Вікова психологія - Савчин М.В. - Показники і порушення психічного та особистісного розвитку

Психічний і особистісний розвиток має певні показники. Його метою є психічно здорова особистість. Він не завжди відбувається оптимально, нерідко супроводжується суттєвими порушеннями.

Показники психічного і особистісного розвитку

Процес психічного та особистісного розвитку характеризується такими основними інтегральними показниками, як розвиток свідомості, розвиток спрямованості особистості, розвиток психічної структури діяльності, розвиток суб'єктності дитини у різних сферах п життєдіяльності, розвиток духовності, довільність у поведінці та організації психічних процесів.

Розвиток свідомості особистості. У процесі розвитку свідомості як вищого рівня психічного відображення і саморегуляції змінюються зміст, структура та механізми ідеального відображення дитиною дійсності. Це виявляється у зміні характеру розумової діяльності. Наприклад, для дошкільнят характерна перцепція (сприймання) цілісних ситуацій та зовнішніх властивостей предметів. Згодом вони з'ясовують структуру предметів та явищ, виявляють взаємозв'язки між ними, опановують поняття та системи понять, які їх відображають.

Чим вищий рівень розвитку свідомості, мислення дітей, тим більшу кількість і складніші поняття вони засвоюють і використовують. Про розвиток свідомості свідчить сформованість вищих розумових операцій (аналізу, синтезу, узагальнення тощо), які є основою формування і функціонування цілісного інтелекту, вироблення когнітивного стилю.

Розвиток спрямованості особистості. Враховуючи сформованість у дітей різноманітних потреб, ціннісних орієнтацій, мотивів, можна з'ясувати їх провідну спрямованість, яка визначає основні особливості поведінки. В одних дітей вона постає як навчальна спрямованість (добре вчитися, виконувати вимоги вчителів задля оцінки), в інших - як пізнавальна (інтерес до розв'язування задач, здобуття нових знань, вибіркове ставлення до навчальних предметів, надання переваги не оцінці, а зацікавленості заняттям). Для багатьох дітей важливі соціальні контакти з людьми, вони прагнуть досягнути нової позиції у групі, у взаєминах з дорослими, ровесниками.

Спрямованість не є сталою якістю, що назавжди визначає тип особистості, вона змінюється. Наприклад, у молодших школярів поступово підвищується значення навчальної діяльності, а приблизно в 6 класі - взаємин з ровесниками. У процесі подальшого розвитку у них формується система цінностей, особистісних смислів, установок, інтересів, мотивів, що спонукають до різних видів діяльності. Вони засвоюють нову систему норм, вимог, ролей тощо.

Розвиток психічної структури діяльності особистості. З віком дитина опановує основні складові діяльності (цілетворення, планування, прогноз, оцінка, самооцінка, діагностика, корекція). Це також означає, що в неї розвиваються мотиви та саморегуляція, вона оволодіває певними діями, виробляє індивідуальний стиль діяльності. Наприклад, цілеспрямованість діяльності формується поступово. Діти 3-х років швидко забувають про мету діяльності, а вже у 5-7 років їхні дії багато в чому залежать від специфіки матеріалу, з яким вони працюють, предмета діяльності, ситуації, в якій відбувається їх заняття. Старший дошкільник усе частіше керується уявленнями про результати своєї діяльності. Наприкінці молодшого шкільного віку в більшості учнів формується вміння довільно встановлювати зв'язок між мотивом та метою діяльності, вони одночасно опановують кілька видів діяльності: гру, учіння, працю.

Розвиток суб'єктності дитини. Суб'єктність особистості проявляється на основі рефлексивного усвідомлення себе та своїх можливостей, внутрішніх інтенцій (спрямованості до активності). Це усвідомлення здійснюється у кількох напрямах:

- усвідомлення себе як тілесного індивіда (соматичне Я);

- усвідомлення себе як соціальної істоти, подібної до інших людей, як члена соціуму (соціальне Я);

- усвідомлення себе як індивідуальності, яка має власний психічний світ, не тотожний психічному світові будь-якої іншої людини (духовно-психічне Я), на основі чого виникає почуття собіподібності, ідентичності (Я-образ);

- усвідомлення себе як духовної особи, яка має певний сенс життя, сумління, віру.

Наслідком такого рефлексивного самоусвідомлення є інтенційність як джерело різних форм суб'єктної активності - активності як внутрішньої інтенції, яка визначає спрямованість зусиль суб'єкта (гри, навчання, праці), зміну тенденції. За своїм психологічним змістом вона відрізняється від активності суб'єкта, яка означає його діяльність.

Розвивається суб'єктність (самостійність, ініціативність, творчість, саморегулювання поведінки тощо) дитини у життєдіяльності.

