Вікова психологія - Павелків Р.В. - Завдання розвитку в похилому віці

Старість пов'язана не тільки з багатьма новими проблемами, вона наділяє людину філософським світоглядом, терплячим, зваженим ставленням до подій у світі і людей, що її оточують. За відсутності значних проблем зі здоров'ям, наявності матеріального благополуччя, злагоди в родині багато людей справді проживають щасливу старість.

Задоволеність життям у старості особливо залежить від матеріального становища. Погіршення фінансових можливостей часто призводить до зниження самооцінки, появи відчуття залежності, депресивних станів. Зменшити негативний вплив фінансових проблем на задоволеність життям літньої людини можуть ефективна соціальна політика держави, чуйність, підтримка з боку родичів і близьких.

Ставлення літньої людини до свого становища залежить і від особистісних чинників. Наприклад, людина з поганим станом здоров'я і фінансовими проблемами легше переживає погіршення здоров'я і матеріального добробуту, ніж ті, хто перебуває у кращому становищі, оскільки вона вже звикла до таких змін.

Задоволеність життям у старості може бути пов'язана зі спогадами про минуле. За спостереженнями психологів, спогади підвищують рівень задоволеності життям жінок, які перебувають у будинках-інтернатах. Однак, це не означає, що літні люди прагнуть жити лише минулим, багато з них намагаються відчути радість від сьогодення.

Виконання фізичних вправ, посильна праця також приносять задоволеність життям. Необов'язково вони повинні бути колективними. Навіть відкритий доступ до персональних комп'ютерів, згідно з даними досліджень, позитивно впливає на рівень задоволеності старістю мешканців будинку літніх людей.

На початку XXI ст. в Україні спостерігається вкрай низький рівень задоволеності людей похилого віку своєю старістю. Вони очікують її зі страхом, особливо бояться захворіти, зіткнутися з матеріальними нестатками та самотністю.

Основними чинниками незадоволення старістю є:

o економічна і соціальна незахищеність старих людей (низькі пенсії, відсутність системи соціальних послуг і відповідних прав тощо), байдужість суспільства до проблем цієї категорії людей;

o заклопотаність життєвими проблемами людей, в результаті чого вони не можуть приділити своїм літнім батькам належної уваги;

o суперечність між засвоєними у попередні роки цінностями і тими, що культивуються у суспільстві;

o маніпулювання старими людьми з боку політиків;

o негативний вплив засобів масової інформації;

o руйнація родинних зв'язків між поколіннями, що звужує можливості спілкування старих людей;

o відсутність соціально-психологічної служби допомоги людям похилого віку.

Якщо людина внутрішньо готова прийняти свій вік, змістовно і результативно прожила попередні роки, має дружню родину, зберегла інтерес до спілкування, посильних для її віку занять і не позбавлена змоги його задовольнити, то і в старості вона відкриватиме нове у світі і собі, радітиме життю, успіхам своїх рідних і близьких, збагачуватиме їх своїм досвідом, відчуватиме свою потрібність і цінність для них, від чого, попри всі неминучі вікові проблеми, почуватиметься щасливою.

12.7. Особливості Я-концепції у старості

В період старості Я-концепція людини є складним утворенням, яке містить інформацію про множину Я-образів, що виникають у результаті самосприйняття протягом всього життя. Уявлення про себе літньої людини пов'язане з вибірковою пам'яттю, яка, відображаючи події неповинна порушувати основні особистісні позиції та стратегії.

Людина прагне зосередитися на осмисленні переживань, які свідчать про и позитивне функціонування ("Я реалізував себе", "Я приймаю цінності свого життя", "Я не боюся смерті", "Я правильно прожив життя", "Я досяг основних цілей", "Моя старість спокійна і забезпечена"), уникає переживань, що шкодять функціонуванню її "Я" та порушують рівновагу ("Я обрав помилковий план і стратегію життя", "Я не реалізував себе у житті", "Я не досягнув своїх цілей", "У мене багато фізичних хвороб", "Я боюся смерті", "Я не люблю життя та світ"). Наслідком цих переживань є узгодження (чи неузгодження) Я-концепції із значним життєвим досвідом особистості.

На етапі старості змінюються основні функції Я-концепції. Оскільки особистісний досвід уже не збагачується, то не доводиться інтерпретувати його та інтегрувати в нього нові аспекти. Як правило, Я-концепція вже не є активним джерелом нових життєвих очікувань, знижується її роль у дотриманні стратегії життя та поведінки, так як ця стратегія визначена і, як правило, реалізована.

Якщо в період зрілої дорослості домінував когнітивний компонент самооцінки, то в похилому віці активізується її емоційний аспект (емоційна оцінка своєї поведінки, стану здоров'я, здібностей).

