Етнопсихологія - Савицька О.В. - 3. Психолінгвістика як теорія мовленнєвої діяльності

Основи теорії мовленнєвої діяльності (ТМД) було сформульовано в працях О.М. Леонтьева у 60-70-х роках XX ст. Поява ТМД стала можливою завдяки глибокій традиції експериментальних досліджень у галузі психології мови і наявності у вітчизняній психології відповідної теоретичної бази: культурно-історичної школи Л.С. Ви готського та концепції єдності психіки та діяльності О.М. Леонтьева.

ТМД має декілька суттєвих відмінностей від інших версій психолінгвістики.

По-перше, вербальне спілкування не виступає процесом, що відірваний від інших форм людської життєдіяльності, а є процесом розв'язання широкого немовленнєвого завдання за допомогою вербальних засобів.

По-друге, предметом вивчення ТМД є не мова як продукт /текст (це вторинний аспект), а процес розвитку цього продукту, тобто динамічна організація мовленнєвих операцій, дій і діяльності.

По-третє, важливим положенням ТМД є положення про те, що "реальна системність мови" існує як організація мовних елементів лише у конкретній діяльності, здійснення якої вона забезпечує.

По-четверте, прихильники ТМД вважають, що жорсткої операційної схеми побудови мовленнєвого висловлювання, яку намагалися обгрунтувати Н. Хомський і Дж. Міллер, взагалі не існує. Натомість існує гнучка та чутлива до зовнішньодіяльнісних змін евристично-пошукова вербальна діяльність.

Представники ТМД заперечують думку про вродженість "мовленнєвої здатності (компетенції)" в людини. Джерелом формування здатності до вербального спілкування є потреби дитини у спільній з дорослими діяльності та у невербальному спілкуванні. Становлення системи засобів і правил спілкування (до яких належать як мова в цілому, так і правила використання мовних знаків зокрема) є закономірним результатом процесу задоволення об'єктивно існуючої у дитини потреби, необхідною умовою продовження та поглиблення взаємодії між дитиною та дорослими. Отже, "мовленнєва компетенція" є продуктом взаємин дитини у процесі життєдіяльності й має досить відкриту схему формування.

ТМД покликана розв'язувати "класичні" проблеми психолінгвістики, що були поставлені на попередніх етапах її розвитку, наприклад, задачі моделювання процесу формування висловлювання.

4. Експериментальне вивчення мови і етнічних особливостей психіки

Значний інтерес представляють дослідження, що були проведені з метою перевірки припущення про лінгвістичну відносність когнітивної діяльності людини (Е. Сепір, Б. Уорф, Д. Лі та ін.), тобто тези про залежність пізнавальних можливостей людини від характеристик її рідної мови.

Так, дослідники припустили, що наявність чи відсутність у мові певних термінів впливає, зокрема, на те, як поділяє - услід за мовою - оточуюче середовище представник даного етносу, які властивості речей він бачить, а які мова виводить поза межі його уваги й сприйняття. Великі надії було покладено водночас на вивчення випадків так званих "мовних лакун", тобто відсутності у порівнюваних мовах прямих термінів-відповідників на означення певних явищ (деяких кольорів або їхніх відтінків, предметів природного середовища чи явищ культури тощо).

Зрештою було з'ясовано, що деякі міжетнічні відмінності у пізнавальних здібностях індивідів зумовлено особливостями їхньої рідної мови.

Наприклад, в експериментах, які були проведені Р. Брауном та Е. Леннебергому англомовним досліджуваним після 5-ти секундного показу чотирьох кольорових фішок необхідно було знайти відповідні кольори з-поміж 120-ти запропонованих зразків. У результаті з'ясувалося, що за умови введення паузи між розгляданням фішок і показуванням контрольних зразків досліджувані краще впізнають кольори з "легкими назвами ", тобто такі, для назв яких у англійській мові існують загальновизнані терміни.

Отже, емпірично було зафіксовано факт впливу особливостей лексики на один з мнемічних процесів людської психіки -впізнавання.

Продовжуючи такі дослідження, Е. Леннеберг та Дж. Робертс намагалися довести те, що люди, які розмовляють мовами з різним розподілом спектру, повинні відрізнятися здібностями до запам'ятовування та впізнавання кольорів залежно від наявності чи відсутності у мові слів, якими позначено певні кольори. Експерименти було проведено у трьох групах індіанців племені зуні, одна з яких володіла тільки рідною мовою, друга - лише англійською, а третя - двома мовами. Слід зазначити, що у мові зуні жовтий та помаранчевий кольори позначаються одним і тим самим словом, у англійській для їх позначення існують різні слова. Дослідники з'ясували, що зуні, які володіють лише рідною мовою, зіштовхнулися із значними труднощами під час впізнавання цих кольорів, у порівнянні з тими зуні, які володіли двома мовами чи однією англійською.

