Амбівалентність особистості - Зелінська Т.М. - 1.5. Інфантильні залежності високоамбівалентної особистості

Сучасна культура сприяє зростанню амбівалентності особистості та підсилює прагнення людини вирішувати суперечності шляхом інфантильних (не зрілих) залежностей. Важливо пізнати сутність взаємозв'язків амбівалентності особистості та її інфантильних залежностей (адикцій), що дає можливість індивіду гармонізувати конфліктні суперечності афектів, сферу "Я" та взаємини з людьми. Адикції особистості не можна поділяти на більш шкідливі та менш шкідливі. Треба визнати небезпечність будь-яких інфантильних залежностей, як досліджених, так і практично невивчених. Гордовита наклейка на машині "Віддаю Пристрасть спорту, а не наркотикам" демонструє повне нерозуміння того, що бути пристрасним спортсменом чи вболівальником для мільйонів людей є справжня інфантильна залежність. І це не так вже і весело!

Кожна особистість залежна тому, що для всіх притаманні стереотипи. Вони розростаються в наші душі і вимагають компенсації за ту енергію, яку ми так бездарно використали. Зокрема, суспільні шаблони вимагають всім подобатися, бути милим, заслужити схвалення, уникати конфлікту. Це є синдром "Мир будь-якою ціною!" Людина переживає моральний чи/і фізичний дискомфорт (тривога, туга, апатія, самотність, безнадія). Підсвідоме, скориставшись подібним станом свідомості, включає інфантильні патерни, які прагнуть не усунути негативне, а лише відволікати від нього. Вочевидь відбувається підміна розумного рішення нерозумним. Ось чому треба пам'ятати, що особистість, яка не контролює себе, не може передбачати наслідків.

На так звану допомогу приходять адикції. Вони відволікають нашу увагу від власного конфліктного внутрішнього світу. Особистість, уникаючи своїх неприємних почуттів, зосереджується на іншому (протилежна стать, спорт, зовнішній вигляд тощо), котре починає зростати як бур'ян, який ніби дає культурним рослинам тінь, але з часом знищує їх. Саме таким чином діє адикція. Маскування душевного стану шляхом уникнення рішень не дає можливості думати про психічне одужання!

Список інфантильних залежностей значно розширився у сучасних людей (робота, школа, хобі, їжа, стосунки, виховання дітей, інтернет тощо). Відповідно в західній психології з'явилися психотерапевтичні групи залежностей: анонімних алкоголіків, наркоманів, курців тютюну, ненажер, шопоголіків, комп'ютероманів (геймерів) тощо. Слід констатувати, що теоретичні дослідження в цій сфері відстають від практичної психології. Доцільно вивчити адикції особистості як деструктивне психічне явище, а потім досліджувати нюанси різних видів залежностей.

Інфантильна залежність є сутнісним виявом високоамбівалентної особистості, яка не усвідомлює високої напруги суперечностей (феномен алекситимії), не вміє турбуватися про себе та має нерозвиненІ взаємини з усіма (імпульсивність, повторюваність деструктивних дій).

Ось чому необхідна реконструкція застарілих ідеологій щодо залежностей особистості та спрямування громадської думки на подолання самознищувальних впливів.

Насамперед зазначимо, що одужання від адикції визначається не лише силою, а й її різновидом. Емоційні й інформаційні залежності вважаються менш тяжкими, ніж хімічні. Виключенням є патологічний азарт, ігроманія, гнівоголізм, які за своєю суттю дорівнюють алкоголізму [177, с. 86].

Види а дикцій, які спрямовані на різні "радощі життя", згідно з попередньо цитованими авторами, не пов'язані з прийомом харчів, хімічних речовин, такі:

1. Гнівоголізм - пристрасть до розрядки афекту спалахами гніву, який ніяк не обґрунтовується.

2. Сексоголізм - пристрасть до безособового, беземоційного сексу з частою зміною партнерів і різними сексуальними відхиленнями (зокрема, кримінально караються - педофілія, насильство).

З.Працеголізм - пристрасть до самореалізації лише за місцем роботи, втрачається здатність до відпочинку, не встановлюються та не підтримуються близькі стосунки.

4. Любовна залежність - пристрасть до однієї людини, коли втрачається самоконтроль; нав'язлива поведінка з несприйманням відмови.

5. Шопінгоманія - пристрасть до придбання нових речей без врахування реальних потреб в них, нездатність зупинити себе вольовим рішенням.

6. Міфоманія (брехня) - пристрасть до нав'язливого фантазування, не враховуючи негативного враження від цього.

7. Інтернет-залежність, або геймеризм - пристрасть до комп'ютерних ігор, встановлення дружніх інтимних стосунків на сайтах.

