Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. - Розділ 14. НАУКОВИЙ МЕТОД

Науковий метод, учить нас дуже авторитетний міжнародний науковий журнал "Nature", – це такий "особливий пристрій", який робить об'єктивність і стримує природне бажання натуралістів вірити у свої ідеї, котрі часто нічого спільного з істиною Природи не мають.

Історія науки знає безліч прикладів подібних помилок. Однією з найостанніших і найяскравіших "Nature" вважає епізод з холодним термоядом. Холодний термояд буквально "вибухнув" у ході прес-конференції, яку 23 березня 1989 р. провели американський хімік С. Понс і його англійський учитель М. Флейшман і яка розбурхала увесь світ. Вони стверджували, що їм вдалося "запустити" термоядерну реакцію при... кімнатній температурі. Однак ця заява не була піддана прийнятому в науковому середовищі резензуванню зі сторони.

Проте засоби масової інформації стали подавати цю сенсацію як "відкриття століття". На авторів скромних критичних заміток газета "Wall Street Jornal" обрушилася у своїй редакційній статті, запевняючи читачів, що "у нас прийнято на все нове реагувати категорично "ні" . Час від часу піддавала жару "Salt Lake City Tribune", що розповідала про черговий успіх Понса і Флейшмана, які працювали в цьому місті в Університеті штату Юта. А журнал "News week" виніс на обкладинку: "Як виявили Понс і Флейшман, іноді влучають і наддалекі постріли".

Природним збудженням було охоплено і багато цілком тверезих наукових інститутів. Двом ученим вдалося зачарувати – іншого слова не підбереш – керівництво Університету штату Юта, а також Національний дослідний інститут електроенергії США. Підтвердження сипалися як з рога достатку, причому що вражало, так це крайня зневага вчених до основ своєї професії: контролю і відтворення, оцінки можливостей застосовуваної апаратури, перевірки результатів перед їхнім обнародуванням і навіть простої рутинної математичної статистики.

Ажіотаж виник завдяки "самозаяві" у Юті, а також двом "солідним" підтвердженням з Техаського університету "Ей енд Ем" та Інституту технологічних досліджень штату Джорджія. Однак коли електрохіміки з Техасу після прес-конференції провели контрольні виміри не тільки з важкою, але і звичайною водою, з'ясувалося: підвищене виділення тепла було викликано електролізом останньої, оскільки термометр служив як другий катод! У Джорджи ж нейтронні лічильники виявилися настільки чутливими, що реагували на тепло піднесеної руки. Так було зареєстровано "викид нейтронів".

Природно, що, коли за справу взялися солідні лабораторії, наприклад того ж Прінстона, усе стало на свої місця. Обійшлася ця перевірка, як визнавав той же "Nature" наприкінці 1989 р., у 50 мільйонів доларів. Гора народила мишу і жарт про різницю між хіміками і фізиками. Перші вірять, що холодний термояд існує, тому захищаються від можливого потоку високоенергійних нейтронів пластиковим ковпаком. Фізики ж у нього не вірять, тому захищаються тоннами свинцю. Це, так би мовити, на зло американським Хімічному й Електрохімічному товариствам, що приймали тільки "результати підтвердження".

Наступного року А. Лейн з Прінстона видав книгу з характерною назвою: "Занадто гаряче, щоб тримати в руках". А недавно в Нью-Йорку у видавництві "Рендом хауз" вийшла книга Г. Тобса, що у свій час у критичних тонах розповів про дивовижну кар'єру К. Руббіа, відкривача бозона, відзначеного в 1984 р. Нобелівською премією з фізики. Тобс назвав свою книгу ще більш виразно – "Погана наука". І дав їй підзаголовок "Коротке життя, бурхливі часи холодного термояду". Її рекомендують як повчальне читання молодим вченим і студентам, щоб вони, не дай Боже, не зробили у своїй кар'єрі подібної помилки. І в даному випадку її порівнюють з фізіологом, який дещо довідується про функцію того чи іншого органа за його патологією. Так, дійсно метод "екстирпації" – відрізання, наприклад, мозочка – може чомусь навчити. Але вивчення патології породжує тільки "патологічне" знання, яке не має нічого спільного з істинним (у свій час ніхто не міг уявити, що той же мозочок відповідає за функцію мови!).

