Диференціальна психологія - Палій А.А. - Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях

Для стандартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей особистості використовують метод тестування.

Тестування - метод психологічної діагностики, який полягає у застосуванні стандартизованих запитань і задач (тести), що мають певну шкалу значень.

Почало формуватися тестування на початку XX ст. під впливом практичних потреб вивчення індивідуальних відмінностей у здібностях. Засновником тестів був Ф. Гальтон, який уперше застосував методи експерименту і вимірювання. У психології ці ідеї став розвивати Дж.-М. Кеттел, запропонувавши тести як спосіб вимірювання властивостей людської психіки.

Тести (англ. test - випробування, перевірка, проба) - теоретично і емпірично обгрунтована система стандартизованих, часто обмежених у часі вимірювань, що дає змогу отримати показники Індивідуальних відмінностей відповідних психологічних властивостей.

Існують тести загальних і спеціальних здібностей, властивостей структури особистості, мотивації, психологічних станів, ставлень та ін.

Сучасні тести, за визначенням А. Анастазі, - це об'єктивне і стандартизоване вимірювання поведінки певної вибірки. Тести мусять відповідати таким вимогам: мати однозначно сформульовані цілі, предмет і галузь застосування методики; процедура проведення повинна бути задана у вигляді однозначного алгоритму, зрозумілого учасникам дослідження; процедура оброблення має охоплювати статистично обґрунтовані методи підрахунку і стандартизації тестових балів, а висновки - супроводжуватися вказівкою на імовірнісний рівень статистичної достовірності; тестові шкали перевіряють на репрезентативність, надійність і валідність у заданій сфері застосування. Кількісна і якісна оцінка, отримана за допомогою тесту, свідчить про рівень розвитку певних функцій.

За призначенням розрізняють тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, особистісні, проективні тести тощо.

У диференціальній психології найширше застосовують тести інтелекту - методики психологічної діагностики, призначені для виявлення розумового потенціалу індивіда. У більшості з них на спеціальному бланку пропонують встановити вказані інструкцією логічні відношення, класифікації, аналогії, узагальнення тощо між термінами, поняттями, явищами, поданими в завданнях тесту. Свої рішення тестована особа подає або в письмовому вигляді, або роблячи відповідну позначку на запропонованому бланку відповідей. Іноді задачі містять малюнки, геометричні фігури тощо. У задачах тестів "на дію" треба скласти з представлених деталей зображення предмета, геометричну фігуру тощо. Успішність складання тесту визначається кількістю правильно виконаних завдань, за нею виводять коефіцієнт інтелекту (К}).

Існує думка, що результати тестування інтелекту виявляють не розумовий потенціал випробовуваного, а ті особливості його минулого досвіду, навченості, що відображаються в результатах його роботи з тестом. Тому результати, отримані при застосуванні тестів інтелекту, називають "тестовим" або "психометричним" інтелектом. Проте в психологічній практиці тести інтелекту широко застосовують і як дослідні, і як психодіагностичні процедури. Найпоширеніші з них такі: тест структури інтелекту Амтгауера; шкали вимірювання інтелекту Векслера; шкільний тест розумового розвитку; аналітичний тест інтелекту Мейлі; культурно-вільний тест інтелекту Кеттела.

Тести креативності - сукупність методик для вивчення та оцінювання творчих здібностей особистості. Здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв'язувати проблемні ситуації виділили в окремий тип і назвали креативністю. Вивчення факторів творчих досягнень особистості проводять у двох напрямах: аналіз життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої особистості (особистісні фактори); аналіз творчого мислення та його продуктів (фактори креативності: чіткість, гнучкість мислення, чутливість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність під час розв'язання проблем та ін.).

Найвідоміші тести креативності створили Дж.-П. Плфорд разом зі співробітниками (1959) та Е. Торранс (1962). Проте результати використання цих тестів (як і інших тестів креативності) досить суперечливі, валідність їх не доведена. У вітчизняній психології поширилася методика дослідження інтелектуальної активності особистості - "креативного поля" (Д. Богоя в ленська).

Тести досягнень - одна з методик психологічної діагностики, за допомогою якої виявляють ступінь володіння особистістю конкретними знаннями, навичками, вміннями. Тести досягнень, близькі за змістом до тестів спеціальних здібностей, встановлюють те, що засвоїли досліджувані в процесі конкретної діяльності з конкретними завданнями, а не узагальнені вміння, які формуються з набуттям життєвого досвіду. Розрізняють три види тестів досягнень: тести дії (спонукають до виконання дій з використанням механізмів, матеріалів, інструментарію), тести письмові (завдання, вказані на бланках, полягають у виборі правильної відповіді на запитання), усні тести (на заздалегідь підготовлену систему запитань пропонують дати усні відповіді, які оцінюють).

Тести досягнень за кордоном широко використовують у шкільній психодіагностиці та системі професійної підготовки й добору, поступово їх упроваджують і в Україні.

Особистісні тести - методики психодіагностики, за допомогою яких вимірюють різні аспекти особистості та її характеристики: установки, цінності, ставлення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивості, типові форми поведінки. Тести, як правило, мають одну з таких форм: шкали та опиту вальні листи; ситуативні тести або тести дії, які містять перцептивні, когнітивні або оцінні завдання, призначені для оцінювання себе, своїх особистісних конструктів тощо; проективні методи. Існують також змішані форми тестів.

Проективні методи у психології - група методів дослідження, які ґрунтуються на інтерпретації проекцій, отриманих шляхом експерименту. Поняття проекції для позначення методу дослідження запровадив у дослідну практику Л. Френк. Проективні методи полягають у створенні експериментальної ситуації, яка допускає різні інтерпретації досліджуваною особою. За кожною такою інтерпретацією вимальовується унікальна система особистісних смислів та особливостей когнітивного стилю суб'єкта дослідження.

Серед проективних методик (їх називають також проективними тестами) розрізняють: асоціативні - наприклад, тест Хольцмана, тест Роршаха, в яких досліджувані створюють образи за стимулами-плямами; тест завершення незакінчених речень; інтерпретаційні - наприклад, тематичний аперцепційний тест (ТАТ), у якому завдання полягають у тлумаченні соціальної ситуації, зображеної на картинці; експресивні (психо-драма, тест малюнка людини, тест малюнка неіснуючої тварини та ін.). Недолік проективних методик полягає у тому, що вони не відповідають вимогам до психометричних інструментів, оскільки не виключають впливів суб'єктивних чинників: інструкцій, особистості експериментатора, стимулів, тимчасових станів суб'єкта тощо. На надійності та валідності проективних тестів негативно позначаються нестабільність результатів і суперечливість інтерпретацій даних. Позитивною якістю проективних методів е те, що вони полегшують демонстрацію таких змістових моментів внутрішнього світу суб'єкта, які він іноді не може висловити прямо, і допомагають вивчити властивості особистості, які часто не підлягають точному вимірюванню чи оцінюванню.

За особливостями завдань, які використовують у процедурах, тести поділяють на вербальні і практичні; за формою процедур дослідження - на групові та індивідуальні; за обмеженнями в часі - тести швидкості і результативності.

Використання проективних методів потребує широкої теоретичної підготовки психолога та наявності практичного досвіду з реалізації методик конкретного типу.