У час духовного та національного відродження України виникає потреба у пізнанні та глибокому розумінні національно-психологічних особливостей особистості як діяча і творця минувшини і сьогодення. Глибоке знання та правильна оцінка феноменів міжетнічних відмінностей психіки, їх впливу на процеси взаємодії представників різних чи одного етносу конче потрібні для вирішення комплексу проблем, які постають перед практикою навчання та виховання, психологічним супроводом розвитку особистості. Забезпечити процес становлення національної самосвідомості, формування національно-культурної компетентності здатні ті психологи й педагоги, які засвоїли культурну спадщину свого народу, вміють розпізнавати і використовувати досвід попередніх поколінь у процесі організації навчально-виховної, корекційно-розвивальної та просвітницької роботи.

Метою навчального посібника виступає забезпечення студентів і магістрантів необхідними навчальними матеріалами з етнопсихології.

Засвоєння студентами і магістрантами знань з етнопсихології спирається на попередньо отримані знання із загальної, вікової, педагогічної та соціальної психології й суттєво доповнює їх.

Згідно з модульною організацією сучасного навчального процесу у вищих навчальних закладах, зміст навчального матеріалу розподілено до модулів: "Становлення та міждисциплінарні зв'язки етнопсихології", "Етнопсихологічні аспекти особистості" та "Психологія міжетнічних відносин".

Навчальний матеріал з етнопсихології призначено для вивчення студентами та магістрантами педагогічних і психологічних спеціальностей, майбутня професія яких передбачає наявність глибоких знань психології етносу та вміння їх використовувати у процесі міжетнічного спілкування.

Зміст посібника добирався з урахуванням найбільш актуальних питань етнопсихології та розкриває феноменологію і сутність етнічної ідентичності, етнічної свідомості й самосвідомості, прояву

етнопсихологічних особливостей особистості, етнопсихологічні функції культури, чинники, типологію та способи розв'язання міжетнічних конфліктів.

Навчальний посібник містить навчальну програму з етнопсихології, курс лекцій за навчальною програмою, запитання та завдання для програмованого контролю знань. До практичної частини посібника ввійшли методичні рекомендації та система практичних занять з етнопсихології, тестові завдання для контролю та самоконтролю, орієнтовні варіанти модульної контрольної роботи, питання для самостійного опрацювання.

Метою лекційного курсу є розкриття основних теоретичних питань з етнопсихології згідно з навчальною програмою. Мета практикуму полягає в осмисленні магістрантами та студентами теоретичних знань і відпрацюванні у них вмінь та навичок їх використання у процесі розв'язання практичних завдань.

Навчальний посібник адресований магістрантам, студентам педагогічних і психологічних спеціальностей та може використовуватися практичними психологами освітніх закладів і викладачами вищих навчальних закладів.

ЛЕКЦІЙНИЙ КУРС

Змістовий модуль 1. Становлення та міждисциплінарні зв'язки етнопсихології

Тема 1. Етнопсихологія як міждисциплінарна галузь знань

1. Поняття етносу.

2. Сучасне розуміння предмету етнічної психології.

3. Етнічне відродження другої половини XX ст.

4. Завдання, функції та методи дослідження етнопсихології.

5. Зв'язок етнопсихології з іншими науками.

1. Поняття етносу

У людському суспільстві завжди існувала потреба у глибокому пізнанні етнічних особливостей народів, їхньої поведінки. Ці особливості вивчалися психологами, філософами, істориками, соціологами, географами, економістами, мистецтвознавцями, етнографами, культурологами, релігієзнавцями та демографами.

Проблема пізнання етнічних особливостей народів, їхнього характеру, психології та поведінки є актуальною і в наш час, оскільки різноманітні аспекти цієї проблеми набули фундаментального значення в динамічних процесах суспільного розвитку.

Етнопсихологія належить до тих наук, які вивчають лише великі групи. Великі групи створюють конкретні соціальні норми, цінності, установки, потреби, які індивід засвоює засобами навчання та виховання в малих групах.