Коли наприкінці 1989 р. всі дружно "поховали" Понса і Флейшмана, ніхто, на жаль, не задумався, чому їхня заява зробила таку сенсацію. Але ж варто задуматися. Подібне відкриття, якби воно справді відбулося, обіцяло світові порятунок від кошмару майбутніх Чорнобилів, а також позбавило б людство від марного піввікового чекання термояду гарячого, у який вкладено десятки, якщо не сотні мільярдів доларів (з тим же практично виходом, що й в комірках Понса і Флейшмана).

Історія науки повна прикладів, коли рецензенти – з найрізноманітніших причин – "рубали" роботи одинаків, що виявлялися основоположними. Барбару Макклінток називали "божевільною" за відкриття "стрибучих генів". У 1983 р. їй присудили Нобелівську премію. О. Ейвері Нобелівську не дали, тому що він стверджував, що речовиною наших генів є ДНК. Уся наука аж до середини 50-х була переконана (відкриття відбулося в 1943 p.), що ген складається з білка! М. Тьомін десять років бився один, запевняючи колег, що в ракових вірусів є "зворотне" копіювання ДНК з "програми", записаної в РНК вірусу. Ніхто йому не вірив, але в 1975 р. дали Нобелівську премію.

Як же після цього довіряти рецензентам? Наприклад, тому ж Р. Галло, котрий, перевіряючи роботу француза Л. Монтаньє, "привласнив" собі відкриття вірусу СНІДу? Тим часом усе можна налагодити, змінивши умови резензування, за якими ім'я рецензента, на відміну від імені автора, часто залишалося невідомим. Якщо зробити навпаки, тоді все стане на свої місця. "Піклувальники" науки відразу ж проявляться, а її трудівники почнуть нарешті нормально працювати, не побоюючись втручання і впливу всіляких факторів, які не стосуються наукового змісту статті. До речі, у тому ж "Nature" досить часто влаштовуються дискусії авторів статті та їх рецензентів. І нічого, наука не руйнується...

Але повернімося до Понса і Флейшмана, яких, здавалося б, цілком знищили й обвинуватили у всіх смертних гріхах. Порівняно недавно вони опублікували свою нову статтю, що вийшла у світ незадовго, а може, і одночасно з публікацією книги Тобса, якому вони, до речі, відмовилися давати інтерв'ю. Вони виїхали зі США і працювали у Франції на... японські гроші.

Перед опублікуванням останньої статті вчені – а ніхто в їхній кваліфікації до тієї нещасливої прес-конференції в березні 1989 р. не сумнівався, вони мали заслужений авторитет у науковому співтоваристві – подали в італійський суд позов на "La Republica". У жовтні 1991 р. журналіст газети Джованні Паччі обвинуватив Понса і Флейшмана в "підтасуванні" наукових результатів. Стаття була подана у вигляді рецензії на книгу А. Кана "Фальшиві пророки". Паччі порівняв двох учених з попами-розстригами, оскільки і ті, й інші зраджують "храм істини". Газеті тоді довелося опублікувати сердиті листи трьох співробітників міланського Інституту фізики, які теж працювали над холодним термоядом, Паччі довелося виправдуватися. Однак це не врятувало "La Republica" від позову на 8 мільярдів лір (5 мільйонів доларів). Для Італії це було в дивовижу, оскільки там позови про заподіяння морального збитку засобами масової інформації взагалі рідкість. Зараз роботу Понса і Флейшмана фінансує багатий "мозковий резервуар" під назвою "Технова". Японці думають, що холодний термояд далеко не пуста витівка.

