Вікова психологія - Павелків Р.В. - Екзистенціальна криза юнацького віку

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Важливим чинником розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план - широке поняття, яке охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень прибутків тощо). У старшокласників життєві плани часто ще досить розпливчасті і не вичленяються мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнюючи міру їх привабливості, але ще не може остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани у власному сенсі слова можна говорити лише тоді, коли до них включені не тільки цілі, а й способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л.С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними "цільову" регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє - центральне психологічне новоутворення юнацького віку.

Основою для планування, суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель "типового життєвого шляху" члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, в її основу покладено принцип своєчасності: в який час суб'єкт повинний вкластися, щоб соціально "встигнути", в потрібний час зробити наступний крок.

Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття підлягали істотному перегляду. Молоді люди часто змушені самостійно розробляти життєві цілі і знаходити способи їх виконання. У результаті цього багато аспектів свого майбутнього життя юнаки і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х років чекали на своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х років переживали своє майбутнє як проблему.

В західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як усвідомлення тотожності суб'єкта самому собі, неперервності власної особистості в часі вимагає відповіді на запитання: "Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?" В період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій та нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, тендерними, професійними ролями, в несуперечливу цілісність (яка я дочка й онучка, спортсменка і студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), узгодити внутрішню оцінку себе та оцінку, що дається іншими.

Екзистенціальна криза юнацького віку

У цьому віці виходять заміж, народжують дітей, обирають професію. Мілан Кундера писав, що один з найгостріших парадоксів людського життя полягає в тому, що найзначніші рішення і доленосний вибір ми здійснюємо в пору юності.

Для розуміння специфіки цього періоду слід згадати епігенетичну теорію розвитку особистості Еріка Еріксона. Центральним для його теорії є положення про те, що людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства психосоціальних стадій, всього їх вісім. Ці стадії є результатом закономірного розгортання "плану особистості", який успадковується генетично.

Кожна стадія життєвого циклу настає в певний для неї час - "критичний період". Крім того, кожна стадія супроводжується кризою - деяким психосоціальним конфліктом, що виникає в результаті невідповідності між досягнутим рівнем психологічної зрілості особистості, що розвивається, і вимогами соціуму. Кожна така психосоціальна криза містить позитивний і негативний компоненти. Якщо криза розв'язується успішно, то его-ідентичність вбирає в себе новий позитивний компонент, а якщо конфлікт залишається нерозв'язаним, то его-ідентичності наноситься шкода, і в ній з'являється негативний компонент.

Юнацький вік, згідно Е.Еріксону, позначений найбільш глибшою кризою - "кризою ідентичності". Дитинство підходить до кінця і перед особистістю постає задача формування першої цілісної форми его-ідентичності. Підлітку слід зробити цілу серію соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Все це відбувається на тлі бурхливого фізичного зростання і статевого дозрівання.

Позитивним компонентом кризи ідентичності цього періоду є формування цілісної ідентичності. Негативний компонент - рольове змішування, в цьому випадку криза розв'язується незадовільно, відбувається "дифузія ідентичності", що, у свою чергу, призводить до утворення "синдрому патології ідентичності".

Інтервал між юністю і дорослістю, коли молода людина прагне шляхом спроб і помилок знайти своє місце в суспільстві Е.Еріксон назвав "психологічним мораторієм". Це означає, що соціум, усвідомлюючи складність і важливість задачі цього періоду, дає молодій людині деякий час на завершення процесу формування зрілої его-ідентичності.

Наступна стадія розвитку - стадія ранньої зрілості. Це період раннього шлюбу і початку сімейного життя, а також час набуття професії і початку трудової діяльності. Е.Еріксон вважає, що тепер людина по-справжньому готова до інтимних стосунків з іншою людиною, як у соціальному, так і в сексуальному плані. Головна криза цієї стадії - це "криза інтимності". Позитивний компонент цієї кризи - "інтимність", а негативний - "ізоляція". Термін "інтимність" Е.Еріксон використовує як багатоплановий: як за значенням, так і за широтою охоплення. Насамперед, він розуміє інтимність як глибоке почуття, яке ми відчуваємо до чоловіка чи дружини, друзів, батьків тощо. Але він говорить про інтимність як про здатність до глибокої близькості, що є необхідною умовою міцного шлюбу. Негативним розв'язанням задачі цієї стадії, проходження "кризи інтимності" є самотність, уникнення контактів, що вимагають близькості, ізоляція. Якщо процес формування зрілої его-ідентичності незавершений, то замість прагнення до встановлення близьких стосунків, виникає страх "втратити себе", прагнення зберегти дистанцію.