Великі групи поділяються на два види:

1) випадкові (стихійні), вони нетривалі у своєму існуванні, швидкоутворювані та швидкорозсіювані, досить різнорідні за складом (наприклад, натовп, глядацька аудиторія, публіка та ін.);

2) закономірно утворені, які склалися в ході історичного розвитку, довготривалі, стійкі у своєму існуванні групи (наприклад, нація, народність, плем'я; професійні групи, соціальні класи, вікові групи та iн.).

Спільною особливістю великих груп є наявність специфічних регуляторів поведінки. Такими регуляторами є звичаї, традиції, обряди, які зумовлені суспільною практикою даної групи. Єдність особливостей життєвої позиції групи з регуляторами поведінки характеризує спосіб життя групи. Дослідження способу життя передбачає вивчення форм спілкування, типу контактів між людьми і передусім специфічної мови народу, представників певної професії чи класу й т. ін. Прикладами цієї мови можуть виступати літературна мова, жаргон, діалекти тощо.

Одним з базових понять етнопсихології є поняття "етносу" чи "етнічної спільності". Уперше термін "етнічна спільність" було введено до наукового обігу в 1957 p. М.М. Чебоксаровим і М.Г. Левіним. Вони вважали, що це поняття є набагато ширшим у порівнянні з поняттям "народ".

Етнічна спільність - це тип великої соціальної групи, який формується та розвивається природно-історичним шляхом і може існувати у двох видах:

І)як реальна (компактна) сукупність людей, що завдяки відносній цілісності є самостійним суб'єктом історичного та соціального процесу;

2) в дисперсному (розсіяному) стані (входить до чисельніших етнічних спільностей як їх структурне утворення).

Найвдаліше визначення етносу, що грунтувалося на проведених теоретичних дослідженнях, було запропоновано етнографом Ю.В. Бром леєм. Етнос - це усталена сукупність людей, що історично склалася на певній території та має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, характеризується усвідомленням своєї єдності й відмінності від інших утворень (самосвідомість), що зафіксовано в її самоназві (етнонімі).

Окрім такого вузького розуміння поняття етносу, Ю.В. Бром-лей розглядає етнос, в широкому розумінні цього слова, як етно-соціальний організм (наприклад, нація з її економічною і політичною спільністю).

Основними ознаками етносу в різних формах його існування є:

1) наявність шлюбно-сімейних зв'язків;

2) спільність території та політичного устрою;

3) мова;

4) економічна єдність.

Упродовж десятиліття (1957-1968 рр.) науковцями обговорювалася проблема визначення поняття "етнічна спільність" та його основних ознак. Не викликали заперечень такі ознаки етнічної спільності: спільність мови (за допомогою мови виявляється культура) і спільність території. Щодо ознаки "економічна єдність" такої одностайності не існувало. Деякі дослідники висловлювали думку про те, що економічна єдність визначається політичними, а не етнічними межами і тому притаманна не нації чи етносу, а державі.

У вітчизняній психологічній науці дотримуються погляду, згідно з яким етноси можуть існувати у різних формах. Найпопулярнішою є історично-стадіальна типологія, згідно з якою виокремлюють такі основні форми етносів: клани, плем'я, народність, нація. Водночас у вітчизняній науці найбільш вживаними є такі поняття: плем'я, народність, нація; у зарубіжній - плем'я і нація. Отже, поняття етносу є найширшим у порівнянні з іншими наведеними вище поняттями, якими позначено його форми.

Клани - це групи, які існують у різноманітних формах, у різних суспільствах.

Спрощено можна визначити клани як союзи двох типів:

1) родові союзи (загальновідомі шотландські клани), з яких розпочалося утворення політичних інститутів;

2) тотемічні, тобто такі, що є схожими до сімейних союзів на релігійних засадах. Тотемізм - це сукупність релігійних уявлень та вірувань, що ґрунтується на культі тварин чи рослин, які вважаються предками клану, і на вірі в кровні родинні зв'язки між усіма членами клану та з будь-якою твариною або рослиною. Клани, що існували у первісних суспільствах, й дотепер відіграють важливу роль у суспільствах Китаю та Японії.

