Дитяча психологія - Павелків Р.В. - Розвивальне навчання дітей

Кожен віковий етап неоднаково сприйнятливий до різних видів навчання. У житті дитини є багато періодів, коли певні навчальні впливи залишають найсильніший слід у її психічному розвитку. їх називають сензитивними періодами розвитку.

Сензитивні (пізньолат. Sensitivus - чутливий) періоди розвитку - найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини І мають вирішальне значення для її навчання і виховання.

Термін запровадила італійський педагог Марія Мон-тессорі (1870-1952). Суттєво збагатив його зміст Л. Виготський, який ввів термін у теорію співвідношення навчання і розвитку. Він довів, що навчання є рушієм розвитку дитини тоді, коли воно збігається у часі з оптимальними сензитивними періодами.

Прикладом порушення цієї закономірності є випадки "виховання" маленьких дітей тваринами. Після їх повернення в людське суспільство відновити і довести до норми їх суто людські психічні функції (мовлення, мислення, уяву тощо) не вдається, оскільки минув сензитивний період розвитку цих функцій.

Найпродуктивніше, наприклад, навчити дитину мовлення від півтора до трьох років, коли воно засвоюється особливо легко, принципово змінює поведінку дитини, стимулює психічні процеси сприймання, мислення та ін. Якщо з якихось причин дитина до трьох років не почала говорити, далі засвоєння мовлення відбувається з великими труднощами. Відхилення в психічному розвитку, що виникли через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації. Тому глухонімі діти, яких починають навчати мовленню після трьох років, відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей⁴: їм недоступні сюжетно-рольова гра, предметне малювання, у них затриманий розвиток сприймання і мислення. Для подолання цих вад потрібні значні педагогічні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовлення, але й на інші аспекти розвитку особистості дитини.

Про сензитивні періоди розвитку свідчить те, що най-сильніше навчання впливає на психічні якості, які тільки починають формуватися, а тому є особливо гнучкими, пластичними. Значно важче змінити, перебудувати сформовані якості.

Сензитивні періоди виявлені далеко не для всіх видів навчання. Однак немало фактів свідчать, що дошкільний вік загалом найбільш сензитивний (чутливий) до тих видів навчання, які впливають на розвиток сприймання, уяви й образного мислення.

Розвивальне навчання дітей

Основний зміст психічного розвитку полягає у формуванні внутрішніх, психічних орієнтувальних дій, які походять ВІД зовнішніх орієнтувальних дій. Для засвоєння їх необхідне включення дитини в один із видів діяльності, що відповідає її потребам та інтересам. Знання цих закономірностей допомагає пізнати умови, за яких навчання найбільше сприяє психічному розвитку дітей, стає розвивальним.

Розвивальне навчання - навчання, спрямоване на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей дитини (сприймання, мислення, уяви, пам'яті тощо).

Воно повинне зосереджуватися на формуванні в дітей орієнтувальних дій, максимально використовувати характерні для кожного вікового етапу види дитячої діяльності. Центральним моментом у роботі з дошкільниками є формування в них дій, які утворюють орієнтувальну частину ЇХ предметної діяльності, гри, малювання, конструювання тощо. Такі дії можуть спрямовуватись на з'ясування властивостей предметів, можливостей їх використання в предметній діяльності, на аналіз предметів, явищ, подій, людських вчинків, які відображаються в іграх, малюнках, на вироблення задумів конструкцій, малюнків, ігор і відшукування способів їх втілення.

Навчання дій, які стосуються практичної частини дитячих видів діяльності (техніки малювання, конструювання, використання предметів та іграшок), не менш необхідне, оскільки без них діяльність неможлива. Однак воно не повинне перетворюватися на самоціль, відриватися від формування орієнтувальних дій. В іншому разі навчання може стати банальним муштруванням, позбавленим розвивальної цінності. Деякі батьки і вихователі намагаються натренувати кожен рух дитини, звести навчання до наслідування готових зразків. Навіть під час рольових ігор дорослі іноді нав'язують дитині готові рецепти поведінки, позбавляючи її можливості самостійно сприймати, осмислювати дійсність, яка відображається в іграх, малюнках, конструкціях. Негативною виступає й інша крайність - надання дітям такої самостійності, за якої вони залишаються наодинці з дійсністю і змушені наосліп шукати способи її пізнання і відображення.

Психологічно правильним є поступове ускладнення завдань, які вимагають від дитини самостійного пізнання, спеціальне навчання способів і прийомів такого пізнання, планомірного обстеження предметів, виявлення і порівняння їх властивостей, формування висновків, застосування отриманих результатів у діяльності,

У всі види діяльності потрібно вносити якомога більше елементів творчості: спонукати дітей до розгортання сюжетних ігор, створення малюнків і конструкцій за задумом. При цьому важливо пам'ятати, що відображувальна і творча сторони діяльності не тільки не суперечать одна одній, а і взаємозбагачуються: удосконалення однієї є основою для формування іншої. Тому, чим легше і правильніше дитина сприймає, передає на малюнку особливості реальних предметів і явищ, тим більше вона має можливостей для створення і втілення творчого задуму.

Дитячі види діяльності не можуть вмістити в собі всі знання і вміння, які дитині необхідно засвоїти до 7-річного віку. Тому на заняттях в дошкільному закладі широко використовують не лише ігрові прийоми навчання, завдання з малювання, конструювання тощо, а й навчальні завдання, які спонукають дитину навчитися чогось нового. Розв'язання навчальних завдань ґрунтується на допитливості дітей, їх пізнавальних інтересах. З урахуванням цього формують навчальні завдання, спрямовані на засвоєння дітьми основ математики, грамоти, ознайомлення їх з явищами природи і суспільного життя, на вироблення координованих рухів, деяких умінь і навичок в галузі музичної діяльності (співи, ритміка) та ін. У цій діяльності потрібно дотримуватися принципу розвивального навчання, піклуватися насамперед про формування у дітей орієнтувальних дій. Наприклад, під час навчання математики головна функція педагога полягає у наданні допомоги дитині навчитися виокремлювати в будь-яких предметах і ситуаціях їхні відношення.

Отже, формування орієнтувальних дій починається з їхнього засвоєння у зовнішній формі, потім унаслідок інтеріоризації вони стають внутрішніми, психічними. Тому розвивальне навчання передбачає вироблення таких способів використання зовнішніх засобів і прийомів, які допомагатимуть дитині орієнтуватись в умовах виконання пізнавальних навчальних завдань.