Вікова психологія - Павелків Р.В. - Друга фаза ранньої дорослості

Охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час залежать від ступеня і продуктивності її соціальної активності, досягнутого статусу, попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечується його правами і обов'язками в різних сферах життя, консолідацією соціальних і професійних ролей.

У другій фазі ранньої дорослості важливим є вдале вирішення таких проблем:

1) Проблема професійної кар'єри. Основною формою соціальної активності людини на цьому етапі її життя є професійна діяльність, накопичення досвіду. Для одних людей задоволеність життям пов'язана з роботою, до інших приходить усвідомлення обмеженості можливостей власного зростання та неможливості здійснення задумів щодо кар'єри. Джерелом задоволення життям для них стає сім'я та особисті інтереси.

2) Проблема виховання дітей. Із народженням дитини зусилля сім'ї спрямовуються на її виховання. Кожний період розвитку дитини вимагає переходу батьківства на якісно новий рівень. Можливо виокремити такі стадії:

а) формування образу батьківства - від зачаття до народження (дорослі розмірковують, якими вони будуть батьками, спираючись на власні уявлення про еталон батьківства);

б) вигодовування - від народження до 2 років (у дорослих формуються стійкі емоційні зв'язки з дитиною, вони вчаться узгоджувати звичний спосіб життя, вільний час, інтереси з потребами дитини);

в) формування авторитету - від 2 до 5 років (батьки починають переосмислювати своє батьківство, усвідомлюють ймовірність і ризик невідповідності власної та дитячої поведінки еталонній);

г) інтерпретативна - охоплює молодший шкільний вік (важливі зміни в житті дитини змушують дорослих переглянути звичні виховні установки);

д) взаємозалежності - триває протягом підліткового віку (батьки аналізують стосунки зі своїми дітьми);

ж) розлучення (дорослі відпускають від себе дітей і критично осмислюють, якими батьками були).

В процесі розвитку дитини батькам доводиться не тільки вирішувати її проблеми, задовольняти запити, а й долати труднощі, які виникають у подружніх взаєминах. На кожній стадії батьки повинні розв'язувати свої внутрішні конфлікти на все вищому рівні інтеграції. Тому основним завданням ранньої дорослості є вирішення суперечностей між власною ідентичністю та поєднанням соціальних ролей, між близькістю в стосунках з іншими людьми й ізоляцією від них.

Досягнення ідентичності забезпечує відчуття неперервності досвіду дорослого життя. У зв'язку з пошуками ідентичності особистості постійно доводиться пізнавати себе, визначати та переглядати власні пріоритети, місце в соціальному середовищі.

Б.Лівехуд вважає, що в даний період людина здобуває "основну домінантну структуру", яку він афористично визначає як "тональність, в якій пишеться особиста біографія". Йдеться про життєву спрямованість, яка визначається всім попереднім психічним розвитком: життєвими обставинами, соціокультурними чинниками, становищем сім'ї, в якій виховувалася людина, професійним вибором, рівнем громадської активності тощо. Це своєрідна схильність будувати і проживати життя саме так, а не інакше, знаходити в цьому переживання істинності, осмисленості свого життєвого шляху та задоволення ним.

В.І. Ковальов виокремлює декілька типів поведінки в ранньому дорослому віці:

o стихійно-буденний тип: особистість знаходиться в залежності від подій і обставин життя; не встигає за часом, не може організувати правильну послідовність подій, передбачати їх здійснення; поведінка такої людини ситуативна, безініціативна, фрагментарна;

o функціонально-дієвий тип: особистість активно організовує перебіг подій, спрямовує їх хід, своєчасно залучається до них, добиваючись ефективності; але ініціатива охоплює лише окремі періоди перебігу подій, а не їх суб'єктивні чи об'єктивні наслідки;

o споглядально-пролонгований тип: особистість пасивно ставиться до перебігу часу власного життя, у неї відсутня чітка організація часу життя;

o творчий тип: особистість ефективно здійснює організацію часу, пов'язуючи його з життєвим смислом, вирішенням суспільних проблем, творчо оволодіває часом.

В цьому віці дослідники виокремлюють низку нових особистісних характеристик:

o вміння брати на себе відповідальність;

o прагнення до влади і організаторські здібності;

o здатність до інтелектуальної та емоційної підтримки інших;

o впевненість в собі та цілеспрямованість;

o схильність до філософських узагальнень;

o захист системи власних принципів та життєвих цінностей;

o здатність опиратися проблемам навколишньої дійсності за допомогою;

o розвинутих вольових властивостей;

o формування індивідуального життєвого стилю;

o прагнення "вплинути на світ" та передати індивідуальний досвід молодому поколінню;

o стабілізація системи соціальних ролей.

Особливе значення даної фази дорослості полягає в тому, що, залучаючись до широкого різноманіття суспільних відносин, людина стає їх справжнім суб'єктом, свідомо формує індивідуальне ставлення до навколишнього світу. Приблизно до 40 років людина здобуває унікальну повноту буття, яка складається з розмаїття її прав і обов'язків в різних сферах життя та діяльності: в соціумі, на роботі, в сім'ї; і в той же час, максимальну відповідальність за навколишній світ і за себе в світі.

Більшість дорослих людей досягають стабільності в житті, впевненості у собі. Однак, у цьому надійному і спланованому дорослому світі можуть виникати сумніви, пов'язані з оцінкою пройденого життєвого шляху, з розумінням стабілізації, довершеності життя, переживанням відсутності очікувань новизни, спонтанності життя, можливостей щось змінити (які притаманні дитинству та юності).

Загалом, на етапі ранньої дорослості людина досягає піку в своєму фізичному розвитку, завдяки включенню у різні сфери соціального життя збагачується п досвід. їй доводиться вирішувати важливі проблеми та завдання професійної кар'єри, виховання дітей, досягти ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми.