Вікова і педагогічна психологія - Поліщук В.М. - 2. Виникнення дитячої психології (Ж.-Ж. Руссо). Експериментальні дослідження дитячої психіки (К. Бюлер, В. Зеньковський, М. Ланге, Е. Мейман, В. Штерн та ін.).

У XVIII ст. у зв'язку з розвитком економіки інтерес до дитячої проблематики значно посилюється завдяки Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), який розвинув тезу Я. А. Коменського про умови успішного навчання і виховання учнів, обґрунтувавши теорію вільного виховання (виховання має йти за дитиною; розвивається та дитина, яка має повну свободу). Він є родоначальником дитячої психології, оскільки вперше систематизував відомі на той час знання про природу дитячого розвитку. Проголосив лозунг "Назад до природи". Визначив у природному розвитку 4 основні фази:

1) народження - 2 роки (фізичний розвиток);

2) від 2 до 12 років ("сон розуму", основа майбутнього смислового розвитку);

3) від 12 до 15 років (формування світосприймання; засвоєння способів символіко-абстрактного мислення; задоволення розумових запитів);

4) 15 років - повноліття ("період бурі і пристрастей": засвоєння правил суспільного співжиття).

Заперечуючи покарання, пропонував метод "природних наслідків". Вважав, що разом з індивідуальними існують вікові особливості. Автор відомих праць "Еміль, або Про виховання" (1762), "Спокута" (1781-1788).

Й. Песталоцці (1746-1827) уперше визначив проблему психологічного обґрунтування навчального процесу. Автор соціально педагогічного роману "Лінгард і Гертруда" (1781-1787), Висловив ідею розвивального навчання у віковому-розвитку особистості.

Й. Песталоцці та Ж.-Ж. Руссо започаткували щоденникові спостереження за дітьми, хоча перший системний різновид щоденникових записів як перший підручник з дитячої психології пов'язаний з працею німецького філософа А Тідемана (1736-1803) "Спостереження за розвитком душевних здібностей дитини" (1787). Друга спроба такого опису психічного розвитку асоціюється з описом поведінки дитини дошкільного віку (А Кусмауль, 1811-1897).

Популярною була праця В. Прейєра (1822-1899) "Душа дитини" (1882), в якій описується психічний і біологічний розвиток дитини від дня народження до 3 років. Якщо раніше вчені досліджували окремі проблеми і створювали поверхові ескізи загального розвитку психіки, то В. Прейєр узявся за їх цілісний аналіз та систематичне спостереження. Аналогічною в такому контексті є "Психологія раннього дитинства" В. Штерна (1871-1938). Однак вирішальним поштовхом до розвитку вікової психології на піку популярності еволюційної теорії була праця Ч, Дарвіна (1809-1882) "Біографічний нарис однієї дитини" (1877), у якій автор систематизував спостереження за психічним розвитком власного сина.

Ф. Гальтон (1822-1911) визначив основні напрямки вивчення спадкової зумовленості психологічних особливостей і запропонував експериментальні методи дослідження природи індивідуальних відмінностей, зокрема близнюковий (на основі вивчення монозиготних і дизиготних близнят). Запропонував термін "євгеніка" для позначення теорії спадковості, здоров'я людини і шляхів удосконалення людського роду. Вивчаючи індивідуальні особливості людей, започаткував дактилоскопію. Автор праць "Спадковий талант і характер" (1865), "Спадковий геній" (1869), "Дослідження людських здібностей" (1883).

К. Гельвецій (1715-1771) розробив концепцію загальної рівності людей, відмінності між якими є результатом різного соціального становища і виховання. Вивчав проблему співвідношення біологічного і соціального в розвитку. Противник кастової освіти. Основні праці: "Про розум" (1758), "Про людину, її розумові здібності та її виховання" (1773).

Д.Дідро (1713-1784) - опонент К. Гельвеція. Також вивчав проблему співвідношення біологічного і соціального в розвитку. На противагу К. Гельвецію вважав, що психічний розвиток залежить не лише від виховання, а також від задатків (природні задатки є у всіх, а не лише в "обраних", "виняткових" людей). Прихильник загальної освіти. Основні праці: "Листи про сліпих як повчання зрячим" (1749), "Думки про пояснення природи" (1754), "Систематичне заперечення книги К. Гельвеція "Людина" (1773-1774).

Ф. Фребель (1782-1852) - ініціатор розробки першої системи виховання дітей дошкільного віку та організації дошкільних закладів.

Ш. Фур'є (1772-1837) - обґрунтував систему всебічного виховання й розвитку дітей з раннього віку на основі залучення їх до колективної праці (менші діти за природою є не ледарями, а працьовитими істотами).

