Дитяча психологія - Павелків Р.В. - Психічний розвиток як засвоєння суспільно-історичного досвіду

У процесі засвоєння суспільно-історичного досвіду відбувається психічний розвиток дитини, внаслідок чого олюднюється її психіка. Поведінка тварин, як відомо, базується на спадкових механізмах, у яких зафіксовано вроджений видовий досвід, а також на механізмах набутої поведінки, у яких зафіксовано здібності до набуття індивідуального досвіду.

Психічний розвиток значною мірою залежить від умов життя і виховання, водночас він має свою внутрішню логіку.

Психічний розвиток - становлення дитини як суб'єкта життєдіяльності, соціальної істоти, спроможної бережливо ставитися до природи, людей, що її оточують, до себе, предметного світу, витворів мистецтва.

Людина має особливий (суспільно-історичний) досвід, якого позбавлені тварини, що значною мірою визначає розвиток дитини. Основну роль у ньому відіграє соціальний досвід, зафіксований у формі предметів, знакових систем. Дитина його не успадковує, а привласнює. її психічний розвиток розгортається за зразком, який існує в суспільстві, обумовлений характерною для даного рівня розвитку суспільства формою діяльності. Тому в різні історичні епохи діти розвиваються по-різному. Це означає, що форми і рівні психічного розвитку задані не біологічно, а соціально, біологічний фактор впливає на розвиток опосередковано, змінюючись через особливості соціальних умов життя.

Умовами засвоєння соціального досвіду є активна діяльність дитини та характер її спілкування з дорослими. Завдяки діяльності дитини процес впливу на неї соціального середовища перетворюється на складну обопільну взаємодію: не тільки оточення впливає на дитину, але і вона перетворює світ, виявляючи елементи творчості. Предмети, які знаходяться навколо дитини, сприяють формуванню її уявлень (ручкою можна писати, голкою шити, на піаніно грати). Результатом засвоєння досвіду є оволодіння цими предметами, тобто формування людських здібностей і функцій (письмо, шиття, гра на музичному інструменті).

У предметах зафіксований спосіб їх використання, який дитина самостійно відкрити не може, адже функції речей не дані безпосередньо, як деякі фізичні властивості (колір, форма тощо). Знанням про призначення предмета володіє дорослий, і тільки він може навчити малюка використовувати цей предмет. Дорослий і дитина не суперечать одне одному. Немовля є соціальною істотою, оскільки з перших днів життя потрапляє в соціальне середовище. Дорослий, забезпечуючи його життя і діяльність, використовує при цьому суспільно вироблені предмети. Він виступає як посередник між дитиною і світом предметів, носій способів їх використання, спрямовує процес засвоєння нею предметної діяльності. При цьому діяльність дитини стає адекватною призначенню предмета. За допомогою предметної, побутової, ігрової, трудової, продуктивної діяльності, через спілкування з дорослими дитина засвоює особливості різних сфер людської діяльності, суспільно-історичний досвід. Завдяки цьому відбувається становлення двох ЇЇ найважливіших компонентів - мотиваційно-цільового (для чого, чому виконувати дію?) та операційно-технічного (як зробити, з допомогою яких засобів, способів?). Носієм обох компонентів є дорослий.

У процесі психічного розвитку відбувається оволодіння дитиною тією чи іншою стороною діяльності (Д. Ельконін): у немовлячому віці вона засвоює мотиваційну сторону діяльності дорослого, у ранньому віці - способи дії з предметами, в дошкільному - набуває здатності глибше орієнтуватися у всіх сферах життя і діяльності дорослих.

Отже, основним у психічному розвитку людини є механізм засвоєння соціальних видів і форм діяльності, які склалися історично. Ці процеси, засвоєні у зовнішній формі, перетворюються на внутрішні, розумові (Л. Виготський, О. Леонтьев, П. Гальперін та ін.).