І.С Кон пише про цей період так: "Головний психологічний здобуток ранньої юності - відкриття свого внутрішнього світу". До цього моменту дитина, "достатньо усвідомлюючи свої вчинки, ще не усвідомлює власних психічних станів", "єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ". Сам факт відкриття в себе внутрішнього світу, є з одного боку хвилюючою і радісною подією, але з іншого - приносить із собою тривожні переживання, пов'язані з неспівпаданням внутрішнього "Я" із зовнішньою поведінкою.

Разом з усвідомленням своєї унікальності приходить почуття самотності, а звідси зростає потреба в спілкуванні. Іншим складним і хвилюючим переживанням є усвідомлення своєї наступності, стійкості в часі. Відчуття особистого безсмертя, змінюється панічним страхом старості і смерті. В підлітковій і юнацькій самосвідомості тема смерті звучить гостро і неоднозначно. Розставання з ідеєю особистого безсмертя відбувається складно і болісно, іноді підмінюючись ідеєю безсмертної слави, але в результаті, часто саме сприйняття неминучості смерті спонукає серйозно задуматися про сенс життя, про те, як краще її прожити.

Таким чином, криза ідентичності протікає на тлі екзистенціальної кризи, пов'язаної з загостреним сприйняттям і переживанням основних кінцевих "данностей" буття. Ця криза з'являється разом з відкриттям свого внутрішнього світу.

Факт усвідомлення власної смертності вчить цінувати час і життя в цілому, насолоджуватися нею, спонукає знайти свій власний сенс цього життя. Саме ця криза дозволяє будувати по-справжньому інтимні, глибокі, осмислені стосунки з іншим, дозволяє поєднати свою ідентичність з ідентичністю іншого, без страху її втратити.

Усвідомлення ще однієї екзистенціальної "данності" - відповідальності є незаперечною цінністю. Це дуже важливо в період формування ідентичності, в період створення сім'ї і вибудовування стосунків у соціумі, коли відбувається ціла серія визначальних для життя, доленосних виборів особистісно-індивідуальних і соціальних.

Таким чином, екзистенціальна криза юнацького віку створює умови для глибокої, складної, творчої, і головне своєчасної переробки "екзистенціальних данностей", що дозволяє успішно розв'язувати задачу віку, навіть при несприятливому проходженні попередніх стадій розвитку. Чим успішніше індивід подолає цю першу кризу ідентичності, тим легше йому впоратися з подібними переживаннями в майбутньому.

Л. С. Виготський відводив розвитку самосвідомості і особистості в юності центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я, власного світу думок, почуттів і переживань, які здаються самому суб'єкту неповторними і оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має негативний бік - переростання у відчуженість і замкненість, що ґрунтуються на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти особливий внутрішній світ юнака чи дівчини не зможе ніхто.

Прагнення пізнати себе як особистість приводить до рефлексії, до заглибленого самоаналізу: як і чому так вчинив у тих чи інших обставинах, проявив себе стримано чи поводив себе розв'язно, чи піддався впливу з боку інших.

Розмірковуючи про риси характеру, про свої достоїнства і недоліки, молода людина починає спостерігати за іншими людьми, співставляти властивості їхньої поведінки і власної, відшукувати подібність і відмінність. Це пізнання інших і самопізнання приводить до постановки задач самоудосконалення.

В юності виробляються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), в яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених уявлень про світ в цілому, про навколишню дійсність та інших людей і самого себе та готовність керуватися ним в діяльності. Формується усвідомлене "узагальнене, підсумкове ставлення до життя" (С.Л. Рубінштейн), яке дозволяє вийти на проблему сенсу людського життя.

В юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення - сенсу життя. Це налаштовує юнаків на пошук перспективи і життєвого сенсу, з'являється зацікавлене ставлення до особистого сенсу життя.

Активно розвивається в юності сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних та інтелектуальних можливостей, які створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає рівнішим, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, відходять у минуле; але в деяких ситуаціях, зокрема, коли погляди молодої людини, її максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати різкі випади і неочікувані реакції.

Юність - це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє незадоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці.