8. Ігроманія - пристрасть до азартних ігор, найсильніша емоційна залежність [177, с 87].

Взаємозв'язок адикцій та високоамбівалентної особистості постійний, але його можна зруйнувати. Необхідно це осмислити теоретично, щоб потім перейти до практики.

Амбівалентність діє як варіативний регулятор поведінки в усіх сферах життєдіяльності людей. Становлення амбівалентності є полідетермінованим процесом, головна роль у якому належить особистості, яка може обирати гармонійну чи негармонійну спрямованість. Амбівалентність особистості виявляється в будь-яких ситуаціях конкордантно (узгоджено) або дискордантно (неузгоджено) і має психологічні особливості.

Т.Н. Лук яненко експериментально виявила три рівні цього психічного явища: конкордантно-збалансований низький, дискордантно-незбалансований середній та дискордантно-дезінтегрований високий [87]. Низький рівень особистісної амбівалентності характеризується збалансованістю виявів позитивних і негативних реакцій особистості з позитивною спрямованістю. Високому і низькому рівням особистісної амбівалентності властива негативна стійка спрямованість особистості (пристрасть до паління, алкоголю, агресії, небезпечних розваг).

Суперечності дисгармонійної особистісної амбівалентності є травмувальними і вони частково інтегруються завдяки інфантильним залежностям. У таких особистостей амбівалентність виникає унаслідок дії суперечностей свідомої потреби і неусвідомленого страху, на основі якого утворюється інфантильна залежність. Водночас потреба особистості блокується, придушується. Негармонійні особистості мають інтенсивну амбівалентність, яка підсилює підсвідоме, і тому вони мають такі якості, як імпульсивність, нестійкість, нав'язливе відтворення негативних переживань, що супроводжується агресивністю та нездатністю її стримувати.

Неявний, на перший погляд, взаємозв'язок феноменів високої амбівалентності особистості та інфантильної залежності (адикції) насправді очевидний. Ми розглядаємо високоамбівалентну особистість як таку, що має комплекс рис особистості, що визначає її загальну схильність до адикції.

Є низка чинників, що заважає осмислити адиктивний процес і усвідомити, хто такі інфантильно-залежні індивіди. Серед головних чинників можна виділити, по-перше, почуття презирства, яке ми відчуваємо до адиктів, і, по-друге, проблему конкурентних ідеологій. Презирство виникає тому, що більшість людей бачить в адиктах шукачів задоволення чи деструктивності. Друга проблема виявляється в суперечках про те, чим є адикція - хворобою чи симптомом.

Зрозуміло, що адиктивні розлади є складною соціальною проблемою; вони лякають своїм широким розповсюдженням у суспільстві, своєю негативністю і стійкістю. Алкоголізм І наркоманія сприймаються як виклик суспільству, існують спеціальні інститути примусової "нормалізації" таких людей і захисту суспільства від них.

Деструктивні залежності широко розповсюдилися по всій території колишнього Союзу, у тому числі і в Україні. Рівень наркотизації може розглядатися як загроза генофонду нації, якщо 5% населення країни вживає наркотики.

Особливо згубною є наркотизація в молодіжному середовищі: уражається і теперішнє, і майбутнє суспільства. Очевидно, що негативний соціально-культурний вплив на підростаючу особистість є головним джерелом формування особистості адикта.

Доречно прислухатися до висновку Д. Меєрса: "Я побоююсь, що, поки ми граємо на скрипках, Рим палає;... в суспільстві практично безперешкодно розповсюджуються старі і нові форми адиктивної поведінки" [121, с. 182].

Виділення психічної та фізичної залежності в амбівалентних особистостей з адикціями є важливим як теоретично, так і практично. "При цьому психічна залежність означає безконтрольне прагнення, манію, непереборне бажання, ненаситність, жадібність, жадання. Фізична залежність трапляється тоді, коли порушення рівноваги обміну речовин в організмі під впливом наркотиків досягає такого ступеня, що введення цієї речовини стає життєво необхідним" [81, с. 212]. Перевага в дослідженні цієї проблеми належить фізичній залежності.

Не заперечуючи того, що адикти - хворі люди, треба приділити більше уваги психології цього явища, підсилюючи фактор саморегуляції особистості на шляху мінімізації власної залежності.

Адикція - це процес психологічного регресу, унаслідок якого людина стає рабом когось чи чогось (хімічна речовина, гроші, азартні ігри, релігія, ставлення до фізичного "Я", робота, секс, схильність до мелодрами, буйства та ін.). Це психічне утворення є суперечливим, амбівалентним за своєю природою. Адикція є викривленням норми, гротескною формою механізму подолання високої амбівалентності особистості. Це руйнівний дефект адаптації людини до світу, в якому вона живе. Адикція доведе особистість до краху.

