Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - 2.3. Класифікації психологічних методів

Рання класифікація

Історично найбільш ранньою класифікацією є виокремлення наступних трьох методів як основних структур організації психологічного дослідження [29, с. 52].

Перший метод — інтроспекція — вивчається в курсах загальної психології та історії психології. Він не зводиться тільки до того початкового варіанту реалізації методу, з яким ми ознайомилися на початку цього розділу. Відзначають таку особливість даного методу, як різноманіття напрямів вивчення за його допомогою внутрішнього досвіду людини, який з'ясовується суб'єктом шляхом саморефлексії. Це "потік свідомості", становлення думки, нюанси переживань; "внутрішні смисли". Ці різні предмети внутрішнього самоспостереження обумовлюють змістовні розбіжності в результатах інтроспекції. Оскільки цей метод є неспецифічним за своїм предметом, у вундтовській лабораторії з'явився метод експериментальної інтроспекції, при якому ознакою експериментування була обрана зміна стимуляції (кольори, звуки, пахощі), а ознакою інтроспекції — засіб експлікації емпіричних даних (щодо внутрішнього досвіду суб'єкта).

У сучасних прагматичних спробах використати внутрішнє спостереження залишилися дві важливі складові: 1) аналіз самозвітів досліджуваних, які розглядаються як дані самоспостереження і 2) оцінка внеску суб'єктивної складової (зумовленої можливостями здійснення цього процесу індивід) в процесі будь-якого зовнішнього спостереження.

Другий метод найбільш ранньої класифікації — метод екстероспекції, тобто спостереження за іншою людиною чи групою людей, або зовнішнє спостереження. Звуженим поняттям екстероспекції є спостереження за поведінкою. Проте зовнішнє спостереження можливе і при експлікації характеристик процесів і станів, які неможливо звести лише до поведінкових проявів.

Проникливість психолога, знання ним контексту ситуації входять до набору інших складових, що забезпечують репрезентативність даних спостереження. Діапазон реальності, що спостерігається, значною мірою обумовлений теоретичним обґрунтуванням психологічних реконструювань, які здійснює психолог [29, с. 53].

Коли ми говоримо про метод спостереження в психології, ми повинні розділяти поняття методу та методик, які входять як складові елементи у психологічне експериментування.

Третій метод — метод розуміння (або герменевтики). Це загальна назва для декількох форм пізнання, що передбачають "безпосереднє сприйняття чужої душі". Це визначення відбиває конкретизацію предмета психології як пізнання душі, передбачає можливість використання різних механізмів для досягнення мети психологічного розуміння. Якщо раніше цей метод передбачав обов'язкове звернення до феномена інтуїції, то сьогодні частіше використовується поняття емпатії [29, с. 54].

Якщо в так званій "глибинній" психології в дискусіях стосовно описової та пояснювальної психології методики розуміння (метод герменевтики) виконували роль самостійних засобів психологічного пізнання, то в сучасних підходах розуміння розглядається як один із компонентів мислення або як один із засобів і професійних умінь психолога. Розуміння як метод, що передбачає інтерпретацію психологом аспектів психологічної реальності, які не можуть бути переведені на рівень відрефлексованих доводів, означає певне ставлення до рівня його професіоналізму.

Сучасна систематика психологічних методів

У навчальній літературі склалася традиція окремого представлення методів спостереження, вимірювання, експерименту і психодіагностичних засобів. Якщо вирішення завдань діагностики пов'язують з цілями обстеження, то три останні методи — спостереження, вимірювання й експеримент розглядають в якості дослідницьких парадигм. Розкриття інших відомих емпіричних методів, таких як бесіда, аналіз індивідуального випадку і т. ін., як правило, інтегрується у межах більш крупних одиниць структури психологічного знання.

Підручник Т. Корнілової [29], наприклад, побудований у відповідності з розрізненням двох основних груп дослідницьких методів: пасивно-спостерігацьких — методи спостереження і кореляційний підхід та активних — зокрема, метод експерименту. До активних методів вона відносить і так звані квазіексперименти, які теж спрямовані на перевірку каузальних гіпотез, але не передбачають застосування таких же чітких форм контролю експериментальних факторів, які реалізуються в істинних експериментах. До "квазіекспериментів" Т. Корнілова відносить також лонгітюдний, кроскультурний, психогенетичний методи досліджень.