Розвиток духовності особистості. Духовний розвиток є основою розвитку особистості. Духовність людини не тотожна духовному життю суспільства. Вона є способом самопобудови особистості. Духовність пов'язана з вибором власного образу, своєї долі та ролі, тобто із зустріччю зі своїм Я, своїм сумлінням. Вона означає розвиток духовної ментальності особистості.

Духовний розвиток особистості полягає в оволодінні духовним потенціалом свого народу, людства.

Довільність у поведінці та в організації психічних процесів особистості. З віком дитина все більше може керувати собою, у неї виникає різнопланова саморегуляція поведінки, мотивації, розвитку. Система саморегулювання передбачає сформованість умінь ставити цілі, планувати свою діяльність, прогнозувати, оцінювати, коригувати свою поведінку.

Використання цих показників дає змогу адекватніше й повніше охарактеризувати психічний та особистісний розвиток дитини, визначати його рівень, забезпечує практичним психологам і педагогам можливість планувати розвивальні плани, виявляти порушення розвитку.

Психічно здорова особистість як мета вікового розвитку. Психічно здорова особистість є духовною, зрілою, самоактуалізованою та самореалізованою особистістю, яка живе повноцінним життям, сповненим святковості і буденності, злетів і падінь. Вона розв'язує життєві проблеми, кризи і суперечності, долає труднощі і стресові ситуації, має конструктивні відносини із соціальним оточенням, задоволена життям, відчуває його цілісність і повноту, любить, вірить, сподівається, реалізовує свою мудрість, творить, домагається результатів, самоспри-чинює своє життя (враховує об'єктивні обставини та орієнтується на трансценденцію).

Психологічний портрет зрілої особистості визначають:

1. Відчуття великої потреби в духовному (духовних переживаннях, духовному зростанні, духовних діях), прагнення мати чисте сумління, творити добро для близьких людей і для загального добра, здатність до любові. Часто така особистість є наставником в організації внутрішнього життя інших людей.

2. Відкритість власним переживанням. Систематично особистість супроводжують вершинні (осмислення сенсу життя, своєї долі, ідеалу, свого щастя) і глибинні переживання (самозаглибленість у своє Я). Вона часто переживає .тиху радість, почуття безпечності, ідентичності і впевненості в собі, засновані на вірі в те, що вона є, на внутрішній потребі в любові, прив'язаності, зацікавленості, єдності зі світом.

3. Усвідомлення відповідальності за своє життя, свої життєві вибори, конкретну поведінку. Особистість переконана, що ніхто і ніщо поза нею не може надати сенсу її життю, і тільки повна незалежність, реалістичність, дисциплінованість забезпечать її найефективнішу діяльність.

4. Різнобічний і постійний розвиток власної особистості. Усвідомлюючи, що тільки небагатьом вдається досягти цілковитої досконалості, вона постійно збагачує свій досвід, розвиває фантазію, маючи на меті досягнення життєвої мудрості.

5. Володіння силою Я, висока самосвідомість, глибоке і всебічне самопізнання. Виявляються вони у прагненні пізнати себе, досягти цілісності свого Я, жити гармонійно та несуперечливо.

6. Демократичний характер. Суттю його є максимальна толерантність у стосунках з іншими людьми, налаш-тованість на осягнення вічних цінностей (добра - зла, морального - неморального, щастя - нещастя, вічного - минущого).

7. Висока креативність (здатність до творчості у всіх сферах життя), підтримання творчості інших людей.

8. Відсутність нерозумних і суперечливих думок, ілюзій, деструктивних прагнень і намірів, здатність надати собі в стресовій ситуації психологічну допомогу.

9. Спонтанність, невимушеність, простота, природність, прагнення до справжності (автентичності), вишуканість.

10. Уміння жити своїм розумом і чужими переживаннями.

11. Конструктивність у всіх сферах життя (прагнення досягати конкретних результатів у діяльності, в житті, праця на віддалений результат).

Психічно здорова, зріла особистість завжди живе у злагоді з собою. Це означає, що вона:

1. Приймає і сприймає себе, своє Я з усіма його позитивними якостями і вадами.

2. Живе ясним розумом і здоровими почуттями (переживаннями).

3. Не прагне до захисту, оборони, бо вона ні з ким не воює, нікому не дозволяє нападати на себе.

4. Відкрита своєму внутрішньому світові, вірить сигналам свого тіла, душі, сумління і провидіння (віщим снам), які сигналізують про стан здоров'я і можливі недуги; про переживання, мислення, душевні можливості; про сенс життя, місію на Землі, про ідеал і про гріхи.

5. Високо оцінює себе, вірить у власний авторитет, але не схильна до гордині.

6. Безпристрасна, не "втікає" від себе, об'єктивно ставиться до себе, прагне бути віч-на-віч із собою (говорить із собою на "ти").

7. Підтримує душевну рівновагу, уникаючи деструктивного спілкування, нешляхетних думок, нещирих людей, позбавляється поганих звичок.

