Вікова і педагогічна психологія - Поліщук В.М. - Теорія ігрової діяльності (Д. Ельконін, 1904-1984; А. Усова, 1911-1986).

Розумовий розвиток - це перенесення зовнішніх матеріальних дій у план сприймання, уявлень і понять (мотиваційна основа- орієнтаційна основа):,

1) формування спонук (мотивів, смислів) до засвоєння дії;

2) створення схем, орієнтирів та вказівок щодо виконання нової ідеї, уточнення, перевірка рівня їх усвідомлення;

3) формування дії в матеріальній (матеріалізованій) формі на основі образів і схем;

4) символічне здійснення дії засобами мови (спілкування дитини і дорослого);

5) виконання дії в зовнішньому мовленні, або вголос (така дія не потребує прямої підтримки дорослого);

6) розгортання дії. у внутрішньому плані (М.В. Савчин, Л.П. Василенко).

Основний внесок теорії поетапного формування розумових дій у тлумаченні природи психічного - з'ясування способів становлення складних інтелектуальних дій.

Теорія ігрової діяльності (Д. Ельконін, 1904-1984; А. Усова, 1911-1986).

Основна ідея - визначення своєрідності психології ігрової діяльності. За Д.Б. Ельконіним, структурними елементами ігрової діяльності є сюжет, зміст, роль, уявна ситуація, правила, ігрові дії та операції, ігрові стосунки. Найбільше значення має не уявна ситуація, як вважав Л.С. Виготський, а роль, яка дозволяє дитині оволодіти власною поведінкою, оскільки в ній приховані правила конкретної гри, розвиток якої відбувається за принципом: від ігор з відкритою роллю і прихованими правилами - до ігор з відкритими правилами і прихованою роллю.

Внесок теорії ігрової діяльності в тлумачення природи психічного - з'ясування ролі гри як рушійної сили розвитку в становленні особистості.

Особистий авторитет Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, ОМ. Леонтьєва призвів до канонізації значення ігрової діяльності (А.В. Петровський)у що в радянській психології 1970-1980-х років було типовим явищем у розгляді багатьох проблем при посиланні на наукові авторитети. Сумнівним, наприклад, є положення про провідну роль гри передусім у дошкільному віці, про еволюцію ігрової діяльності від предметно-маніпулятивної до сюжетно-відображу вальної, а від неї - до рольової. Таким чином, відбулася абсолютизація значення гри як життєвого феномену, що призвело до формування штучних уявлень про психічний розвиток дитини. Водночас особливості самодіяльної ігрової діяльності, які мають вирішальний вплив на дитячий розвиток, але лише в поєднанні з іншими видами діяльності, залишаються маловивченими.

Епігенетична теорія Е. Еріксона (1902 - 1994)

Значної популярності в психології нині набула епігенетична теорія Е. Еріксона (1902-1994), яка є своєрідним творчим симбіозом поглядів 3. Фрейда (стадії психічного розвитку) та Л.С. Виготського (виокремлення основних новоутворень). Однак на відміну від своїх попередників Е. Еріксон не вважає статеві потяги провідними в становленні особистості та уникає інтерпретації перехідних періодів, хоча водночас практично визнає періоди стабільного розвитку. Учений вважав, що послідовність стадій є результатом біологічного дозрівання і не залежить від особливостей соціуму.

Центральним поняттям концепції Е. Еріксона є ідентичність, яка має таку структуру:

1) індивідуальність - усвідомлене відчуття власної унікальності і власного цілісного існування;

2) тотожність і цілісність - відчуття себе системною одиницею навколишнього середовища;

3) єдність і синтез - відчуття внутрішньої гармонії і єдності як унікального організму;

4) соціальна солідарність - наявність власної єдності із суспільними ідеалами, нормами, цінностями.

Праці Е. Еріксона "Дитинство і суспільство" (1950), "Молодий Лютер" (1958), "Ідентичність" (1968) та інші не були відомі вітчизняному досліднику до 1980-х років.

Основні етапи розвитку вітчизняної психології (ХХ-ХХІ ст.):

1) 1900-1907 рр.: прогрес педології; поява перших фундаментальних теорій про віковий розвиток;

2) 1907-1917 рр.: розробка методологічних принципів дитячої психології та педології; поява перших психологічних центрів і експериментальних лабораторій;

3) 1917-1924 рр.: теоретико-практична ревізія психологічних здобутків імперської Росії, популяризація досягнень радянської і зарубіжної психології;

4) 1924-1936 рр.: формування методології радянської вікової психології, період активних експериментальних психологічних і педологічних досліджень;

б) 1936-1956 рр.: догматизація радянської вікової психології в рамках марксистсько-ленінської філософії;

6) 1956-1960-ті рр.: активізація експериментальних психологічних досліджень;

7) 1960-1980-ті рр.: повторна, але більш жорстка догматизація радянської вікової психології в рамках марксистсько-ленінської філософії, що виявлялося передусім в обмеженому Доступі до досягнень зарубіжної психологічної думки;

8) 1990-ті - початок XXI ст.: 1)активний теоретичний розвиток вікової психології, Який, з одного боку, оновлює знання про віковий розвиток особистості, з іншого - поширює декларативну інформацію, сприяючи відриву теоретичних досягнень від практики педагогічної діяльності; 2) поступове виокремлення і вивчення актуальної фундаментальної теоретичної і прикладної проблематики.