Нещодавно вони провели в Нагої представницьку конференцію на цю тему. У ній взяли участь 320 учених з багатьох країн світу. Нагойська зустріч була вже третьою міжнародною конференцією подібного роду. Флейшман вважає, що експериментальних даних досить для того, щоб переглянути деякі усталені погляди щодо процесів, які відбуваються в атомних ядрах. Йому заперечує, як і в книзі А. Лейна, Ф. Клоуз, професор-фізик Апплетонівської лабораторії ім. Резерфорда: "Холодний термояд – це міф!"

І все-таки. "Ми створюємо, – вважає Флейшман, – нову наукову організацію, метою якої є наука й технологія наступного століття. Сьогоднішня наука – це наука консенсусу. Характер фінансування нинішніх досліджень підштовхує вчених братися тільки за "безпечні" роботи. Що ж це за наука, коші від самого початку мас бути відомо, що вийде в результаті? Інакше не дадуть гранта! От і доводиться через те "шліфувати" відоме вже знання, а не здобувати нове. Усі бояться помилитися. Ми намагаємося змінити цей порядок".

І в них є прихильники, які вважають, що обоє вчених наштовхнулися на новий і невідомий ще природний феномен. Навіть Ф. Клоуз змушений був визнати, що надлишкове тепло дійсно є, але це чисто хімічний процес, а не термояд. Сьогодні Флейшман заявляє, що йому і його колегам удається створити умови, за яких атоми дейтерію починають підкорятися хвильовим ефектам. При цьому починає вивільнятися ядерна енергія у вигляді тепла, причому повністю згідно з теорією квантових полів.

"Теорія добре розроблена, але дуже складна, тому люди зазнають великих труднощів, коли застосовують її до опису конкретних фізичних явищ. Справжня проблема полягає в тому, що ці люди не бажають, щоб вона була доведена". "Японці виявили до нас і нашої роботи інтерес від самого початку. З нових, розроблених після другої світової війни, технологічних підходів 70% відкриттів належали англійським ученим. Але ми так жодне з них і не втілили в металі, все змушені купувати за кордоном", – говорить Флейшман. А Понс додає: "Ми все ще зобов'язані дати повний звіт суспільству про те, що нами зроблено і як це відбулося. Я до того ж особисто горю бажанням помститися за Флейшмана. Про нього сказано дуже багато несправедливого!"

М. Мак-Кубре, який очолює роботи з холодного термояду в Інституті електроенергії, говорить, що в них тепла виділяється в 10 разів менше, ніж у Понса і Флейшмана. У тих же – його в 100 разів більше зараз, ніж на самому початку 1989 р. Мак-Кубре визначив принаймні три умови успіху, які не дотримувалися "перевіряльниками" в англійському ядерному центрі в Харуеллі. Великі вчені – під враженням останніх досягнень Понса і Флейшмана – згодні повторити свою перевірку з дотриманням усіх вимог, які висуваються до холодного термояду його авторами.

Найближчою метою Понса і Флейшмана є створення генератора потужністю 10 кіловатів. Він не повинен перевищувати за розмірами звичайного мазутного обігрівача будинку. Учені припускають, що генератор буде видавати "на гора" у 8–10 разів більше тепла, енергії, ніж споживати.

Понс і Флейшман ніяк не можуть забути вибух у своїй лабораторії в Університеті штату Юта, коли в бетонній підлозі утворилася виїмка діаметром більш 10 см. Що це було? Вони вважають, що холодний термояд. Фізики їм не вірять. Флейшман спокійно сприймає критику. Він би тільки хотів, щоб вона була настільки ж науковою, як і його підхід до пошуків невловимої істини. "Фізичний істеблішмент категорично проти нас. Не треба тільки забувати, що ядерна фізика починалася роботами хіміків. Фізики можуть дуже багато чого втратити, якщо виявиться, що ми маємо рацію".