Мільйони людей лікують свої надлишкові негативні переживання, напругу великою кількістю їжі або голодом, безладними сексуальними зв'язками, алкоголем, тютюном, нескінченою біганиною по магазинам, різними видами наркотиків. Адикція діє як захисний механізм. Те, що при неврозі робить захисний механізм витіснення, при наркотичній залежності бере на себе наркотик: неприємні уявлення і почуття більше не сприймаються. Іншими словами, адикції надають людині одночасно і підтримку, і задоволення.

Саме тому людина не прагне позбавитися чи визнати адикцію. "Що складніша і болісніша залежність, то важче людині ЇЇ визнати. Люди, які схильні до залежності і страждають від її складних видів, мають більш серйозні психологічні порушення особистості. І одне з них - зниження критичності до власного стану" [4, с. 103].

Багато людей стає нечутливими до психічного болю, заперечує його іноді все життя, але розраховується за це відсутністю радості. В екстремальній ситуації душевний біль може призвести до насильства, буйної поведінки. Компульсивна поведінка викидає назовні біль, що сигналізує про неблагополуччя. Всупереч тому, що відбувається, люди генерують, контейнерують власні страждання, відволікаючись від них, не бажаючи їх обмірковувати та зменшувати. А раптом усі навколо подумають, що у нас гірше, ніж у всіх людей? Фактично це є процес особистісної інвалідизацїі... поки що психічної.

Високоамбівалентна особистість заперечує чи мінімізує свою залежність, і люди, що її оточують, роблять те саме для того, щоб інфантильна залежність сприймалась як соціально прийнятна. Жінки, які живуть з чоловіками-наркоманами, відчувають великий стрес і часто допомагають чоловікам приховувати шкідливу пристрасть. Деколи це призводить до трагічних наслідків: жінки потрапляють у залежність від своїх партнерів ціною втрати власної гідності та кар'єри.

Залежність для подружжя, батьків і дітей стає "клеєм" у взаєминах. Нажиті працею будинок чи квартира, речі, бізнес, нормативні людські взаємини - все знищується у таких сім'ях, кидається в пащу нездоланної деструкції. Адикція підсилюється та стає взаємозалежністю в таких ситуаціях, коли близькі люди не усвідомлюють і не бажають від неї звільнитися.

Підкреслимо, що в ситуації інфантильних залежностей індивід не відділяє своє "Я" від "Я" свого партнера чи об'єкта адикції, він сприймає себе як єдине ціле з ним. "Об'єкт залежності уособлює не тільки зовнішній світ, а й внутрішній, світ самого залежного, в той час як зріла залежність - це взаємини між двома незалежними індивідами, які повністю диференційовані один від одного" (176, с. 29].

Пояснення несформованої суб'єктивності дорослої особистості можливе через розкриття поняття розщеплення, яке використовується здебільшого в психоаналізі і визначає те, що відбувається у психіці, коли особистість не може змиритися з власними суперечностями. Розщеплення виконує адаптивну функцію, коли діє особистісна амбівалентність низької інтенсивності. Дитина переживає різні почуття, поділяє стимули, що їх викликають, на "погані" та "хороші", відносить їх до однієї і тієї ж людини, що відображає цілісність сприйняття.

Якщо процес розвитку відбувається нормально, розщеплення не стає проблемою. Позитивні якості приймаються дитиною і стають основою її особистості. "Відщеплені" аспекти внутрішнього світу дитини проектуються на батьків, здебільшого на матір. На відміну від дитини, яка переживає неприємні почуття, мати здатна усвідомлювати їхню причину і дає дитині зрозуміти, що можна змінити ситуацію на краще. Так дитина вчиться справлятися з тривогою, адаптуватися, довіряти собі та іншим. Цьому сприяє "утримання" батьками негативних якостей внутрішнього "Я" дитини.

У дорослої людини в стресових ситуаціях підсилюється бажання, щоб хто-небудь виконував за неї функцію, яку колись брали на себе батьки. Цією людиною може стати друг, партнер, психотерапевт. Що менший об'єм відщеплених негативних якостей, та якщо той, з ким спілкується ця людина, краще розуміє, то швидше настає впевненість, знижується особистісна амбівалентність.

Люди з інфантильними залежностями обирають "громовідводом" саме адикції, ось чому ці особистості мають обмежені здібності до цілісного сприйняття, інтеграції позитивного і негативного, тобто мають високу амбівалентність.