Емоційна сфера в юності стає значно багатшою за змістом і тоншою за відтінками переживань, підвищується емоційна сприйнятливість і здатність до співпереживання. Водночас емоційна сприйнятливість часто поєднується з категоричністю і прямолінійністю юнацьких оцінок оточуючого, з демонстративним запереченням моральних аксіом, аж до морального скепсису. Це є відображенням власного інтелектуального і морального пошуку, прагнення критично переосмислити "азбучні істини" і прийняти їх уже не як нав'язані ззовні, а як вистраждані і змістовні.

Загалом юнацький вік характеризується більшою, порівняно з підлітковим, диференційованістю емоційних реакцій і способів вияву емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю і саморегуляції. Юнацькі настрої та емоційні відносини стійкіші та усвідомленіші, ніж у підлітків, і співвідносяться з ширшим колом соціальних умов.

Юність характеризується і розширенням кола особистісно значущих стосунків, які завжди емоційно забарвлені (моральні почуття, емпатія, потреба в дружбі, співробітництві і коханні, політичні, релігійні почуття тощо). Це пов'язано також зі встановленням внутрішніх норм поведінки, а порушення власних норм завжди пов'язане з актуалізацією почуття провини. В юності помітно розширюється сфера естетичних почуттів, гумору, іронії, сарказму, дивних асоціацій. Одне з важливих місць починає займати емоційне переживання процесу мислення, внутрішнього життя - задоволення від міркування, творчості.

Розвиток емоційності в юності тісно пов'язаний з індивідуально-особистісними властивостями людини, її самосвідомістю, самооцінкою тощо.

На думку О.Є. Лічко, вік від 14 до 18 років являє собою критичний період для психопатій, коли особливо гостро акцентуються деякі властивості характеру: наприклад, типологічно зумовлена замкненість в ранній юності іноді переростає в хворобливу самоізоляцію, яка може супроводжуватися почуттям неповноцінності, а загострення гіперінтимності (підвищеної активності і збудливості) спонукає уплутуватися в ризиковані авантюри і сумнівні заходи. Емоційні проблеми юнацького віку мають різні витоки: хворобливі симптоми і тривоги часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм.

Поряд з підвищенням рівня емоційної вибірковості в юнацькому віці продовжується диференціація за силою емоційної реакції, підвищується самоконтроль і саморегуляція. Юнаки порівняно з підлітками виявляють більшу екстравертованість, меншу імпульсивність і емоційну збудливість, більшу емоційну стійкість.

Наслідком прагнення молодої людини до емоційного контакту, душевної близькості, до розуміння є перше кохання - важливе випробування в юності, багато в чому впливає на розвиток особистості.

Особливістю "Я" - концепції юнацького віку є підвищена чутливість до особливостей свого тіла і зовнішності. У юнаків і дівчат виробляються певні стандарти, ідеали, зразки "мужності" та "жіночності", які вони намагаються наслідувати в одязі, манерах, жаргоні. Часто ці еталони завищені або суперечливі, що породжує численні внутрішні конфлікти, підвищену тривожність, зниження рівня домагань, труднощі в спілкуванні, сором'язливість.

У молодих людей джерелом турботи можуть слугувати недостатній зріст, нездорова шкіра, надлишкова вага, розмір грудей, талії, статевих органів тощо. Бажаючи відповідати ідеалам віку, соціуму, юнацької субкультури, вони компенсують реальні або вигадані недоліки екстравагантністю в одязі, зачісках, надлишку косметики, зухвалому макіяжі, жаргоні, зухвалими елементами поведінки. Це часто робить юнаків схожими один на одного, що суперечить їх прагненню до підкресленої демонстрації своєї індивідуальності. Тому вони часто внутрішньо нестабільні, конфліктні, довірливі і тривожні.

З віком юнаки і дівчата надають меншого значення зовнішності (своїй та інших). Людина звикає до особливостей своєї зовнішності, починає приймати себе такою, якою вона є, і відповідно стабілізує рівень домагань в цій сфері.

На перший план в образі "Я" поступово виходять розумові здібності, вольові і моральні якості. Самооцінка до старшого юнацького віку стає адекватнішою (вона включає і деякі негативні оцінки своїх здібностей і можливостей, приймаючи їх як даність, як таку саму невід'ємну частину себе, як і оцінки позитивні) і продовжує виконувати функцію психологічного захисту. Чим важливішою для особистості є якась властивість (інтелект, комунікабельність тощо), тим вірогідніше особистість готова виявити її в собі, тим частіше в процесі самооцінки включається механізм психологічного захисту. Особливістю юнацького віку в цьому плані є специфічний егоцентризм: юнакам часто здається, що оточуючі обов'язково звертають на них увагу, негативно думають про них, взагалі оцінюють їх. Саме тому часто їх перша реакція на інших - захист.