Більш високою, у порівнянні з кланами, формою соціальної організації є плем'я. Існування етносу у формі племені було властивим для первіснообщинного ладу. Основною його ознакою виступає те, що типом соціального зв'язку, який їх об'єднував в єдине ціле, був принцип родинних зв'язків і відносин. До племені належить значна кількість родів і кланів. Плем'я вирізняється своєю внутрішньою формою організації: вождь, рада племені тощо, які вирішують усі важливі питання. Типовим для племені є його незначна чисельність та низька розвиненість продуктивних сил. Племінна самосвідомість грунтується на уявленнях про спільність походження усіх членів племені від одного пращура.

З плином часу племена та їх союзи трансформувалися у народності.

Народність (чи народ) - це етнічні спільності тих докапіталістичних формацій, що з'явилися після первіснообщинного ладу. Поняття "народ" є багатозначним. Ним позначають і населення міст чи селищ, і спільність, яка пов'язана з певною територією, має власну мову, розвинену культуру, політичний устрій і систему влади. Народність утворюється на основі територіально-політичного устрою. У порівнянні з племенем народність є різноманітнішою, оскільки в ній значно більша кількість членів та існує розшарування на класи. Народи (або народності) вирізняються своєю культурою.

Поступове утвердження капіталістичної формації призвело до появи націй. Під нацією розуміють народ, що живе спільним історичним життям, усвідомлює власну єдність, має спільну історичну пам'ять і досвід, спільні духовні цінності, мову, поняття та уявлення про світ. Націю об'єднують територіальні, економічні, внутрішні, культурно-інформаційні зв'язки. Основним критерієм та ознакою нації виступає національна самосвідомість. Відсутність свідомості, самосвідомості та пам'яті перетворює націю у населення певної території (Ю. Бромлей).

Нація виступає найвищою формою існування етносу. Основними ознаками, що вирізняють націю з-поміж інших етнічних спільностей є не стільки рівень соціально-економічного розвитку, скільки її внутрішня структура, яка грунтується не на кровному спорідненні, а на соціальному принципі.

Визначальними характеристиками нації є: велика внутрішня згуртованість і високий рівень національної свідомості.

Основними ознаками нації виступають:

- спільність мови (для держави спільність мови не обов'язкова);

- спільність території (наприклад, народи Англії та СШЛ користуються спільною мовою - англійською);

- спільність економічного життя;

- спільність матеріальної та духовної культури;

- національна самосвідомість.

Лише сукупність цих ознак утворює сутність поняття "нація".

Основою для формування нації виступає колективне усвідомлення почуття спільності, яке виявляється у прагненні жити разом. Найвищою формою прояву цього прагнення є прагнення мати свою державу. Спільність долі є найважливішим чинником формування нації. Представникам нації притаманне відчуття того, що вони об'єднані в одне ціле сумісним володінням спільною спадщиною в минулому і спільною долею в майбутньому (Емерсон).

Нація - це історично стійка спільність людей, яка з'явилася завдяки спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, що виявляється у спільності культури. Така спільність складається історично, вирізняється стійкістю, не базуючись на расовій чи племінній ознаці. Наприклад, сучасна італійська нація сформувалася впродовж століть з римлян, германців, етрусків, арабів, греків.

Значення нації для розвитку її представників полягає в наступному:

а) нація - це стійка форма спільності, що існує тисячоліттями;

б) нація створює стійку культурну спадщину;

в) нація формує сильне почуття ідентифікації індивіда із спільністю і виступає провідним чинником його особистісного самовизначення;

г) нація сприяє появі почуття солідарності між членами спільноти й антагонізму по відношенню до чужих.

Населення України має всі ознаки нації. Тому, українці - це нація.

Генує чітка класифікація етнічних спільностей, згідно з якою з-поміж усіх етнічних спільнот виокремлено кілька "основних етнічних підрозділів", тобто сукупностей людей, які вирізняються найбільшою інтенсивністю етнічних властивостей і є самостійними одиницями суспільного розвитку.