Яким чином амбівалентні особистості стають інфантильно залежними? Серед передумов виникнення негативних залежностей виділяють три основні групи: 1) адикції з їхніми характеристиками та способом вживання; 2) оточення та соціокультурні фактори; 3) психологічні особливості особистості.

Можна лаяти алкоголь, тютюн, секс, їжу та інші "спокуси", які "зламали волю". Справді, у світі е багато речей, яким складно чинити опір. Індивід може піддатися спокусі, а може встояти перед нею. Він - господар свого життя. Різні зовнішні негативні обставини підвищують можливість виникнення адикції. Коли їх стає дуже багато, людина втрачає самоконтроль і адикціям відкривається вільний шлях.

Зовнішні фактори взаємодіють з внутрішніми, створюючи замкнене коло. Зокрема, депресія сприяє алкоголізму і одночасно алкоголізм підсилює депресію. Головний же фактор - це не прийом, наприклад, наркотиків, і не його психологічні, фізіологічні, соціальні наслідки, якими 6 складними вони не були, а індивідуальний розвиток та психодинаміка особистості эдикта, а значить його внутрішня проблематика.

Сам факт "проковтування гачка" значною мірою пов'язаний зі схильністю вирішувати свої проблеми через інфантильну залежність: "В адикта немає віри в себе чи інших, в ньому постійно живе ідея про те, що свій світ можна контролювати за допомогою об'єкта адикції і цей об'єкт забезпечить його всім тим, чого немає всередині нього. Але це самообман, і адикт знає, що дурить себе... але йому нікуди звернутися, і без об'єкта адикції він розгублений..." [121, с 188-189]. Такі особистості позбавлені здатності шукати в реальності те, що їм необхідно.

У них не розвинуті потреби у любові, дружбі, приналежності, самоактуалізації. Надія на те, що зазначені потреби самі собою, стихійно, подібно до фізіологічних потреб, будуть розвиватися, не відбувається. Вищі потреби необхідно виховувати і самовихо-вувати. Ось чому в адиктів немає бажання, терпіння і навичок для здійснення того, що людина без адикції знаходить у контактах з людьми. Амбівалентна особистість з високою інтенсивністю суперечностей завжди спрямована негативно. "Крім потягу до певної їжі, - пише К Хау, - наявною була схильність до мелодрами, кризи, саботажу та буйства. Якщо нічого сенсаційного не відбувалося, я створювала це сама" [168, с 171].

Високоамбівалентні особистості використовують адикції як захисні механізми проти дисгармонії і душевного болю внаслідок порушеної регуляції самопожертви й егоцентризму, очікування допомоги і презирливого знехтування допомогою, що розвиває почуття ізоляції, спрощення емоцій, нестійкість стосунків з людьми.

Важливо усвідомлювати, що будь-який біль людина переживає сьогодні, тут і тепер, він генерується зараз, а не в минулому.

Так, у кожного знайдеться травмівна ситуація, людина, речі, що примушують почувати загрозу, неспокій, паніку. Людина замикається і вдається до певної поведінки для підсилення свого захисту (їжа, телефонні розмови, інтернет, перегляд телевізора, агресивність без насильства, продовження драми любовних стосунків тощо). Після цього ще швидше знижується самооцінка, людину поглинає власний хаос та віра в те, що інші люди переживають інші ситуації.

Підкреслимо, що ця особистість знімає з себе відповідальність за власний вибір. Часто говорять, що хтось ніби їх примушував так вчинити. Якщо адикції соціально прийняті, то обґрунтовують тим, що "Нехай будуть хоч маленькі радощі" (паління, багато калорійної їжі, хаотичний секс тощо). Іноді люди вважають, що витримка, час, очікування змінять їхнє життя на краще. Тому, не усвідомлюючи свого вибору, позбавляються від однієї залежності, змінюючи її на іншу. Справа в тому, що прагнення до усвідомлення підвищує рівень дискомфорту. І тому правда про себе дуже багатьом людям поки що, а може й ніколи не потрібна!

Зміни в поглядах на адиктів (гедоністи, які шукають задоволення, чи люди у розпачі, що займаються самолікуванням, не усвідомлюючи високої інтенсивності амбівалентності суперечностей) підтверджені низкою досліджень [4; 58; 68; 76; 94; 113].

Труднощі, які переживають адиктивні особистості, можна розділити на три сфери розвитку і функціонування амбівалентності: афективна, сфера "Я" та взаємини з людьми.

