Загальна психологія - Максименко С.Д. - Психологічні основи такту

Здібності керівника - це певні психологічні особливості особистості, що є умовою для досягнення керівником високих результатів у співпраці з підлеглими.

Комунікативні здібності займають у системі здібностей керівника провідне місце.

Вони являють собою складну структуру, що складається з перцептивних процесів, які характеризуються високим рівнем спостережливості. Важливу роль відіграє емпатія, тобто розуміння психічних станів підлеглого, співпереживання його почуттям і емоціям. Це дає змогу керівникові знайти правильний індивідуальний підхід до свого співпрацівника.

На цій здібності ґрунтується і така важлива річ, як увага керівника до підлеглого.

У складі комунікативних можливостей домінуючими повинні бути відношення, що тісно пов'язані з потребою в соціальній взаємодії, з прагненням до спілкування, до творчого опановування знань, навичок і умінь у роботі, з бажанням розумно організовувати процес діяльності і виховання, досягти рівня організації справжнього колективу.

Проектувальні здібності дають можливість керівникові правильно будувати плани роботи, вести розрахунки, будувати графіки наявних і майбутніх виробничих процесів, створювати нові оригінальні проекти. Важливо подумки забігати наперед і певним чином прогнозувати психофізіологічні стани підлеглого.

Конструкторські здібності дають змогу керівникові підходити до процесу виробництва з позиції раціональної доцільності кожного руху думки і дії, що є частиною його змісту, і економічності усього процесу. З конструкторськими здібностями тісно пов'язані гностичні здібності - арсенал засобів діяльності керівника, що дозволять йому самостійно здобувати знання процесів виробництва.

Організаторські здібності виражаються в упорядкуванні, налагодженості, досягненні єдності виробничого процесу. Керівник не лише організовує діяльність своєї групи, а й надає їй певної спрямованості, обґрунтовує мету, створюючи підлеглим правильну ціннісну орієнтацію.

Психологічні основи такту

Такт - категорія етики, що за змістом відбиває правила пристойності, почуття міри у взаємовідносинах підлеглого і керівника, їх взаємної ввічливості.

Такт керівника багато в чому залежить від стилю керівництва процесом виробництва. Це одночасно і поводження керівника, що будується на основі правильно засвоєних соціальних сподівань щодо нього як вихователя фахівців нової генерації.

Психологічним підґрунтям такту треба вважати:

а)соціальні установки керівника - готовність певним чином сприймати, оцінювати факти в процесі співпраці з підлеглими і діяти щодо них, оптимізуючи цей процес;

б)сукупність стереотипів усталеного уявлення про норми взаємодії керівника і підлеглого, що дає йому змогу вчасно реагувати за певних обставин і приймати правильні рішення.

Важливою є наявність постійно діючої установки на вивчення і адекватне сприймання співпрацівників, їх характерів, здібностей, темпераменту і спрямованості особистості, що формується. Чим краще керівник знає своїх підлеглих, тим більше в нього можливостей бути тактовним у роботі з ними, ефективніше керувати їх діяльністю.

Установка керівника на постійне дотримання принципу доцільності матиме бажаний резонанс лише тоді, коли такою самою установкою керуються і підлеглі. Це запорука взаєморозуміння і взаємного сприяння щодо сформульованих керівником завдань, які вирішують підлеглі.

Через потребу в спілкуванні підлеглих із керівником формується установка на постійний діалог у діяльності. У діалозі керівник має змогу виявляти процеси, що відбуваються в свідомості підлеглого, в групі або колективі, відповідно впливати на них. Взяті керівником на озброєння стереотипи мають велике значення.

Серед стереотипів виділимо такі: а) чемність з підлеглим; б) поєднання принципового підходу до особистості підлеглого з упевненістю в тому, що кожний з підлеглих не може бути поганим, безнадійним; в) висока вимогливість як міра поваги до особистості підлеглого. Це економить енергію керівника і надає його роботі емоційного забарвлення.

Стиль роботи керівника характеризується усталеними способами духовної і практичної діяльності, що перетворюються на нормативні образи його фахової свідомості.

У деяких керівників зустрічаємо низку негативних стереотипів, що ускладнюють їх діяльність, зокрема у них можливе переконання, що з підлеглими слід поводитись особливо, щоб не втратити власного авторитету. Проте це приводить до відчуженості підлеглих від керівника.

Існує ще одна небажана тенденція: давати оцінку підлеглому раз і назавжди, не враховуючи того, що він сам швидко змінюється, часом стає зовсім іншою людиною. Він, сприйнявши оцінку керівника (позитивну або негативну), погоджується з нею і таким чином самостійно вдається до певних обмежень: один починає "почивати на лаврах", тому що керівник сказав йому, що він талановитий, а другий - після негативної оцінки махне на себе рукою і втрачає перспективу свого розвитку.

Тактовність передбачає, що в підлеглого будь-якого віку є внутрішня незавершеність, можливість для розвитку і вдосконалення в багатьох відношеннях. "Ненормальності" поведінки з часом часто зникають самі собою, без втручання керівника, без його пильної опіки і "підганяння" під дорослі стандарти.

Тактовність керівника - це він сам у діяльності, його оцінка своїх і чужих вчинків, бачення їх причин.

А розвиток тактовності - це формування і розвиток у собі таких рис характеру, як витримка, самовладання, чутливість до потреб іншого, терпимість і глибоке знання своєї справи.