Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - Формулювання гіпотези та визначення змінних і плану емпіричного дослідження

Опрацювавши необхідну літературу, Оксана відчула, що може сформулювати гіпотезу майбутнього свого дослідження і обрати його план. Пригадуючи всі відомості, отримані із літературних джерел, дівчина припустила, що звернення до почуття гумору для подолання стресу та використання його в якості механізму психологічного подолання або психологічного захисту свідчитиме про відмінності в особистісних рисах людини. Враховуючи те, що психологічний захист зазвичай описується як неусвідомлене, недиференційоване та ригідне реагування особистості, спрямоване на уникнення реальності та відчуття слабкості "Я" (за О. Лібіним та О. Лібіною), а під психологічним подоланням розуміють свідомі, активні дії, орієнтовані на актуальний стан речей, — дотепи та жарти, що відображають гумор двох зазначених видів реагування на оточення, свідчитимуть про різні рівні самоприйняття та зрілості Я-концепції особистості.

Таким чином, Оксана сформулювала дві гіпотези. Перша містила припущення про притаманність гумору функції подолання стресу. Згідно з другою, усвідомлення суб'єктом ролі гумору як ресурсу подолання негативних переживань опосередковано завдяки наявності у суб'єкта певних позитивних рис в структурі його (її) особистості, тобто справляє гармонізуючий вплив на особистість.

Це є концептуальними гіпотезами дослідження Оксани, тобто такими, що формулюються в термінах психологічних понять (почуття гумору, психологічне подолання, психологічний захист, особистісні риси). Перш ніж застосовувати подібні поняття у будь-якому емпіричному дослідженні, їх треба операціоналізувати, тобто окреслити кожне з понять у термінах конкретних операцій, необхідних для їх виявлення. Така процедура стає можливою після визначення незалежних та залежних змінних. Оскільки метою дослідження студентки було з'ясування індивідуальних властивостей та стильових характеристик почуття гумору в осіб, які по-різному усвідомлюють його захисний потенціал, розуміння респондентами позитивної сили гумору було обрано в якості незалежної змінної, а стильові особливості гумору і зміст гумористичних виявлень — в якості залежних. Усвідомлення чи неусвідомлення ролі гумору, в свою чергу, можна було розглядати як особистісну характеристику, опосередковану притаманними людині певними усталеними особистісними рисами. Між іншим, це свідчить про врахування Оксаною феномену множинної детермінації психіки людини.

Отже, розподіл змінних було зроблено так.

Незалежна концептуальна змінна: усвідомлення суб'єктом стресозахисного потенціалу почуття гумору.

Незалежна операційна змінна: рівень виявлення зазначеної характеристики, що вимірювався у шкальних оцінках за "Шкалою використання почуття гумору як ресурсу стресоподолання", створеною Родом Мартіном та перекладеною й адаптованою Оксаною для української вибірки.

Залежна концептуальна змінна: стилі виявлення гумору і переважаючі стратегії психологічного подолання та види психологічного захисту, які використовують суб'єкти у складних життєвих ситуаціях.

Залежна операційна змінна: рівні виявлення всіх перелічених вище якостей, що вимірювались за допомогою відповідного психодіагностичного інструментарію. Так, особливості відбору досліджуваними різних стратегій психологічного подолання у ситуаціях афіліації та досягнення успіху встановлювалися за допомогою тесту-опитувальника SAQ, розробленого J. Nurmi, K. Salmela-Ago та T. Haavisto й адаптованого до української вибірки В. Духневичем; стильові характеристики гумору визначались з використанням тесту-опитувальника Рода Мартіна, перекладеного Оксаною для української вибірки. Рівень виявлення у досліджуваних стійких особистісних рис здійснювався на підставі аналізу п'яти "великих факторів" особистості, вимірюваних у показниках шкал таксономічної моделі JI. Голдберга, адаптованої до української вибірки JI. Бурлачуком і Д. Корольовим. Оксана також використала "16PF" як паралельну методику. Домінуючий вид психологічного захисту, притаманний суб'єкту в ситуації спілкування, студентка оцінювала з використанням тесту - опитувальника В. Бойко. Рівень стресостійкості був обчислений за шкалою X. Холмса та P. Рааге.

Обраний Оксаною тип експериментального дослідження був квазіекспериметпом, адже вона не маніпулювала незалежною змінною, як це роблять дослідники у так званих істинних експериментах, а обрала в якості аналога незалежної змінної різні рівні виявлення фактора усвідомлення її досліджуваними ролі почуття гумору як ресурсу стресоподолання. У відповідності з цим показником вона формувала нееквівалентні групи. Таким чином, тип обраного плану був квазіексперимент для двох нееквівалентних груп. Нееквівалентність встановлювалася на підставі тестування досліджуваних і розподілення їх на групи зі статистично значущими розбіжностями у рівнях виявлення обраної властивості — усвідомлення стресодолаючого потенціалу почуття гумору. Зазначимо також, що при проведенні роботи Оксана звернулася до кількох методів психологічного дослідження: психологічного тестування, квазіексперименту, спостереження, організаційних методів. Попереду на неї очікує важлива та відповідальна робота — кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.