Л. Вермсер, Г. Кристал, Дж. Ханзян [121] пишуть про те, що метою вживання наркотиків, алкоголю є полегшення чи зміна афектів, які переживаються як болючі, нестерпні і гнітючі, оскільки амбівалентна особистість нездатна їх трансформувати або захищатися від них. Співвідношення песимізму та оптимізму є показником стійкості до депресії. Оптимальне їхнє співвідношення виявляється тоді, коли людина баче небезпеку та вміє ЇЇ не боятися. Депресією страждає кожна людина, але різниця полягає в тривалості і силі страждання. Поступово запас опірності зменшується і людина шукає засоби "активізуватися". Взаємозв'язок між депресією і психічною залежністю очевидний.

Дж. Ханзян також вважає, що головною метою адиктивної поведінки є відновлення порушеної саморегуляції у сфері почуттів. Автор пише: "...адикція - це спроба вирішення життєвих проблем індивідами, які мають різні рівні вразливості і здатності до швидкого відновлення сил" [121, с. 291]. Люди експериментують з хімічними речовинами, які викликають залежність, прагнучи використовувати їхній короткочасний адаптивний ефект. Спроби звільнитися від своїх нестерпних страждань за допомогою об'єктів адикції, а також неспроможність потурбуватися про себе чи, навпаки, наявність сильної турботи про себе взаємопов'язані і є необхідними і достатніми умовами для виникнення інфантильної залежності.

П. Куттер пояснює психологічний бік залежності так: "Наркотики стають коштовністю, бажаним об'єктом саме через його сприятливий вплив" [81, с. 213].

У. Майєрс, Г. Орнштейн [121], О.М. Цибур [176] описують надання допомоги самому собі не шляхом застосування хімічних речовин, а через нав'язливу сексуальну поведінку, через яку амбівалентні особистості намагаються гармонізувати емоційні суперечності власного "Я".

У високоамбівалентних особистостей функціонує екстерна-лізація і повторення, які вони застосовують, щоб упоратися з попередніми травмами шляхом перетворення минулого досвіду пасивного переживання в досвід активного контролю, навіть якщо результат буде для них руйнівним.

Г. Кристал зазначає, що афективні індивіди схильні до імпульсивних дій і соматичних реакцій (роздратованість, стурбованість) замість того, щоб осмислити ці переживання. Таку особливість він назвав алекситимією, тобто неможливістю впізнавати і називати почуття, що власне переживаються [79, с. 87]. Залежні індивіди не можуть відрізнити роздратування від злості, напругу від втоми, жаль від образи.

Алекситимія виявляється в обмеженій здатності адекватно описати словами і виявити через міміку, пантоміміку власні переживання. Мислення таких людей має конкретно-побутовий характер; відсутність фантазії, мрії, і загалом бідна уява.

Джерелом алекситимії є напружені конфліктні стосунки у сім'ї, коли не дозволяється (чи немає умов) вільно виражати почуття. "Адиктивне ставлення до дітей і чоловіка робили мене настільки зайнятою у моєму прагненні бути досконалою матір'ю та дружиною, ідеальною домогосподаркою, цінним партнером у бізнесі і гарним керівником для підлеглих, що у мене не було часу дізнатися, чи маю я якісь почуття взагалі" [168, с. 170].

Усвідомлення почуттів необхідне для того, щоб вибрати з власного поведінкового репертуару найбільш адаптивну відповідь на наявний стимул. І навпаки, алекситимія веде до домінування інфантильних реакцій. На тривогу наркозалежний реагує, наче немовля: люттю знехтування та бажанням до абсолютної захищеності. Нестерпна напруга переживається з дитячим почуттям того, що усі навколо зобов'язані надати йому полегшення та захистити. Коли ця допомога не надходить, а дитячі надмірні амбіції не задоволені, оточення сприймається як жорстоке та вороже, і підходить будь-який засіб, аби лише полегшити цей стан. А кожний рецидив (зрив) дарує можливість (дуже бажану) вірити в те, що повернення до нормального життя не буде.

Осмислення почуттів - це перший крок до мінімізації впливу адикцій на особистість, тому так важливо виявляти "афективну толерантність", тобто здатність переносити амбівалентність афектів. Для нормального психічного функціонування необхідно утримувати афекти на рівні, який дає можливість Інтегрувати суперечності та отримувати максимум інформації. Емоційні реакції адикта є інфантильними та характеризуються підвищеною конфліктністю афектів, які викликають стан внутрішньої напруги та знижують фрустраційну толерантність. Наголосимо, що саме хронічний стрес веде до адикції тому, що не дає можливості відновити енергію.

При високій амбівалентності суперечностей, причинами якої є дистрес, виснажливі хвороби, нестача материнської турботи, діти змушені рятуватися від травм, тому вони "вимикають свої почуття", внаслідок чого розвивається навчена безпорадність. У дорослих простежується також сильна загальмованість функцій самозаспокоєння, турботи про себе, що, на їхню думку, належать матері і можуть здійснюватися тільки від об'єкта материнського перенесення. Г. Кристал назвав таку афективну регресію комплексом Прометея: "Для Я-репрезентації не залишається жодної надії на вольовий контроль життєвих і афективних функцій. Що важчі страждання в дитинстві, то сильніший зсув у бік самозвинувачення" [79, с 108].

