Вікова психологія - Павелків Р.В. - Теорія дозрівання А. Гезелла

У психології створено багато теорій, які по-різному пояснюють віковий психічний розвиток, його витоки. їх можна об'єднати у два напрямки - біологізаторський і соціологізаторський.

В рамках біологізаторського напряму виникла теорія рекапітуляції, в рамках якої Е. Геккель сформулював біогенетичний закон щодо ембріогенезу (онтогенез є коротке і швидке повторення філогенезу), а американський психолог С. Холл переніс його на онтогенез: дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду.

Теоретична неспроможність концепції рекапітуляції в психології виявилась досить рано, і це вимагало створення нових ідей. С.Холл першим зробив спробу показати, що між історичним та індивідуальним розвитком існує певний зв'язок.

Теорія рекапітуляції недовго виконувала роль пояснювального принципу, але ідеї С. Холла мали значний вплив на дитячу психологію через дослідження двох його знаменитих учнів -А.Л. Гезелла і Л.Термена. їхні праці сучасна психологія відносить до розробки нормативного підходу щодо розвитку.

Теорія дозрівання А. Гезелла

А. Гезелл увів у психологію метод лонгітюдного (лонгітюдінального), тобто поздовжнього вивчення психічного розвитку одних і тих самих дітей від народження до підліткового віку, який він пропонував називати "біографічно-лабораторним". Крім того, досліджуючи монозиготних близнюків, він одним з перших увів у психологію близнюковий метод для аналізу співвідношення дозрівання і научіння. В останні роки життя А. Гезелл вивчав психічний розвиток сліпої дитини, щоб глибше зрозуміти особливості нормального розвитку.

Узагальнюючи дані власних спостережень за 165 дітьми, А. Гезелл розробив теорію дитячого розвитку, згідно з якою, починаючи з моменту розвитку, через строго визначені проміжки часу, в певному віці у дітей з'являються специфічні форми поведінки, які послідовно змінюють одна одну.

Визнаючи важливу роль соціальних чинників, у своїх дослідженнях А. Гезелл обмежувався кількісним вивченням порівняльних зрізів дитячого розвитку, зводячи розвиток до простого збільшення, біологічного зростання, дозрівання - "приросту поведінки", не аналізуючи якісних перетворень при переході від одного ступеня розвитку до іншого, підкреслюючи залежність розвитку лише від дозрівання організму. Намагаючись сформулювати загальний закон дитячого розвитку, А.Гезелл звернув увагу на зниження темпу розвитку з віком (або зменшення "щільності" розвитку): чим молодша дитина, тим швидше відбуваються зміни в її поведінці.

А. Гезелл орієнтувався на біологічну модель розвитку, в якій чергуються цикли оновлення, інтеграції, рівноваги, і в рамках такого підходу до розуміння розвитку він не зміг дати відповідь на запитання, що ж приховується за зміною темпу розвитку. Тому наслідком застосування ним зрізових (поперечних і поздовжніх) методів дослідження було ототожнення розвитку і зростання.

Нормативний підхід Л. Термена

Як і А. Гезелл, Л. Термен здійснив одне з найтриваліших у психології лонгітюдних досліджень - воно продовжувалось протягом 50 років. У 1921 р. Л. Термен відібрав 1500 обдарованих дітей, коефіцієнт інтелекту яких був 140 і вище, і відстежив їх розвиток. Дослідження продовжувалося до середини 70-х рр. і закінчилося вже після смерті Л.Термена.

Внесок А. Гезелла і Л. Термена в дитячу психологію полягає в тому, що вони поклали початок становленню її як нормативної дисципліни, що описує досягнення дитини в процесі зростання і розвитку.

Нормативний підхід в дослідженні розвитку дитини складає, по суті, класичний американський напрямок у вивченні дитинства. Тут беруть початок дослідження проблем "прийняття ролей", "особистісного зростання", оскільки саме в його рамках вперше були проведені дослідження таких важливих умов розвитку, як стать дитини і порядок народження. У 40-50-х рр. XX ст. були започатковані нормативні дослідження емоційних реакцій у дітей (А. Джерсілд та ін.). У 70-х рр. XX ст. на цій же основі Є. Маккобі і К. Жаклін вивчали особливості психічного розвитку дітей різної статі. На нормативний підхід частково орієнтувалися дослідження Ж. Піаже, Дж. Брунера, Дж. Флейвелла та ін.

Але вже в 60-х рр. XX ст. у нормативних дослідженнях відбулися якісні зміни. Якщо раніше психологія орієнтувалась на опис того, як дитина себе поводить, то вже тепер акцент змістився в бік пошуку причин і умов поведінки та наслідків того чи іншого типу розвитку. Постановка нових проблем привела психологів до розгортання нових емпіричних досліджень, які у свою чергу дозволили розкрити нові феномени дитячого розвитку.