У підручнику В. Дружиніна обґрунтовується доцільність за аналогією з іншими науками виокремлювати в психології три класи методів [21].

Емпіричні, при використанні яких відбувається зовнішня реальна взаємодія суб'єкта і об'єкта дослідження.

Теоретичні, коли суб'єкт взаємодіє з мисленнєвою моделлю предмета дослідження.

Інтерпретаційні та дескриптивні, коли суб'єкт (дослідник) взаємодіє зі знаково-символічним представленням об'єкта дослідження — графіками, таблицями, схемами.

Результатом застосування першої групи методів (емпіричних) є дані, що фіксують стан об'єкта дослідження показниками приладів, пам'яттю комп'ютера, продуктами діяльності досліджуваних, даними спостереження дослідника тощо.

Результат застосування теоретичних методів репрезентується у вигляді знання про предмет дослідження, яке фіксується у вербальній, знаково-символічній або просторово-схематичній формах.

Щодо інтерпретаційних методів, то їх пропонують розглядати як "місце зустрічі" результатів застосування теоретичних і експериментальних методів і "місце їх взаємодії" [21, с. 38]. Продуктами інтерпретації є факт, емпірична залежність, модель, теорія, індуктивна гіпотеза і прийняття чи спростування первинної гіпотези.

С. Рубіниггейн [55] в якості провідних психологічних методів виокремив спостереження і експеримент. Спостереження поділялось на "зовнішнє" і "внутрішнє" (самоспостереження), експеримент— на лабораторний, природний і психолого-педагогічний.

Крім того, він виокремив прийоми вивчення продуктів діяльності: бесіду (зокрема, клінічну) і анкету.

Друга розгалужена класифікація методів психологічного дослідження, яка набула поширення у вітчизняній психології завдяки Б. Ананьєву, — це класифікація болгарського психолога Г. Пирйова [1]. Він виокремив як самостійні методи: спостереження (об'єктивне — безпосереднє й опосередковане); експеримент (лабораторний, природний, і психолого-педагогічний), моделювання, психологічну характеристику, допоміжні методи (математичні, графічні, біохімічні та ін.), специфічні методи (генетичний, порівняльний та ін.). Кожний із зазначених вище методів поділявся на дрібніші. Наприклад, спостереження (опосередковане) включало анкетування, опитування, вивчення продуктів діяльності тощо.

Б. Ананьєв [1] піддав критиці цю класифікацію і запропонував іншу, поділивши усі методи на: 1) організаційні; 2) емпіричні; 3) засоби опрацювання даних і 4) інтерпретаційні.

До організаційних він відніс порівняльний, лонгітюдний і комплексний методи, до емпіричних спостереження і самоспостереження, експеримент (лабораторний, польовий і природний), психодіагностичний метод, аналіз процесів та продуктів діяльності, моделювання і біографічний метод. В третю групу увійшли методи математико-статистичного аналізу даних і якісного описання, в четверту — генетичний і структурні методи (класифікації, типології тощо).

У цій класифікації не зазначені теоретичні методи психологічного дослідження. В підручниках для російських університетів [21, с. 37-38] за аналогією з іншими науками в психології пропонують виділяти три групи методів: 1) емпіричні; 2) теоретичні; інтерпретаційні. В. Дружинін вважає за доцільне розглянути усі психологічні емпіричні методи у двохмірному просторі за такими критеріями: а) міра активності дослідника (наявність чи відсутність взаємодії з досліджуваним); б) міра об'єктивованості процедури оцінювання емпіричних даних (опосередкована — безпосередня).

За такими критеріями до активних методів можна віднести експеримент і бесіду (клінічне інтерв'ю), до пасивних— психологічне тестування і спостереження.

Експеримент і психологічне тестування передбачають об'єктивовану (опосередковану) оцінку емпіричних даних, а бесіда та спостереження базуються на більш суб'єктивних (безпосередніх) оцінках дослідником емпіричних даних.