У цих випадках виникає потреба в адиктивному об'єкті: певній речі чи дії, які були б зовнішніми стосовно внутрішнього світу. Дефекти у сфері афективної регуляції, що виявляються як неспроможність людини заспокоїти себе і контролювати власні імпульси, становлять провідний фактор схильності до інфантильної залежності.

Дж. Ханзян описує вияви високої амбівалентності в адиктивних пацієнтів, які "...часто скаржаться на свою схильність до крайніх виявів емоцій. В одній крайності їх переповнюють нестерпні почуття, і наркотики використовуються для полегшення страждань. В іншій крайності здається, що почуттів немає взагалі чи вони настільки невиразні, що їх неможливо диференціювати; в цьому випадку наркотики використовують для того, щоб урізноманітнити свої переживання" [121, с 37].

Спираючись на ці факти, Л. Вермсер назвав хімічні речовини, що викликають залежність, "коректорами" і "протезами". Був введений феномен "наркотик великої довіри" (Дж. Ханзян). Адикти можуть пояснити, чому вони віддають перевагу тому чи іншому класу наркотичних речовин. Вони відкривають для себе, що наркотики допомагають упоратися з нестерпним станом і полегшити біль шляхом диференційованого "самолікування".

Підкреслимо, що, використовуючи наркотики для власної підтримки, високоамбівалентні особистості продовжують і поглиблюють своє тяжке становище. Хімічна залежність неминуче призводить до болісних побічних ефектів, передозування, нестерпних симптомів похмілля, "ламання", що викликає фізичні муки з неминучими розладами особистості і різними хворобами. Готовність терпіти будь-які страждання, викликані вживанням хімічних речовин, пояснюється непереборним бажанням хоча б на деякий час позбавитися свого психічного болю.

К. Хау, авторка книги "Всі ми в одному човні", пише про наслідки переживання власної провини: "Я чіплялася за свою провину і в результаті опинялась в доволі скрутних, потенційно небезпечних ситуаціях, що загрожували моєму життю. Я ледве не загинула у катастрофі на човні, ледве не потонула, ледве не звалилася з обриву на машині..." [168, с. 55].

Більшість людей думає, що тривала провина дає нам щось корисне, е показником турботи чи каяття. Основні релігійні учіння оголошують нас винними. Люди захоплені переживанням провини: "Нам здавалось, що наполегливе звинувачення себе дасть позитивний результат, а замість цього воно ув'язнило нас, зробило обмеженими, печальними, знедоленими, не дало на заміну нічого бажаного. Це голос брехні, і тільки наш власний вибір примушує нас слухати його" [168, с. 71].

Ця авторка грунтовно доводить, що конфлікт з іншим є, по суті, конфліктом з самим собою, тобто в основі міжособистісних суперечностей лежать внутрішні. Неприязнь до іншої людини чи до себе означає завжди ненависть тільки до себе. Людина забарвлює стосунки з іншими власним внутрішнім конфліктом, основою якого є переживання провини, меншовартості.

Люди впевнені, що назавжди залишаться винними із-за того, що трапилося у минулому. Звичайно, необхідно чесно подивитися на свої помилки, але завжди повертатися до безумовної любові до себе. І якщо біль заполонив всю душу сьогодні, то тільки тому, що саме сьогодні людина прийняла рішення позбавити себе любові.

Багато авторів [81; 121; 172;] вважає, що адиктивні пацієнти свідомо затримують стан болю, дистресу, вживаючи наркотичні речовини. Дж. Ханзян назвав цей феномен "продовженням болю", тобто прагненням повторити травму, котра залишилася невирі-шеною на ранніх стадіях розвитку. Цей автор пише: "Моє власне пояснення прийняття страждань пов'язано з тим, що одним з мотивів використання наркотиків є мотив переборення пасивного переживання власної алекситимії і перетворення його в активний досвід контролю над власними почуттями, навіть якщо вони завдають болю" [121, с. 41].

У багатьох жертв насилля, згідно з поглядами В.Є. Христенка, виявлена адикція до травми, тобто прагнення до переслідування чи до насилля [172, с. 24]. П. Куттер також пояснює це психічне явище: "Наркотики необхідні саме через їхні шкідливі властивості. Подібну поведінку не так легко пояснити. Тут ми знову стикаємося з людською агресивністю: люди можуть свідомо шкодити іншим людям, але і самі можуть постраждати (як жертви)" [81, с. 213].