8. Живе без неврозів, які виникають унаслідок намагань одночасно здійснювати протилежні дії, переживань антагоністичних емоцій та ін.

У ставленні до інших людей психічно здоровій, зрілій особистості властиві:

1. Віра в інших людей, високі міра їх прийняття та оцінка.

2. Визнання їх як неповторних індивідуальностей, здатність терпіти їхні недоліки, вибачати їм.

3. Налаштованість на міцні і глибокі міжособистісні стосунки, прагнення до інтимності.

4. Любов до людей, критичне ставлення до конкретних осіб і проявів їхньої поведінки.

5. Недопущення обману інших й унеможлив л ення бути обманутою.

6. Відчуття належності до сім'ї, родини, свого народу, людства.

7. Постійне збагачення свого досвіду спілкування і взаємодії з людьми.

Багатоплановими і глибокими є відносини зрілої особистості зі світом. Передусім їх характеризують:

1. Любов до життя в усіх його проявах, відчуття своєї єдності зі всім, що сприяє його розквіту.

2. Реалістичне сприйняття життя і світу такими, якими вони є.

3. Відмова від підкорення, приборкання, експлуатації природи, виснаження і руйнування її; прагнення зрозуміти природу і жити з нею в гармонії.

4. Творче ставлення до оточення, сприяння його розвитку.

5. Безпосереднє включення в життя, здатність у разі необхідності вийти з потоку життя, щоб збагнути себе.

6. Відкрите і вільне реагування на світ на основі безпосереднього сприймання дійсності.

7. Відкритість до проблем свого життя, зосередженість на їх розв'язанні.

8. Високий рівень автономності і спротив до впливу чужих культур.

9. Відсутність культу матеріальних речей за високого матеріального забезпечення свого життя.

10. Неприйняття зла у будь-яких його проявах.

11. Внутрішня впевненість у правильності стратегії свого життя.

Отже, метою вікового розвитку є психічно здорові дитина, підліток, юнак, доросла і стара людина. Така особистість живе у мирі з собою, зі світом та іншими людьми. Вона активна, творча, мудра, морально і духовно розвинена, володіє сильним Я, що дозволяє розв'язувати різні суперечності, долати життєві труднощі.

Порушення психічного і особистісного розвитку

У психічному та особистісному розвитку людини можуть спостерігатися порушення. Вони спричинюються спадковими, соціальними факторами, способом її життя. Порушення встановлюють за такими основними параметрами:

- рівень і характер порушення у психофізіологічній, психічній, соціально-психологічній сферах особистості;

- час та обставини ураження, що зумовили порушення;

- співвідношення між первинними і вторинними (що виявилися тільки через певний час) дефектами;

- порушення міжфункціональної взаємодії, асоціативних та ієрархічних зв'язків в інтелектуальній сфері.

Основними типами порушень психічного розвитку є:

1. Психічний та особистісний недорозвиток. Спричинює його ураження мозку, пов'язане зі спадковістю, внутріутробними, пологовими і післяпологовими травмами. Проявами такого відхилення є інертність психічного та особистісного розвитку, примітивні асоціативні зв'язки в процесі мислення, низький рівень розвитку інтелекту (узагальнення, абстрагування та ін.).

2. Затримання психічного та особистісного розвитку. Воно є наслідком мозаїчного (нефіксованого і неглибокого) ушкодження мозку. У результаті відбувається тимчасова фіксація (затримання) на ранніх етапах психічного та особистісного розвитку, виявляється недостатність розвитку мислення, ослабленість пам'яті, уваги. Цей дефект компенсується спеціальним навчанням. В 11-15 років це порушення долається і підліток досягає у своєму психічному та особистісному розвитку норми.

3. Пошкоджений психічний та особистісний розвиток. Спочатку розвиток відбувається нормально. А згодом, коли всі структури мозку сформуються, у зв'язку зі спадковим захворюванням, інфекцією чи травмами центральної нервової системи проявляються окремі пошкодження: інертність, нецілеспрямованість, непрактичність мислення тощо.

4. Спотворений психічний та особистісний розвиток. Таке відхилення є досить складним, оскільки для нього характерні психічний та особистісний недорозвиток і пошкодження психічного та особистісного розвитку.

5. Дисгармонійний психічний та особистісний розвиток. Свідченням його є прискорений розвиток одного показника і уповільнений - іншого (наприклад, інтелект та емоції; у дітей-вундеркіндів емоційний розвиток відстає від інтелектуального).

Отже, проявами порушення психічного та особистісного розвитку є психічний та особистісний недорозвиток, затримання, пошкодження, спотворення, дисгармонійність психічного та особистісного розвитку. їх повинні враховувати батьки, педагоги, психологи та ін. у процесі виховання і навчання дітей, корекційної роботи з ними.