А. Біне (1857-1911) - ініціатор експериментального дослідження мислення. Вивчав проблему діагностики інтелекту. Його тести складають основу сучасної діагностики психічного розвитку дітей. Директор паризької Лабораторії фізіологічної психології (1889). Автор праць "Психологія умовиводів" (1886), "Вступ в експериментальну психологію" (1894) та "Методика дослідження розумового розвитку" (1922), яка вийшла вже після його смерті.

М.М. Ланге (1858-1921) вивчав дитячий розвиток у перші роки життя. Створив в Одесі лабораторію експериментальної психології (1880). Сформулював закон перцепції (про стадійний зміст процесу сприймання). Автор книги "Душа дитини в перші роки життя" (1892).

К. Гроос (1861-1946) вивчав ігрові дії в дітей і малят тварин. У дітей гра звернена не до минулого, а до майбутнього, тому вона є школою підготовки організму до навколишніх життєвих умов. Звернув увагу на перехідні періоди у віковому розвитку.

І.O. Сікорський (1842-1919) розпочав експериментальні дослідження працездатності. Вивчав генезис психічних явищ, вікові особливості. Спеціально займався з'ясуванням психологічного змісту юності як вікового феномену. Автор книги "Душа людини".

В.В. Зеньковський (1881-1962) сформулював завдання психології дитинства. Розробляв критерії з метою обґрунтованого поділу дитинства на окремі періоди. Пов'язував тривалість дитинства з розвитком цивілізації. У життєвому шляху людини визначив три основні стадії - дитинство, зрілість, старість. Популяризатор понять "пубертат", "передпубертат", запропонованих В. Штерном. Погоджувався з Ж.-Ж. Руссо, що отроцтво є другим народженням. Вступ у юність пов'язує із закінченням формування складних фізіологічних і психічних процесів (юність геніальна тому, що така її психічна установка, а тому навіть найбільш убога і тьмяна юність усе-таки є прекрасною). Схвально відзивався про дослідження К. Грооса, І.О. Сікорського.

Е. Мейман (1862-1915) стверджував, що дитяча психологія повинна вивчати вікові та індивідуальні особливості, обдарованість і відсталість. Навчання і виховання мають базуватися на знанні загальних закономірностей індивідуальних відмінностей психіки конкретної дитини. Засновник першого спеціального журналу "Журнал з педагогічної психології", присвяченого педологічним проблемам. Основна праця: "Лекції з експериментальної педагогіки" (1907).

Дж. Селлі (1843-1923) вважав, що дитина має вроджені передумови психічних процесів, які формуються протягом життя (розум, воля, почуття). З'ясував, що першими асоціаціями є асоціації схожості, потім на основі асоціацій сумісності формуються образи предметів, а в кінці другого року життя виникають асоціації за контрастом. Автор праць "Нарис з психології дитинства" (1895), "Педагогічна психологія" (1894-1915).

Дж.Болдуїн (1861-1934) обґрунтував концепцію пізнавального розвитку дітей. Вважав, що емоційне та моральне становлення дитини необхідно вивчати в соціальній спільноті, а не поза нею. Доводив, що розвиток складається з кількох стадій, де першою є вроджені моторні рефлекси. Визначив спеціальні механізми розвитку мислення - асиміляцію (інтеріоризація середовищних впливів) та акомодацію (зміни організму). Засновник журналу "Психологічний огляд" (1895). Автор праці "Генетична логіка" (1903-1908).

У подальшому пропагування в Західній Європі генетичних ідей пов'язане з іменами А. Валлона, К. Бюлера, Ш. Бюлер, Р. Заззо, Е. Клапареда, М. Мід, Ж. Піаже та інших учених.

В імперській Росії генетичні ідеї розвивали передусім П.Ф. Каптерев, О.Ф. Лазурський, І.О. Сікорський, І.М. Сєченов, К.Д. Ушинський.

У СРСР у дослідження законів розвитку психіки дитини вагомий внесок зробили П.Л. Блонський, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, ОМ. Запорожець, Г.С. Костюк, ОМ. Леонтьєв, М.І. Лісіна, С.Л. Рубінштейн та ін.

У цілому виникнення і становлення ідей вікової психології відбувалося під впливом соціально-економічного розвитку суспільства та поширення у XIX ст. діалектичних поглядів Г. Регеля (1770-1831); розвитку природознавства ( Ч.Дарвін, експериментального вивчення діяльності мозку та органів чуттів (І. Сєченов, 1829-1905; Т.Гельмгольц, 1821-1894); френології (Ф. Галль, 1758-1829). Як наслідок, на початку XX ст. сформувалося кілька наукових позицій, які часто взаємо виключали одна одну.