Основними етнічними підрозділами є:

1) "елементарні етнічні одиниці" (мікроетнічні одиниці) - це ті найменші складові частинки основної етнічної спільності, що є межами поділу останньої. Наприклад, сім я, етнічна група і т. ін.

2) "субетнічні підрозділи" - це спільності, в яких основні етнічні властивості виражені з меншою інтенсивністю, у порівнянні з основними етнічними одиницями (мають певну специфіку), і є складовими частинами цих одиниць. Такі спільності вважаються етнографічними групами. Наприклад, з-поміж українців виділяють: бойків, лемків, гуцулів, поліщуків тощо.

3) "міжетнічні спільноти" (макроетнічні одиниці) - це утворення, до яких належить кілька основних етнічних підрозділів. Міжетнічні спільності характеризуються меншою інтенсивністю етнічних властивостей у порівнянні з іншими етнічними підрозділами. Міжетнічні спільності вирізняються схожими рисами культури та спільною самоусвідомленістю. Це, наприклад, мовні сім Т та групи (слов'яни, романо-германці тощо) (за Ю. Бромлеєм).

Одна і та сама людина може належати водночас до кількох етнічних підрозділів. Наприклад, українець (основний етнографічний підрозділ, етнос); гуцул (етнографічна група, субетнос)', слов'янин (метаетнічна спільнота).

Етнічна група - це внутрішній підрозділ етносу, що має етнічну самосвідомість. Найчастіше це поняття використовується для позначення частини етносу, яка проживає на інших етнічних територіях, однак має з власним етносом спільну мову, культуру, віру, відчуття тотожності з ними. Наприклад, компактне проживання українців у Канаді із збереженням української культури та мови.

Національна меншина - це менша за чисельністю група у порівнянні з етнічною, яка не займає панівного положення, представники якої є громадянами цієї держави, однак за етнічними, релігійними чи мовними характеристиками посідають такі позиції, що відрізняють їх від характеристик основної частини населення, і водночас виявляють почуття солідарності з метою збереження своєї культури, традицій, релігії чи мови.

Етнічний розвиток відбувається дискретно, що зумовлено внутрішніми і зовнішніми процесами, які певним чином впливають на існування етносу.

В зв'язку з цим виділяють такі способи існування етносів:

1) зародження (етнос з'являється у результаті асиміляції, він є першим у часовому плані);

2) розширення, спосіб, згідно з яким етнос намагається приєднати до себе інші, менші за чисельністю етноси, які територіально розміщені неподалік. Цей період характеризується зростанням самосвідомості. В ході розширення етнос постійно прогресує, оскільки постійно відбуваються внутрішні психологічні процеси, які зумовлюють його неперервний розвиток. Розвиток національної самосвідомості сприяє гармонізації етносу. Цей процес здійснюється до того часу, доки всередині етнічної спільності не будуть виділятися за окремими ознаками нові етнічні групи. Таке прагнення з'являється внаслідок диференціації даної етнічної спільності за певними критеріями;

3) зниження рівня активності чи розпад. Етнос перестає поглинати сусідні етноси, менше виявляє активність і національну свідомість. Процеси, які відбуваються на попередньому етапі сприяють падінню рівня етнічної самосвідомості, призводять до знецінення національних ідей, оскільки особистісні мотиви переважають над національними. Етнос стає легко вразливим, що може призвести до його злиття з іншими етносами, до втрати усіх ознак етносу (території, мови, єдності) або до зовнішньої агресії;

4) перехід розпаду в гомеостаз, тобто статичний стан етносу. Гомеостаз - це рухливий виважений стан етнічної спільності, що зберігається засобами її протидії зовнішнім і внутрішнім чинникам, які можуть порушити цю рівновагу. Наприклад, у стані гомеостазу перебувають індійські племена Північної Америки, що зберегли розвиток і культуру кінця XIX - початку XX століття і не розпалися у зв'язку з наявністю в них високого рівня розвитку етнічної самосвідомості.

Таким чином, визначені вище поняття не є рівнозначними і дозволяють описувати різноманітні соціальні утворення, враховуючи їх специфіку.