпосередньо членами суспільства. Держава, її політики виробляють ймовірні напрями розвитку суспільства, базуючись на тих тенденціях, умови для яких вже почали створюватись у ньому. Правові ідеї, державні чи політичні рішення ще не є правом, вони лише є, тією чи іншою мірою, суб'єктивним відображенням можливого напрямку дії об'єктивних закономірностей. Правом вони стануть лише тоді, коли, втілюючись у діяннях членів суспільства, зазнають перевірки на вірогідність, набудуть кількісних характеристик, наберуть сили домінуючих тенденцій суспільного життя.

5. Право і економічні та інші матеріальні суспільні відносини.

Об'єктивні умови формування права не зводяться тільки до економічних відносин, які, в свою чергу, не тотожні матеріальній сфері суспільного життя. Економіка — це лише один бік матеріального виробництва у широкому розумінні цього поняття, а другий — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізичного життя людей. Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об'єктивною основою формування права, їх матеріальність не означає повної відсутності свідомості, навпаки, свідомість органічно вплетена в них, існує в них як притаманна їм властивість, але це свідомість особливого роду — емпірична свідомість — усвідомлення необхідності дій за міркою і природою матеріальних об'єктів. Ця свідомість має стихійний характер, формується на почуттєво-предметному рівні. Матеріальні відносини складають об'єктивний бік права, який є правом, а відповідно і свободою, лише як стихійне, почуттєве, ірраціональне Право. Інколи це право позначають як сукупність конкретних правових відносин.

6. Право і демократія.

Право і демократія не тотожні. Демократія — це влада народу, що як форма організації і здійснення державної влади, політичної влади взагалі, протистоїть різним видам одноособової влади (тиранії, монархізму, деспотизму тощо) чи режимам диктатури (фашизму, тоталітаризму, авторитаризму).

Демократичність держави, політичної системи відображає належність влади народу, який є джерелом і носієм цієї влади через державні органи, державну політику та безпосередньо приймає найбільш важливі рішення, Разом з тим, оскільки демократія — це форма влади, то постає питання: по відношенню до кого і як здійснюється ця влада, як і ким вона обмежується?

Тому, крім характеристики демократії як влади народу, її визначення повинно відображати ще й відношення до цієї влади підвладних суб'єктів об'єктів влади), їх соціальний стан, межі втручання влади в приватне життя.

Право є тим інститутом суспільства, який, з одного боку, обмежує владу, визначає форми її здійснення, межі підвладності кожного члена суспільства, а з іншого, — є сферою незалежності від неї. Право, на відміну від демократії та будь-яких інших форм влади, якраз і є, у першу чергу, сферою незалежності члена суспільства від влади, в тому числі і демократичної, сферою його вільного волевиявлення, самостійності, саморегулювання. Тобто право, визначаючи межі непідвладності соціальних суб'єктів, окреслюючи сферу їх свободи і незалежності, є тією межею особистого і суспільного життя, що є саморегулятивною і не повинна упорядковуватися за допомогою зовнішнього втручання. Це сфера природного права, що притаманне члену суспільства як людині, представнику людства, і є її невід'ємним правом незалежно від волі і режимів здійснення будь-якої влади.

Якщо право непідвладності відбиває сферу невтручання влади в особисте життя, то право влади є, навпаки, сферою підпорядкованості особи суспільству в цілому чи його окремим інститутам, угрупованням (державі, громадським об'єднанням, системі місцевого самоврядування тощо). Право влади є не тільки правом застосування сили, а здебільшого — правом консенсусу, правом суспільної злагоди, правом передбачення і запобігання соціальним колізіям і конфліктам, що виникають внаслідок суперечностей індивідуальних інтересів, де сила застосовується тільки у випадках їх антагоністичного характеру.

Право демократії — це сфера підпорядкування особистого інтересу суспільному, межі і порядок спільного вирішення важливих питань суспільного розвитку, забезпечення нормального функціонування суспільства, що детерміновані його рівнем розвитку, культурою. Тому й демократія як влада народу може мати правовий і неправовий характери, що зумовлені наявністю в суспільстві "соціального простору" незалежності, свободи, непідвладності члена суспільства, а також правового порядку виявлення та узгодження загальносуспільних та індивідуальних інтересів на основі консенсусу, взаємозлагоди, додержання прав людини.