Дитяча психологія - Дуткевич Т.В. - 2. Форми спілкування у дошкільному віці

У роботі з дошкільниками слід орієнтуватись не просто на утримання показників психічного розвитку у межах норм, а прагнути до оптимального їх формування. При цьому слід відзначити, що простої наявності спілкування або його кількісних показників недостатньо. Яким має бути спілкування на різних етапах дошкільного дитинства, досліджено у працях М. І. Лісіної, яка виділила чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим [75, с. 79-80]. Їх характеристика подається у таблиці 2.

Таблиця 2

Форми спілкування дитини з дорослим у дошкільному віці (за М.І.Лісіною)

ВИСНОВКИ про розвиток форм спілкування дошкільника з дорослим:

- у дослідженнях М. І. Лісіної визначено чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим;

- форми спілкування дошкільників з дорослим розрізняються між собою за місцем спілкування у життєдіяльності дитини, змістом комунікативної потреби, мотивом і засобами спілкування, значенням для психічного і особистісного розвитку дитини;

- протягом дошкільного дитинства послідовно змінюються такі форми спілкування: ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне.

3. Модель оптимального спілкування педагога з дитиною

Найважливіше значення у виникненні й розвитку у дітей спілкування мають впливи дорослого, випереджуюча ініціатива якого підносить діяльність дитини на вищий рівень. Без постійної підтримки дорослого розвиток спілкування дошкільника уповільнюється, що призводить до різноманітних психологічних порушень і труднощів.

Нормальний розвиток спілкування дошкільника має виразний позитивний вплив на прискорення загального розвитку дітей.

В одному з експериментів дорослий кожен день по 7-8 хвилин пестив, гладив, посміхався, говорив ласкаві слова малюкам віком 2-4 міс. Порівняно з іншими ці діти демонстрували краще розвинену увагу та інтерес до оточуючого.

З іншого боку, оптимізація спілкування дошкільника забезпечує усунення причин інших труднощів його психічного розвитку, насамперед у сфері:

а) мовлення (за рахунок активізації потреби у розумінні мовлення дорослого);

б) особистості (подолання несміливості, тривожності);

в) різноманітних видів діяльності.

Спілкування за означенням передбачає високу активність його учасників, взаємодію партнерів. Умовами ефективності педагогічного спілкування називають: особистісні взаємовідносини (Бодальов О. О., Ковальов О. Г.); тепле, інтимне, виразне ставлення вихователя (Ко-тирло В. К.), позитивне, тепле, емоційно забарвлене ставлення (Кулачківська С. Є.); діалогічне спілкування з домінантою на співбесідника (Флоренська Т. О.). В основі цих характеристик лежать відносини рівності, що складаються між партнерами у спілкуванні.

Чи може дитина виступати партнером для педагога або іншого дорослого? Про таке партнерство можна говорити лише в певному розумінні. Воно полягає у прийнятті людьми один одного як безумовних цінностей, в установці на універсальність можливостей кожної людини, у доброзичливості й взаєморозумінні. Даний аспект взаємозв'язків дитини із соціальним оточенням необхідний в єдності з іншим, таким, що акцентує відмінності у позиціях вихователя і вихованця. Останній переважно і враховується на практиці, що призводить до зниження самостійності, ініціативності, креативнос-ті дитини. Виховні впливи, орієнтовані на діалогічне спілкування, здатні стимулювати творчість дитини, тільки починають розроблятись і не мають широкого практичного застосування.

Створення атмосфери доброзичливості, відвертості, емоціональної піднесеності, радості у спілкуванні дошкільника з дорослим залежить від змісту контактів, адекватного рівню комунікативного розвитку дитини.

С. В. Корницька пропонує три програми взаємодії дорослого з дитиною, відповідно до віку останньої. Прийняття дитиною програми виявляється у мінімумі відволікань та проявів небажання контактувати, а також у найбільш активній взаємодії.

I програма: ласка дорослого, що виражає його доброзичливу увагу до дитини, посмішка, дотик і поглажування, гойдання. Дорослий бере дитину на руки, на коліна, супроводжує дії ласкавими ніжними словами, що містять схвалення дитини. Цією програмою найбільш задоволені немовлята.

II програма: спілкування, опосередковане іграшкою або набором іграшок. Спільна дія дорослого і дитини щодо іграшок із забезпеченням ініціативності малюка. Для дітей раннього віку.

III програма: вербальне спілкування. Дорослий розмовляє з дитиною, декламує вірші, проговорює прозові тексти, уважно дивлячись на дитину. Бесіди на різноманітні теми із підтримкою і заохоченням ініціативи дітей. Для дітей дошкільного віку (3-6 р.), забезпечує найкращий емоційний настрій та найвищу активність дітей у взаємодії.

Якщо дитина погано сприймає відповідну її вікові програму, то її комунікативна потреба знаходиться за межами вікових показників спілкування. Слід встановити випередження чи відставання розвитку комунікативних потреб і підібрати адекватну програму спілкування.

ВИСНОВКИ про модель оптимального спілкування дошкільника з дорослим:

- найважливіше значення у виникненні і розвитку у дітей спілкування мають впливи дорослого, випереджуюча ініціатива якого підносить діяльність дитини на вищий рівень;

- нормальний розвиток спілкування дошкільника прискорює хід його загального розвитку;

- оптимізація дорослим спілкування дошкільника забезпечує усунення причин інших труднощів психічного розвитку;

- загальною умовою оптимізації спілкування з дошкільником є створення дорослим атмосфери доброзичливості, відвертості, емоційної піднесеності, радості;

- дорослий повинен контролювати хід розвитку спілкування дошкільника, встановлюючи випередження чи відставання розвитку його комунікативних потреб і підбираючи адекватну програму спілкування з дитиною.

4. Роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого

Найбільш сприятливе для розвитку особистості дітей середнього та старшого дошкільного віку спілкування на фоні позитивного, теплого, емоційно забарвленого ставлення вихователя до дитини (за С. Є. Кулачківською).

Позитивні результати дав експеримент, у якому вихователів навчали виражати емоції, а дітей адекватно їх розуміти.

В ході цього експерименту з вихователями проводилась бесіда про значення експресії у процесі спілкування, а також спеціальне навчання способам вираження своїх емоцій.

Формування у дітей розуміння експресивних засобів було здійснено методами:

а) ідентифікації різних емоцій за їх зображенням у формі портрета, сюжетних картинок;

б) опису дітьми портрета вихователя, зображеного на малюнку;

в) передачі дитиною характерних для вихователя способів вираження позитивних і негативних почуттів.

У ході спілкування дорослий виразно виявляв зацікавленість роботою дитини, свою прихильність до неї, заохочення її дій, використовував посмішки, лагідну розмову.

ВИСНОВОК про роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого:

- дитина недостатньо володіє вмінням розпізнавати і розшифровувати експресивно-мімічні засоби спілкування, використовувані дорослим, і потребує спеціального навчання цьому;

- розуміння експресивних засобів спілкування дитиною відбувається за умови, якщо дорослий виразно виявляє зацікавленість до роботи дитини, свою прихильність до неї, заохочення її дій, використовує посмішки, ласкаву розмову.