Цікаві результати про вплив етнічних особливостей граматичної побудови рідної мови на пізнавальну діяльність людини було отримано й іншими дослідниками. Один з таких експериментів був проведений Дж. Керролом і Дж. Каса гра н де у резервації індіанців навахо. У порівнянні з англійською, в мові навахо дієслова, що означають маніпуляції з предметами, вживаються у різних формах залежно від форми предметів (круглої, довгої й т. ін.). Зважаючи на цю мовленнєву специфіку, дослідники висунули припущення про те, що "одномовні" навахо класифікуватимуть предмети по-іншому, у порівнянні з навахо, які розмовляють англійською мовою, та американцями, оскільки мова останніх не вимагає від носія особливої уваги до форми класифікованих предметів. Таким чином, було б підтверджено висновок про залежність мислення від характеру мови.

"Дитина повинна була дати відповідь на запитання: до якого з двох продемонстрованих предметів більше пасує третій предмет. Наприклад, експериментатор показував дитині жовту мотузку та синю паличку... Після цього їй показували жовту паличку й запитували, до якого з показаних предметів вона пасує. Отримана відповідь співпала із припущенням дослідників: діти, які розмовляли мовою навахо, класифікували предмети швидше за формою, ніж за кольором, у порівнянні з англомовними дітьми" (за результатами досліджень М. Коула та С. Скрібнера).

Однак отримані експериментальні результати примусили науковців не визнати справедливість початкових припущень, а переглянути останні.

По-перше, це було зумовлено розумінням вченими того факту, що хоча й дійсно деякі особливості лексики конкретної мови полегшують упізнавання, а певні особливості граматичної структури пришвидшують зміни у мисленні дитини, це не означає, що індивід, який розмовляє іншою мовою, мислить чи сприймає принципово іншим способом.

По-друге, експериментальні дослідження однозначно засвідчили переважаючу "діяльнісну відносність" психічних процесів (термін "діяльнісна відносність" було введено П. Тульвісте).

Згодом ці висновки було підтверджено в інших дослідженнях. Так, у результаті проведення згаданого вище експерименту Дж. Керрола і Дж. Касагранде з іншим контингентом досліджуваних - англомовними дітьми із середніх прошарків Бостона (тобто на "типових американцях"), з'ясувалося, що вони, як і одномовні діти навахо, класифікують предмет за формою, а не за кольором. Дослідники пояснили цей факт тим, що бостонські діти, завдяки багатому досвіду маніпулювання з іграшками (якого не було в англомовних дітей навахо), змогли набути таких "навичок мислення", не зважаючи на те, що рідна мова їх до цього не стимулювала.

Наступний експеримент групи М. Коула з представниками африканського племені кпелле (Ліберія) підтвердив припущення про переважно "діяльнісну відносність" розумової активності представників різних етнічних угруповань. Так, мова кпелле орієнтує свого носія на надання переваги більшому за розміром предмету. Наприклад, порівнюючи двох людей різного зросту, кпелле завжди посилаються на того, хто вищий, і замість того, щоб сказати "Джо нижчий від Джона", кажуть ''Джон вищий від Джо " тощо. М. Коул та його колеги спробували знайти лінгвістично зумовлену різницю у мисленні дітей кпелле та американських дітей, перевіряючи їх здатність розв'язувати задачу за допомогою перенесення попередньо засвоєної навички вибирати як "правильний" більший чи навпаки, менший кубик з двох запропонованих експериментатором. Припускалося, що у порівнянні з американськими дітьми, кпелле раніше навчаться розуміти відношення "більше за" й переносити його на новий матеріал.

"...Однак це припущення не знайшло підтвердження. Майже всі діти, незалежно відмови і відвідування школи, оволоділи операцією перенесення, й виявилося несуттєвим, на розуміння якого відношення їх випробовували - "більше за" чи "менше за". Окрім того, час, потрібний на тренування, виявився однаковим для вибору більшого й меншого кубика" (за результатами досліджень М. Коу-ла та С. Скрібнера).

У цілому щодо визначення кінцевих чинників етнопсихологічних відмінностей у специфіці організації мови слушно висловився П. Тульвісте: "Російською мовою неможливо говорити про минулі дії людини, якщо невідомо, чоловік це чи жінка. Естонською мовою це можливо, і, зазвичай, стать не вказується, оскільки граматика мови цього не вимагає. Однак це не означає, що естонець не помічає стать іншої людини".

Дослідження мовних лакун також не змінило загального напрямку еволюції етнопсихолінгвістичних досліджень у бік діяльнісного розуміння отриманих результатів. З'ясувалося, що відсутність у певній мові конкретного терміна для позначення явища чи ознаки не впливає на здатність представників етносу, які користуються даною мовою, фіксувати такі "невисловлювані" параметри середовища. Важливим виявилося не стільки те, існує чи не існує в мові те або інше окреме слово, а те, щоб досліджуваний зміг взагалі яким-небудь чином позначити дане явище (наприклад, ескімоси мають спеціальні слова для позначення снігу, який падає і який лежить, сухого та рихлого снігу, однак ці явища можна описати за допомогою інших мов, у яких такі спеціальні терміни відсутні). Отже, увага дослідників і тут була спрямована на способи використання мови, тобто на мовленнєву діяльність.

Розвиток загальнотеоретичних уявлень психолінгвістики і порівняльних етнопсихолінгвістичних досліджень у кінцевому результаті схилили дослідників до визнання діяльнісного підходу як найпродуктивнішого.