Диференціальна психологія - Палій А.А. - Теорія психологічної диференціації

Когнітивні стилі стають предметом теоретичних пошуків і численних експериментальних досліджень у зарубіжній, переважно американській, психології.

Теорія психологічної диференціації

У працях Г. Віткіна поняття когнітивного стилю формувалося в межах розвитку гештальтпсихологічних уявлень про поле (предметне і соціальне оточення) й поведінку в ньому. Щодо різних людей чинник впливу поля проявляється неоднаково. Поведінка одних більше підлегла полю (полезалежний тип поведінки), інших - орієнтована на внутрішню активність (поленезалежний тип поведінки). На думку Віткіна, найважливішим аспектом психічного розвитку є рівень психологічної диференціації, що виявляється у ступені артикульованості (ясності, розчленованості, виразності) досвіду. Відповідно можна говорити про артикулювальний (структурований, аналітичний) або глобальний (синтетичний) підхід до поля. Рівень психологічної диференціації суб'єкта проявляється в таких основних психологічних сферах:

- інтелектуальне функціонування. Спочатку когнітивний стиль "полезалежність - поленезалежність" був описаний на матеріалі перцептивної діяльності й визначений як "здатність виокремлювати релевантну деталь у складному просторовому образі". Згодом перцептивну артикуляцію почали розглядати як окремий прояв структурувальної здатності в інтелектуальній діяльності загалом. Якщо людина активно перетворює ситуацію, то це означає, що вона використовує артикулювальний (поленезалежний) підхід до поля. Цю відмінність у способах організації інтелектуальної діяльності позначили терміном "когнітивний стиль" у широкому значенні;

- артикулювальне уявлення про своє фізичне тіло (у вигляді усвідомлення його складових частин, їх співвідношень, зовнішніх меж);

- відчуття особистої автономності. Воно відображає зростання диференціації образу Я і виявляється в особливостях міжособистісної взаємодії. Полезалежні особи схильні до інтерперсональної орієнтації, а доленезалежні - до інтраперсональної. Порівняно з незалежними від поля людьми залежні надають перевагу спілкуванню, а не самоті, соціальним джерелам інформації, колективним формам діяльності, делікатній і уважній манері ставлення до інших, "коротким" дистанціям у спілкуванні, готовності довіряти авторитетам.

За низького рівня психологічної диференціації домінують неспеціалізовані захисти у формі негативізму і витіснення. За високого - спеціалізовані захисти у формі ізоляції, інтелектуалізації і проекції. Було виявлено, що поленезалежний тип поведінки характеризується переважанням активності лівої (аналітичної) півкулі головного мозку, а також інтегрованою взаємодією обох півкуль (наприклад, поленезалежні випробовувані краще справляються з лінгвістичним завданням, коли воно адресоване в праву півкулю через ліве вухо).

На основі дослідження основних психологічних сфер Г. Віткін та його співробітники сформулювали гіпотезу: у кожної людини (дитини або дорослого) досягнутий нею рівень психологічної диференціації одночасно виявлятиметься в кожній із чотирьох сфер.

Теорія когнітивних контролів. Поняття когнітивного контролю постулювали співробітники Менінгерсь-кої клініки Р. Гарднер, Ф. Хольцман, X. Шлезінгер, Дж. Клейн та ін.

Когнітивні контролі - це індивідуально-своєрідні способи сприйняття, категоризації та інтерпретації дійсності. Було описано шість когнітивних контролів (когнітивних стилів у сучасній термінології): діапазон еквівалентності, широта категорії, ригідний - гнучкий пізнавальний контроль, толерантність до нереалістичного досвіду, фокусувальний контроль, згладжування - загострення.

Згідно з традиційною психоаналітичною точкою зору, індивідуальні відмінності з пізнавальній діяльності - це "спотворене відображення" реальності, оскільки потреби (афекти, потяги) проектуються на основні пізнавальні процеси, породжуючи ефекти психологічного захисту. Когнітивні контролі відрізняються від психологічного захисту за функціями і джерелами. Як вільні від конфлікту процеси вони забезпечують реалістично адаптивні форми відображення і оптимальний тип інтелектуальної адаптації в певній життєвій ситуації.

Р. Гарднер і його співавтори наголошували, що для прогнозування індивідуальної поведінки слід брати до уваги комплекс когнітивних контролів, тобто когнітивний стиль.