Диференціальна психологія - Палій А.А. - Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)

Загальним показником інтелектуального розвитку, який відображає структуру інтелектуального потенціалу, вважають К}. Для з'ясування особливостей його розвитку необхідно Дослідження отриманих тестових оцінок в часі. Американські психологи, узагальнивши результати різноманітних досліджень, дійшли таких висновків:

1. Тестові показники, отримані під час обстеження немовлят у віці 12-18 місяців, непридатні для прогнозування подальшого інтелектуального розвитку і рівня IQ.

Результати тестів для вимірювання інтелекту немовлят не корелюють з 19 цих дітей у старшому ВІЦІ. Можливо, тому, що маленькі діти виявляють інші здібності, ніж ті, що вимірюються цими тестами.

2. Ступінь взаємозв'язку (вимірюється величиною коефіцієнта кореляції) між показниками тестів інтелекту, виконаних у різні вікові періоди, залежить від віку, в якому проводилося перше тестування, і величини часового інтервалу між вимірюваннями. Результати тестування шестиліток найпридатніші для прогнозування рівня ІQ у наступних вікових групах шкільного періоду.

3. Навіть за високої кореляції (0,8) можливі значні відхилення в індивідуальних випадках. Так, протягом шкільного періоду можлива зміна рівня 19 в межах 50 балів. У 9% випадків спостерігаються зміни в межах 30 балів, а в 58% - 15 балів. Отже, між оцінкою інтелектуального потенціалу учня і пов'язаним з нею прогнозом успішності є значні відмінності.

Кореляція шкільних оцінок, які можна розглядати як зовнішній критерій рівня інтелектуальної обдарованості учня, з показниками загального інтелекту достатньо стійка - 0,40-0,60. Показники вербального інтелекту мають вищі кореляції, ніж оцінки виконання невербальних завдань.

Оцінка дитячого інтелекту достатньо прогностична щодо майбутніх шкільних оцінок. Коефіцієнт кореляції становить 0,50-0,60. Це означає, що діти з високими або низькими показниками 19 взагалі потрапляють відповідно до груп успішних або неуспішних учнів.

Розвиток інтелекту можна розглядати за кількісним і якісним вимірами.

Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір)

Відповісти на питання, чи справді в різному віці вимірюються одні й ті самі здібності, можна лише на підставі впевненості, що конкретні види тестів вимірюють одні і ті самі факторні здібності у різному віці. Доведено, що деякі інтелектуальні фактори виявляються в широкому віковому діапазоні, але комплексно ця проблема ще не розв'язана.

Використовуючи рівні, що відповідають розумовому віку за шкалою Стенфорда-Біне, Терстоун і Акерсон побудували криву, що пов'язує розумовий вік з хронологічним, - криву зростання Щ. Значення розумового віку були переведені в значення абсолютної шкали однакових одиниць з абсолютним нулем. У перші роки життя темпи зростають, після 10-річного віку вони сповільнюються, внаслідок чого крива набуває Б-подібної форми. Після 17 років вона переходить у плато.

Терстоун також побудував Є-подібні криві зростання спеціальних здібностей. Вони різняться за величиною віку, якому відповідає точка перегину кривої, а також за віком досягнення зрілості кожної здібності. Дослідивши результати тестів для з'ясування розвитку і віку дозрівання творчих здібностей, він виявив феномен "спад четвертого класу", властивий хлопчикам різних країн і культур: здібності знижувалися у цьому віці, а пізніше відновлювалися, прогресували. Результати інших досліджень за аналогічними тестами свідчать, що показники творчих здібностей досягають рівня зрілості між 20 і 25 роками.

На підставі аналізу продукції визнаних творців дослідники дійшли висновку, що найпродуктивніший творчий період припадає переважно на 25-ЗО років або трохи пізніше. Кількість виробленої творчої продукції залишається відносно постійною навіть у немолодому віці.

Згідно з побудованою Д. Векслером кривою залежності між 19 і віком після досягнення зрілості інтелекту, пік її настає між 20 і 25 роками, до 50 років - невелике зниження і більш виражене зниження - до 75 років. Даних про людей старше 75 років у Векслера не було. Аналізуючи вікову динаміку окремих здібностей, що вимірюються 11 субтестами шкали, Д. Векслер отримав варіативні результати: показники за субтестом "Обізнаність" не знижувалися до віку 75 років; результати субтесту "Цифрові символи" різко погіршувалися після 25-річного віку. З побутових спостережень відомо, що літні люди часто страждають від втрати пам'яті, хоч інші здібності можуть зберегтися.

Неоднаково проявляються здібності і в роботі з різними видами інформації: помітне зниження характерне для уміння працювати із системами, такими як ряди, послідовності, та іншими патернами; літнім людям важко зрозуміти і запам'ятати складні інструкції при тестуванні. Це негативно позначається на здатності зрозуміти суть складної задачі і розв'язати її. Знижується і гнучкість мислення, що виражається в коливаннях за необхідності перемістити елемент з класу в клас або внести зміни в інформацію.

Ці закономірності стосуються процесів нормального старіння. У разі захворювань, наприклад при атеросклерозі судин мозку з порушенням мозкового кровотоку, інтелектуальне зниження може відбуватися прискорено. Нівелювати відмінності у вияві різних здібностей може поганий стан здоров'я. Однак навіть у немолодих людей постійна розумова діяльність сповільнює зниження інтелекту.

Якісне зростання

Намагаючись з'ясувати, як люди набувають і використовують знання: Ж. Піаже виокремлював стадії і підстадії розвитку інтелекту, характеристики його стимульно-реактивних "схем" починаючи з віку немовляти. Немовля спостерігає не тільки за навколишнім середовищем, а й за наслідками своїх дій, за необхідності коригує їх. Першими є стадія психомоторної активності, що триває з народження до 2 років, і стадія конкретних операцій (з 2 до 11 років), коли накопичується конкретна інформація, тісно пов'язана з оточенням дитини. Стадія від 11 до 15 років, пов'язана з формальними операціями. На цій стадії особа здатна до вироблення абстрактних ідей, використання суджень і логічного міркування. Однак багато людей так ніколи і не досягає цього рівня розвитку інтелекту внаслідок негативних факторів.

Отже, стійкість і змінюваність результатів у тестових вимірюваннях інтелекту засвідчує, що продуктивність його процесуальних характеристик, детермінованих генетичними чинниками (поточний інтелект), з віком знижується, а змістові характеристики (наприклад, обізнаність), детерміновані середовищем і досвідом (кристалізований інтелект), не зазнають змін. Це ще раз засвідчує структурно-функціональну складність, полідетермінованість феномену інтелекту.