Етнопсихологія - Савицька О.В. - 1. Зародження етнопсихології в історії та філософії

1. Зародження етнопсихології в історії та філософії.

2. Етнопсихологічний аспект у філософських дослідженнях епохи Просвітництва.

3. Етнопсихологічні ідеї в німецькій філософії.

4. Психологія народів та історична психологія. Дослідження закономірностей соціальних явищ.

1. Зародження етнопсихології в історії та філософії

Витоки етнопсихології розпочинаються з праць античних філософів та істориків: Геродота, Гіппократа, Таціта, Плінія, Страбона.

Геродот, якого вважають засновником історії, етнографії та етнопсихології, багато подорожував і розповідав про дивовижні особливості народів, з якими зустрічався, їх вірування, релігію, мистецтво, побут. У своїй роботі "Історія" Геродот вперше здійснив порівняльний аналіз особливостей життя і характерів різних народів за допомогою навколишнього середовища. За результатами власних спостережень він подав етнографічний опис Скіфії, до якого ввійшли розповіді про богів, звичаї скіфів, міфи про їх походження. Геродот звернув увагу на такі характерні якості скіфів: жорстокість, неприступність, суворість. Наявність цих якостей, на його думку, зумовлюється особливостями навколишнього середовища (рівнина з багатьма ріками та травами) і способом життя скіфів (кочовий).

Іншими дослідниками Древньої Греції також було помічено вплив навколишнього середовища на формування психічних особливостей різних народів. Так, Гіппократ вважав, що провідними об'єктивними чинниками всіх відмінностей між народами, їх поведінки, звичаїв, виступають природа та клімат території проживання народу. Констатуючи відмінності в культурі, традиціях, зовнішньому вигляді народів і племен, давні мислителі прагнули виділити чинники цих відмінностей.

Основоположником етнопсихології є Дж. Б. Віко. У своєму трактаті "Про загальну природу речей" він розглянув проблеми розвитку народу, зумовленість його психологічних особливостей. Дж. Б. Віко встановив, що кожне суспільство в історії свого розвитку проходить три епохи: 1) епоху богів; 2) епоху героїв; 3) епоху людей, а психічні особливості людини як представника певного народу з'являються в ході історії цього народу. Водночас діяльність кожної окремої людини визначає народний дух.

У другій половині XIX ст. в європейській соціології з'явилися різноманітні наукові течії, що розглядають людське суспільство як таке, що тотожне тваринному світові. До цих течій належать: антропологічна школа в соціології, органічна школа, соціальний дарвінізм. Провідне положення, яке об'єднує ці течії, полягає в тому, що їхні представники недооцінювали особливості об'єктивних тенденцій, а на суспільні явища механічно переносили відкриті Ч. Дарвіном біологічні закони.

Прихильники цих течій намагалися довести, що існує прямий вплив біологічних законів на соціальне, економічне та духовне життя народу. Вони намагалися обґрунтувати "теорію" про безпосередній вплив анатомо-фізіологічних задатків на психіку і на цій основі пояснити риси їх внутрішнього, морально-духовного складу за допомогою біологічних ознак.

2. Етнопсихологічний аспект у філософських дослідженнях епохи Просвітництва

У Новий час, час бурхливого розвитку капіталізму, для пояснення чинників відмінностей між народами і племенами дослідниками найчастіше використовувалися географічні фактори. Основна ідея географічного детермінізму полягає в тому, що провідним чинником розвитку будь-якого суспільства є географічне положення та кліматичні умови.

Географічний детермінізм є необхідним для інтерпретації таких етнопсихологічних висновків:

1) чому в світі неможливо знайти два абсолютно однакові народи за етнічно-психологічними ознаками і побутом;

2) наявність відмінностей у розвитку інтелекту, проявах емоцій у представників різних народів.

У філософських дослідженнях французьких просвітителів вперше з'явилося етнопсихологічне поняття "дух народу", яке вдалося пояснити за допомогою географічного детермінізму. Видатний французький філософ Ш. Монтеск'є визначив поняття "дух народу" як характерні психологічні риси народу. Дух народу необхідно вивчати для того, щоб зрозуміти суть суспільства та особливості його політико-правових засад.

Мислитель зазначив, що народний дух формується об'єктивно під впливом моральних і фізичних чинників. До фізичних чинників, які впливають на історію розвитку суспільства та загальний дух народу, він відніс: географічне положення, клімат, грунти, ландшафт. Ш. Монтеск'є навів такі приклади впливу клімату як найважливішого чинника на дух народів: характерними особливостями .жителів південних країн з жарким кліматом є нерішучість, лінь, нездатність до подвигів і розвинута уява; представники північних народів вирізняються відвагою та аскетизмом. Водночас він зауважив, що клімат впливає на дух народу не лише безпосередньо, а й опосередковано. Таким чином, залежно від кліматичних умов і ґрунту складаються традиції та звичаї, які в свою чергу впливають на життя народу. В процесі історичного розвитку безпосередній вплив клімату на дух народу зменшується, а дія інших чинників посилюється. Наприклад, природа і клімат управляють дикунами, звичаї - китайцями, а закони - японцями.

Серед моральних чинників виокремлювалися: релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, звичаї, традиції, норми поведінки, які набувають великого значення у цивілізованому суспільстві.

Дотримання положень географічного напрямку зумовило появу хибних уявлень про незмінність національної психології народу. Досить часто в одній і тій самій географічній зоні проживають різні народи, які повинні бути схожими один на одного. Однак упродовж багатьох тисячоліть у житті людства відбувались різноманітні трансформації (зміни суспільно-економічних систем, поява нових суспільних класів та соціальних систем, нових форм етнічних взаємин, об'єднання племен і народностей), що призвели до значних змін звичаїв, традицій та психології народів.

Абсолютизація ролі географічного чинника в розвитку національних якостей народів сприяла утвердженню наукової думки про незмінність таких якостей.

У цей період з'являються й інші погляди щодо національної психології. Англійський філософ Д. Юм у роботі "Про національні характери" найважливішими чинниками розвитку національної психології назвав такі: соціальні (моральні) чинники, до яких він відносив обставини соціально-політичного розвитку суспільства (форми правління, соціальні перевороти, стан етнічної спільності, рівень життя народу, відносини з іншими етнічними спільностями і т. ін.).

Важливою умовою розвитку загальних рис національного характеру людей (загальні схильності, звичаї, звички, афекти) він вважав спілкування у процесі професійної діяльності. Спільні інтереси сприяють становленню загальнонаціональних рис духовного обрису, єдиної мови та інших складових етнічного життя. Окремі частини народу об'єднуються також на основі спільних економічних інтересів. Таким чином, Д. Юм зробив висновок про діалектику співвідношення між особливостями різноманітних професійних груп і специфікою національного характеру людей.