Важливою складовою Я-концепції людини в старості є віра в Бога, в трансцендентне, з допомогою якої вона осмислює проблеми страждання, смерті, вічності, життя тощо,

Гармонійність Я-концепції в цьому віці визначається інтегрованістю особистості в соціальне оточення, безперервністю її досвіду як індивідуальності. Однак на етапі старості можливі різні відхилення у розвитку особистості. Якщо вона усвідомлює невідповідність Я-концепції своїм актуальним переживанням, це може загрожувати її здоров'ю. Як правило, небезпечні для Я-концепції переживання не допускаються у свідомість, оскільки можуть зруйнувати цілісність внутрішнього світу. Але якщо між "Я" і актуальними переживаннями є значна невідповідність, то захист "Я" може стати неефективним. У такому разі переживання фіксується свідомістю і витісняється у підсвідоме, а Я-концепція руйнується, внаслідок чого можуть розвиватися особистісні розлади, неврози, психопатії.

Поширеними у старості функціональними нервово-психічними розладами є неврози таких видів:

o неврастенія. Виникає внаслідок перенапруження, виснаження нервової системи. Основним симптомами є синдром подразливої слабкості (слабка опірна здатність щодо сильних подразників), неуважність, втомлюваність, головні болі;

o невроз страху. Основні причини пов'язані з тривалими психічними травмами (вимушена самотність, хвороба чи смерть родичів, власна безпорадність). У період старості страх найчастіше проявляється як стан підвищеної тривожності;

o невроз нав'язливих станів. Частіше спостерігається у людей, які з дитинства характеризуються тривожністю, підвищеною ригідністю (нездатність змінювати свої уявлення про оточення відповідно до змін у ньому), невпевненістю в собі тощо. Симптомами цього неврозу є нав'язливі думки, спогади, дії.

На особливості Я-концепції старої людини впливає усвідомлення нею таких життєвих завдань:

o необхідність передати молодшим поколінням вічні цінності та досвід;

o складання заповіту для нащадків;

o піклування про власне здоров'я, відновлення сил, лікування, адаптація до фізичних недуг тощо;

o чуйність у подружніх стосунках, турбота про шлюбного партнера;

o забезпечення активного дозвілля;

o орієнтація на творчість;

o узагальнення та опис спогадів дитинства, юності, дорослого життя;

o психологічна підготовка до хвороб, самотності та гідного прийняття смерті.

Позитивна і активна Я-концепція в старості визначає продовження особистісного розвитку та оптимістичне ставлення до життя, сповільнює фізичне старіння.

Отже, Я-концепцію в старості визначає прагнення людини інтегрувати своє минуле, теперішнє і майбутнє, осмислити зв'язки між подіями власного життя. Реалізації цього прагнення сприяє успішне розв'язання індивідом вікових криз і конфліктів, формування адаптивних особистісних властивостей.

Завдання розвитку в похилому віці

Одним з найважливіших завдань старості є збереження власної ідентичності, яка є синтетичним уявленням людини про свої фізичні, психологічні, соціальні та духовні властивості. Підтримання сталої ідентичності включає асимілювання (лат. assimilatio - уподібнення) подій та обставин в Я-концепцію людини, а також акомодацію (лат. accomodatio - пристосування) чи зміну Я-концепції внаслідок важливих подій у житті людини, виникнення загрози її самосприйняттю.

В період старості надзвичайно важливо підгримувати рівновагу між адаптацією і змінами. Відмова від пристосування може означати заперечення реальних фактів. У таких ситуаціях людина займає захисну позицію, опирається змінам або звинувачує інших людей у змінах, які насправді відбуваються з нею. Причиною цього може бути відсутність чіткого розуміння людиною дійсного стану речей. Однак, якщо людина похилого віку надто легко з великим бажанням вдається до пристосування, це може викликати непередбачуваність її поведінки. Така людина стає істеричною, імпульсивною. З огляду на це, в старості важливо підгримувати баланс між сталою ідентичністю та відкритістю щодо нового досвіду.

Властиві для раннього і зрілого віку продуктивні прагнення не покидають багатьох людей у період старості, виявляються в наступних типах активності:

o "прометеї". Для таких людей життя є полем постійних битв. У старості вони продовжують боротьбу з новими труднощами - хворобами, намагаються розширити суб'єктивний простір життя;

o "продуктивно-автономні". Активно ставляться до життя, орієнтуються на високі досягнення, успіх, використовуючи різноманітні стратегії. У їхньому Я-образі домінують позитивні елементи. Такі люди є самостійними, критично переосмислюють соціальні стереотипи і загальноприйняті норми.

Духовне життя людей похилого віку може бути особливо багатим в умовах спрямованості на утвердження моральних цінностей (добра, справедливості, істини, краси). Цілісна особистість реалізує себе шляхом безумовного утвердження моральних цінностей, однак, іноді трапляється, що індивід, прагнучи досягнути високого рівня морального розвитку може порушити загальноприйняті норми моралі.

Оптимальному переживанню старості сприяють гуманістична спрямованість особистості, віра, самоактуалізація духовно-морального потенціалу "Я", позитивного життєвого досвіду, життєвої мудрості, орієнтація на творчість у взаємодії з молодшим поколінням, побуті, організації свого дозвілля, в переживанні спогадів та складанні заповіту. Егоїстична спрямованість особистості, несамостійність, песимізм, відсутність віри у добро, соціальна ізоляція зумовлюють різноманітні негативні прояви у внутрішньому житті і соціальній взаємодії особистості в період старості.