Отже, замість того, щоб звільнитися від болісних почуттів шляхом осмислення, узгодження, високоамбівалентні особистості зловживають різними адикціями, і за це їм доводиться платити ще більшими стражданнями. Тих, хто страждає іншими формами залежності, необхідно також розглядати з позицій інфантильної залежності та самоненависті.

Інша проблема особистостей з адикціями виявляється у когні-тивній сфері "Я" як висока амбівалентність, тобто "...різке чергування між байдужістю і зосередженістю на собі, що в інших авторів описується як коливання між станом приниженості "я" і станом самозвеличення" [121, с. 205]. Адикції слугують протиотрутою від внутрішнього почуття небезпеки, порожнечі" апатії, нестачі спокою, характерних для високоамбівалентних особистостей.

Так, зокрема, шопоголіки, які мають негативну пристрасть безсистемно скуповувати речі, під час купівлі відчувають велике збудження. Вони закладають домівки, марнотратять статки, віднімають у родичів та близьких останні збереження. Розтративши гроші (як і алкоголіки), вони переживають почуття провини, докори сумління і навіть злість на самих себе, що, своєю чергою, знову призводить до депресії, низької самооцінки. Після цього вони знову купують собі все, залізають у борги, щоб зняти депресію, підняти самооцінку, втекти від самотності. Так створюється замкнене коло.

Часто шопоголіки навіть не розгортають своїх покупок, засовуючи їх у таємне місце. У США діє товариство анонімних боржників (на зразок анонімних алкоголіків), яке бореться за те, щоб у вітринах магазинів був виставлений напис "Покупки шкодять Вашому здоров'ю". 24 листопада - Міжнародний день без покупок!

Розглянемо ще одну сферу адикцій - інтимну (взаємна любов, радість взаєморозуміння, довіра, надійність, духовне зростання). Розвиток близьких стосунків між людьми обов'язково передбачає розуміння і зберігання особистісних меж, які виконують наступні функції: заборонити іншим заходити на суверенну територію і не робити нам боляче; не триматися на чужій території і не спричиняти біль іншим; пережити кожному те, що він собою являє.

Коли виявляють дуже багато любові, занадто, тоді виникає реальна небезпека любовної залежності. Взаєморозуміння двох включає в себе рівновагу "даю" та "беру". Саме це забезпечує розподіл відповідальності, суверенність кожного. Найчастіше жінки підмінюють незадоволене бажання бути коханою на бажання бути незалежною і все робити самій. Втома, інтолерантність, озлобленість, образа як накопичувальне переживання підсилює різні суперечності й амбівалентність інтимних стосунків зростає. Потаємна ворожість жінки викликає відповідну реакцію чоловіка, а далі все обертається по колу...

Ось чому так важливо навчитися інтимним партнерам бути задоволеними собою і разом взаємодіяти. Здорові межі не зроблять з людини жертви чи агресора. Зовнішні межі кожен бачить. Люди знають, що для офіційних осіб це одна відстань, а для близьких вона буде значно скорочена.

Внутрішніх меж ми не бачимо, вони захищають не наше тіло, а почуття, думки, поведінку. Якщо у людини не розвинуте переживання внутрішніх меж, вона легко може образити іншого, але й саму її ображатимуть. Ці люди не знають, як сказати "ні". Вони порушують чужі межі, легко переходять від стану жертви у роль кривдника. Не припустимо пояснювати свою поведінку попередніми обставинами.

У кожної особи є власні межі, порушення їх веде до різних виявів агресії, розриву близьких стосунків. Адже що є для однієї людини образою, то для іншої - індиферентною подією. Ось чому необхідно говорити близькій людині, що бажано, а що не припустимо у стосунках. Важливо попередити небажане: "Пробач, я буду втомленою, якщо піду на цю вечірку".

Інфантильно-залежні особистості створюють враження де-структивності, наприклад, серед таких людей кількість самогубств перевищує звичайні показники. Схильність високоамбівалентних адиктів до суїцидів є результатом довготривалого зловживання хімічними речовинами, пасивним переживанням залежності. Вони не прагнуть до ризику і небезпеки, радше не можуть ЇЇ усвідомити через дефіцит здатності турбуватися про себе.

Турбота про себе - психічне явище, яке запобігає нанесенню шкоди, гарантує індивіду виживання, самореалізацію і включає в себе перевірку реальності, розсудливість, самоконтроль, сприймання сигналів тривоги, знаходження причинно-наслідкових зв'язків. Здатність турбуватися про себе розвивається в процесі спостереження за роллю батьків, а також зі стосунків "дитина-батьки".

Турбота про себе розвивається в контексті людських стосунків. Як сказав Д. Віннікотт, немає такої істоти, як дитина, але є певна взаємодія "мати - дитина". В міру того, як відбувається ін-терналізація дитиною досвіду гарного піклування, вона росте і розвивається. Турбота, яку дитина засвоює, стає основою її психічного розвитку; у неї з'являються уявлення про себе як фізичного та психічного феномена. Дитина не тільки зв'язує воєдино, але й починає бачити, що фізичні вияви мають психологічний зміст і навпаки психологічні феномени - фізичні. Виходячи саме з такого розуміння турботи про себе, ця якість особистості може бути репрезентована як в сфері психічного, так і фізичного здоров'я.

За оптимальних умов розвитку дитина інтерналізує адекватні захисні функції, які дають змогу піклуватися про себе. Д. Віннікотт вважає, що, коли немовля не отримує достатнього піклування, яке вчений називає "достатньо хорошою материнською турботою", воно намагається реагувати відповідно до бажань матері, а потім все життя підкоряється іншим. Дитина отримує посмішку, турботу усіх навколо лише в обмін на формування "несправжнього Я". Відбувається відчуження "справжнього Я" дитини шляхом відсунення його на другий план чи встановлення не аутентичного контакту. Так, наприклад, якщо дитина з'ясовує що її задоволений вигляд подобається батькам, вона прагне і в подальшому приховати неприємні переживання.

У дорослої людини ця здатність турбуватися про себе сформована як розумне планування і здійснення діяльності, передчуття ймовірної шкоди, в тілесній, соціальній та духовній сферах, небезпеки чи загрозливої ситуації, що супроводжується попередніми переживаннями побоювання" неспокою чи сорому. Таких реакцій немає або вони не розвинені у адиктів.

На першому місці у світі серед залежностей стоїть тютюнова залежність. Тютюн - унікальний наркотик-сТимулятор. Впливаючи на щитовидну залозу, він дає відчуття бадьорості При цьому він стимулює дію внутрішніх опіатів, що веде до ефекту релаксації. Порушення моторики кишечника ускладнює процес перетравлення їжі, що є причиною схуднення. Фактично весь організм задіяний у системі впливу тютюну: "Люди використовують ці засоби, щоб запобігти сну, схуднути, підняти настрій чи досягти ліпших результатів у змаганнях. Але, як і всі ніші наркотики, такі засоби вимагають розплати" [91, с. 317].

Спроби кинути палити спричинюють виникнення стурбованості, погіршення настрою, роздратованість. Н. Хамітов пояснює цей стан курця: "Куріння цигарки, сигари, трубки споріднено смоктанню материнської груді, і не викликає здивування те, що воно пов'язується з переживанням спокою та задоволення. Одночасно воно є сексуально-збуджувальним актом - ритмічне просування вогню по цигарці аналогічно статевому акту і приносить ілюзію розрядки" [166, с. 202]. Ось чому відмовитися від сигарети буває особливо складно тим, хто перебуває у стані тривоги й депресії. Тому після утримання від тютюну протягом якогось періоду зазвичай знову продовжують палити, усвідомлюючи, що здійснюють повільне самогубство. Навіть 3. Фройд не зміг відмовитися від паління перед загрозою важкого захворювання щелепи, що стало причиною його смерті: "Нездатність Фройда кинути палити підкреслює істинність його спостереження однієї риси, яка властива всьому людству і яку сам Фройд назвав знання-і-незнання - стан раціонального розуміння, яке не веде до відповідних дій" [121, с. 27].

Пастка цього наркотику полягає в його легальності з приблизно такою установкою: "Паління не може бути таким поганим, коли мільйони людей вважають його привабливим".

Паління тютюну пов'язане з ритуальною поведінкою, прийнятою в суспільстві. Стрес?! Задоволення?! Треба палити! Такий зв'язок як з позитивними, так і з негативними життєвими функціями прив'язує до наркотику сильніше від кайданів. Н. Хамітов це описує: "...Паління цигарки створює ілюзію звільнення та оволодіння реальністю; біохімічна дія доповнюється комплексом психологічних переживань, важливішим з яких є споглядання диму та

Частина II. Рольова амбівалентність особистості
2.1. Концептуалізація феномену амбівалентності соціальних установок особистості
2.2. Маскулінність і батьківська амбівалентність
2.3. Психологія материнської амбівалентності
2.4. Взаємозалежна любов як висока амбівалентність стосунків у сім'ї
2.5. Психокорекційний вплив на зниження інтенсивності амбівалентних стосунків у сім'ї
2.6. Збалансована амбівалентність - шлях переживання особистісного зростання
ПІСЛЯМОВА


© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru