Вікова психологія - Павелків Р.В. - 6.4. Моральний розвиток дошкільника

В дошкільному віці соціальний простір пізнається поступово, через прагнення дитини реалізувати свою потребу в любові й емоційній підтримці, через прагнення реалізувати свої домагання на визнання. Реалізуючи ці потреби, дитина засвоює ціннісне відношення до обов'язків, до того, що "потрібно", до моральних норм.

Засвоюючи обов'язки і права, накопичуючи певні знання про них, дитина ще довго не усвідомлює їх значення для себе як людини, що належить до певної культури. Для дошкільника права і обов'язки психологічно відчужені від його особистості, існують поза ним, при цьому обов'язки виступають в його свідомості як акт насилля, а права розчинені десь у соціальному просторі й існують як якась абстракція.

В культурі будь-якого народу історично вироблені узагальнені еталони етичної оцінки. Вони виступають в якості взаємопов'язаних полярних категорій добра і зла. Дитина засвоює значення етичних еталонів через спілкування з дорослим чи іншою дитиною. Моральний розвиток дитини більшою мірою залежить від того, наскільки у неї розвинена здатність співвідносити свої дії з етичними еталонами.

В практиці виховання існують ефективні методи формування моральних якостей особистості дитини. Досить продуктивним є метод, коли дитина постає в таких умовах, коли вона змушена співставляти свої реальні дії з етичними еталонами. Оволодіння моральними діями приводить до того, що дитині стає боляче усвідомлювати ідентичність своїх вчинків і дій негативній моделі, тоді виникає у дитини бажання більше відповідати позитивній моделі.

Формування позитивних особистісних якостей через співвідношення реальних вчинків дитини з моральними еталонами буде ефективним, якщо дорослий говорить з нею довірливо і доброзичливо, висловлюючи упевненість в тому, що ця дитина не може не відповідати позитивній моделі. Якщо дорослий прирівнює майбутню поведінку дитини до позитивного еталону поведінки, то це дає бажане зрушення в подальшому розвитку особистості дитини.

Потреба відповідати позитивному еталону поведінки виникає тільки в тому випадку, коли для дитини той чи інший вчинок або ті чи інші форми поведінки набувають певного особистісного смислу. Незадоволення дитини собою є основою для перебудови її поведінки. Хоча буває, що діти співвідносять себе з негативним еталоном та ідентифікують себе певною мірою наближеними до нього.

Пізніше діти розуміють сутність негативного етичного еталону, зберігають емоційний інтерес до негативного вчинку. Деякі діти (особливо хлопчики) у дошкільному віці внутрішньо орієнтуються на негативний моральний еталон у поведінці. У своїх реальних вчинках вони поводять себе відповідно до соціальних очікувань, але при цьому часто емоційно ідентифікуються з людьми (чи з персонажами), для яких характерні негативні форми поведінки. Часто це відбувається тому, що при оцінці дорослими негативних персонажів відчувається поблажливе ставлення до них, легка, необразлива іронія.

В процесі спілкування з дорослими відбувається засвоєння перших моральних еталонів. Спочатку дитина чинить морально не тому, що усвідомлює суспільну значущість виконання певних правил, а тому, що у неї виникла потреба рахуватися з думкою і виконувати вимоги людей, пов'язаних з нею. Як би критично не оцінювала дитина свою поведінку, все-таки в основі її оцінки лежить емоційно позитивне ставлення до себе, яке виникло ще в ранньому дитинстві.

Орієнтирами поведінки для дитини можуть стати і однолітки, які користуються популярністю в дитячій групі. Моральні еталони засвоюються в процесі спілкування в групі, де дитина постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоєні норми поведінки відповідно до інших осіб, пристосовуючи ці норми і правила до різних конкретних ситуацій.

Здійснюючи моральний вчинок, який відповідає еталону, дитина чекає позитивної оцінки дорослого, оскільки схвалення підкріплює її бажання бути визнаною. В очікуванні схвалення з боку оточуючих дитина може спеціально демонструвати свої достоїнства. Орієнтуючись на оцінку, яку дає дорослий тому чи іншому вчинку, дитина знаходиться лише на першому етапі морального розвитку. її поведінка може набувати демонстративних форм, коли використовуються будь-які засоби, щоб заслужити схвалення. Але слід перебудувати орієнтацію дитини з оцінки дорослого на вчинок. Адже в самому моральному вчинку дитина повинна зрештою черпати задоволення.

Зміни в мотивах поведінки протягом дошкільного віку полягають не тільки в тому, що змінюється їх зміст, з'являються нові види мотивів, але і в тому, що між різними видами мотивів складаються підпорядкування, ієрархія: одні набувають важливішого значення для дитини, ніж інші. Поведінка молодшого дошкільника невизначена тому, що різні мотиви змінюють один одного і залежно від зміни ситуації поведінкою керує то один, то інший мотив.

Підпорядкування мотивів є одним з найважливіших новоутворень у розвитку особистості дошкільника. Якщо головними стають суспільні мотиви поведінки, дотримання моральних норм, дитина в більшості випадків буде діяти під їх впливом, не піддаючись протилежним спонуканням, які штовхають її на те, щоб образити іншого або збрехати. Навпаки, переважання прагнення особисто одержати задоволення, демонструвати свої дійсні чи хибні переваги над іншими, може привести до серйозних порушень у поведінці дитини.

Виникнення підпорядкування мотивів не говорить про те, що дитина у всіх випадках керується одними і тими самими соціально значущими мотивами. У поведінці будь-якої людини виявляються численні мотиви. Але підпорядкування мотивів приводить до того, що різноманітні мотиви втрачають рівноправність, вибудовуються в систему.

Однією із сторін розвитку мотивів поведінки в дошкільному віці є підвищення їх усвідомлюваності. Дитина починає все більше усвідомлювати спонукання та наслідки своїх вчинків. Це стає можливим через розвиток у дошкільника самосвідомості - розуміння того, ким він є, якими якостями володіє, як ставляться до нього оточуючі і чим викликане це ставлення. Найчіткіше самосвідомість виявляється в самооцінці, тобто в тому, як дитина оцінює свої досягнення і невдачі, свої якості і можливості.

Передумова розвитку самосвідомості - відділення себе від інших людей, яке відбувається вже в кінці раннього дитинства. На початку дошкільного віку, дитина усвідомлює тільки сам факт, що вона існує. Поки ще вона по-справжньому нічого не знає про себе, про свої якості. Прагнучи бути, як дорослий, дитина трьох-чотирьох років не враховує свої реальні можливості. Вона просто приписує собі всі позитивні, схвалювані дорослими якості, часто навіть не знаючи, в чому вони полягають. Для того, щоб навчитися правильно оцінювати себе, дитина повинна спочатку навчитися оцінювати інших людей, на яких вона може дивитися нібито збоку. Оцінюючи однолітків, дитина просто повторює думки, висловлені про них дорослими. Те саме відбувається і при самооцінці.

Старші дошкільники переважно вірно усвідомлюють свої переваги і недоліки, враховують ставлення до них з боку оточення. Це має велике значення для подальшого розвитку особистості, свідомого засвоєння норм поведінки, наслідування позитивних зразків. Разом з тим дитина починає свідомо використовувати ставлення оточуючих до тих чи інших її якостей і вчинків. Діти, як правило, чудово усвідомлюють, що впертість є порушенням норм поведінки, і тим не менш свідомо виявляють її, але тільки стосовно тих дорослих, які йдуть на поступки. Дитина може підкреслювати свої дитячі риси, які викликають любов і захоплення дорослих, і добиватися таким чином задоволення всіх своїх бажань.

Світ соціальних стосунків вимагає від дитини морального розвитку, який визначається такими складовими: знанням норм, звичками поведінки, емоційним ставленням до моральних норм і внутрішньою позицією самої дитини. Найбільше значення для розвитку дитини як соціальної істоти має знання нормативів поведінки. Протягом раннього і дошкільного віку дитина через спілкування з оточуючими її людьми засвоює соціальні норми поведінки. Засвоєння норм передбачає, що, по-перше, дитина поступово починає розуміти і осмислювати їх значення, по-друге, у дитини в процесі спілкування з іншими людьми виробляються звички поведінки. Якщо дитина діє, виходячи за рамки звичної поведінки, у неї виникає відчуття дискомфорту; по-третє, дитина проникається певним емоційним ставленням до цих норм.

Ставлення до моральних норм та їх виконання розвивається у дитини через спілкування з дорослими. Дорослий своїм ставленням до вчинку дитини санкціонує певний тип поведінки, допомагаючи дитині осмислити раціональність і необхідність певного морального вчинку. Саме на тлі емоційної залежності від дорослого у дитини розвивається домагання на визнання у сфері моральної поведінки.