Крім того зі зміною часової перспективи, юнаки гостро стурбовані своїм майбутнім і хворобливо переживають реальні чи уявні зазіхання на їхню самостійність, особистісне самовизначення, соціальне ствердження. Тому вони часто справляють враження агресивних, неадекватних, грубих, неприступних, неадаптованих.

Слід зазначити, що диференційно-психологічні характеристики, які встановлюють відмінності в психічному житті юнаків і дівчат та типологічні відмінності в силі "Я", не дуже великі. Відповідно до розумових здібностей, пізнавальних можливостей їх не існує зовсім. Значні відмінності існують в емоційних реакціях і самосвідомості: дівчата чутливіші до думок про них, вразливіші, більш реагують на критику, глузування. Дівчата схильніші до рефлексії, вони більш суб'єктивні в своїх оцінках, ніж юнаки. Однаковою мірою в цей період засвоюються статеві ролі і виробляються відповідні індивідуальні стилі поведінки і спілкування. Юнаки об'єктивніше ставляться до неприємностей, менш тривожні, рідше відчувають страх.

Значно складніше встановити відмінності на рівні особистісної активності, домінантності, змагальності між юнаками і дівчатами. Більшість психологів вважають, що вони більшою мірою властиві юнакам, хоча юнаки значно частіше, ніж дівчата, переоцінюють свої здібності, силу, енергію, домінантність, становище серед однолітків. Дівчата в цьому сенсі більш самокритичні. Характерно, що, захищаючи своє "Я", юнаки частіше використовують психологічний захист, вихваляючись заради зовнішнього ефекту.

Одна з важливих психологічних характеристик юнацтва -самоповага. Юнаки і дівчата з низькою самоповагою (неприйняття себе, незадоволеність собою, презирство до себе, негативна самооцінка тощо), як правило, менш самостійні, більш піддаються навіюванню, більш неприязно ставляться до оточуючих, конформніші, вразливіші і чутливіші до критики, глузувань. Вони більшою мірою турбуються про те, що думають чи говорять про них оточуючі. Вони важко переживають неуспіхи в діяльності, особливо якщо це відбувається на людях. Вони схильніші до рефлексії і частіше за інших виявляють у себе недоліки. Тому їм властиве прагнення до психологічної ізоляції, втечі від дійсності в світ мрій. Чим нижчий рівень самоповаги, тим вірогідніше, що людина страждає від самотності. Знижена самоповага і труднощі в спілкуванні поєднуються також зі зниженням соціальної активності особистості. Ці юнаки і дівчата рідше беруть участь у громадських заходах, уникають керівних обов'язків і змагань.

Навпаки, юнаки і дівчата з високою самоповагою (прийняття і схвалення себе, повага до своєї особистості і вчинків, позитивні самооцінки тощо) самостійніші, контактніші, відкритіші, легше "приймають" оточуючих та їхню думку, не приховують свої слабкості і невміння, простіше переживають неуспіхи, у них сильніше розвинений мотив досягнення, змагання.

Фактично самосвідомість юнацтва акцентована на трьох істотних для віку моментах: 1) фізичний ріст і статеве дозрівання; 2) стурбованість тим, як юнак виглядає в очах інших, що він собою являє; 3) необхідність знайти своє професійне покликання, яке відповідає набутим умінням, індивідуальним здібностям і вимогам суспільства.

На перший погляд здається, що юнаки, затиснуті колом своєї фізіологічної революції і невизначеністю майбутніх дорослих соціальних ролей, повністю зайняті дивними спробами створити власну молодіжну субкультуру. Насправді вони пристрасно шукають людей та ідеї, яким могли б вірити. Такі люди повинні довести, що достойні довіри, оскільки одночасно юнак боїться бути обманутим, простодушно довірившись обіцянкам оточуючих.

Отже, юність - період життя людини, який розміщується онтогенетично між підлітковим віком і дорослістю. Психологічним змістом кризи переходу до дорослості є "відрив від батьківських коренів" (К.Н. Поліванова). Основне протиріччя кризи - між складністю і важливістю життєвого вибору, який необхідно зробити, і нестачею життєвого досвіду юнака, незавершеністю процесів становлення самосвідомості.

Новоутворення особистості: професійне самовизначення; побудова життєвих планів; формування особистої ідентичності; стійка самосвідомість; наявність диференційованої самооцінки; потреба в самовихованні; формування світогляду.