Загальна психологія - Павелків Р.В. - 5.7. Індивідуальні особливості мислення

Традиційно в підручниках з психології виокремлюють такі індивідуально-психологічні характеристики мислення або „якості розуму".

Ясність — простота та щирість думки, відсутність у ній якої-небудь „зарозумілості", заплутаності.

Логічність—чітка послідовність, систематичність мислення.

Кмітливість — швидкість розумового орієнтування, швидке входження в матеріал, швидкість розв'язування задач.

Глибина, або вдумливість — здатність пізнавати в предметах чи явищах найбільш істотне, часто приховане і замасковане, здатність за видимістю предмета осягнути його сутність, за розрізненими суперечливими фактами бачити ціле, закономірність.

Широта — здатність мислити з урахуванням усіх сторін питання, зокрема, висловлюючи яку-небудь гіпотезу, повною мірою враховувати всі умови, за яких вона підлягає перевірці.

Гнучкість або пластичність — відсутність шаблонності, стереотипності, здатність до зміни ходу мислення, якщо цього вимагають дані. Протилежна риса — інертність, або в'язкість мислення, його низька рухливість, консерватизм.

Самостійність та оригінальність — це не просто гнучкість мислення, а новизна, самобутній творчий характер розумової діяльності, відсутність у ній сліпого наслідування, що зовсім не означає невизнання будь-яких авторитетів.

Критичність — відсутність неперевірених суджень, ретельна аргументація, серйозне ставлення до заперечень, які повинні бути ретельно розглянуті, перевірені, перш ніж будуть відкинуті.

Індивідуальні особливості мислення можуть бути розглянуті на двох рівнях: на рівні людини як індивіда та на рівні людини як особистості. Перший рівень пов'язаний з аналізом нейродинамічних механізмів мислення, які зумовлюють його динамічні характеристики. Другий рівень передбачає врахування зумовленості мислення людини особливостями її особистості. Особистість впливає на змістовні характеристики мислення.

До числа нейродинамічних характеристик належать:

— співвідношення першої та другої сигнальних систем, результатом переважання якої є відповідно художній або мисленнєвий типи;

— сила і слабкість нервових процесів, що дає відмінності у швидкості набуття знань різними людьми, у їх розумовій працездатності; віргіднісній чутливості; остання вища характеристика у слабкого типу нервової системи;

— рухливість — інертність нервових процесів, що відбивається на гнучкості — ригідності, швидкості мислення.

В.М. Русалов вважає, що до індивідуальних особливостей мислення належать: швидкісні та ергічні характеристики мислення, а також така його особливість, як орієнтація на різноманіття.

Н.С. Лейтес виокремив дві базові якості мислення, які визначаються віковим розвитком і складають базові передумови інтелектуальних здібностей взагалі: активність і саморегуляцію. Обдаровані діти активні і самодостатні.

До числа особистісних чинників мислення належать: установка, мотиви й емоції, індивідуальний минулий досвід, соціально-психологічні чинники.

Одним з істотних чинників особистого регулювання мислення е установка, що надає будь-якій формі діяльності стабільного, тривкого, закономірного характеру. Категорія установки, з одного боку, пояснює спроможність суб'єкта утримувати свою розумову діяльність на певному предметі, у певному напряму. З іншого боку, вона розкриває причини того, що суб'єкт мислення стає інколи „сліпим" відносно різноманітних впливів, що не вкладаються в русло домінуючого напряму мисленнєвої активності. Згідно з теорією установки цілісна особистість включається в діяльність, реалізується в ній, регулює її шляхом специфічного психологічного відношення, що визначається як „готовність діяти певним чином". Це відношення існує в різних формах, може виникати у зв'язку з окремими діями і окремими ситуаціями або, навпаки, зі складними діяльностями, системами діяльностей, зі складними життєвими подіями. Залежно від тієї ролі, яку відіграє установка в регулюванні діяльності, виокремлюють кілька рівнів установки. У психології мислення найбільш вивченими можуть вважатися різнорівневі регулюючі функції операційної і смислової установки.

Під операційною установкою розуміється готовність до здійснення певного способу дій, що виникає в ситуації розв'язання задачі на основі врахування умов наявної ситуації і передбачення цих умов, що спирається на минулий досвід поведінки в подібних ситуаціях (О.Г. Асмолов). Операційна установка виступає стабілізатором окремих розумових дій, повідомляючи їм звичний план, виявляючись у певному тривалому способі дій. Після того, як людина багатократно виконувала один і той самий мисленнєвий акт у конкретних умовах, у неї при повторенні цих умов актуалізується операційна установка, що сформувалася на ці умови. Однак звичний спосіб реагування, стандартний, неусвідомлюваний може бути неадекватним, якщо наявні умови не відповідають прогнозу, що міститься в установці. Тоді установка стає негативним чинником мисленнєвої діяльності. Утруднення суб'єкта в подоланні неадекватних операційних установок пов'язані з ригідністю мислення.

Операційні установки, належачи до окремих елементів діяльності, не визначають її змісту, динаміки, результативності загалом. Цю функцію беруть на себе установки вищого рівня розвитку — смислові. Смислове установче регулювання відбиває цілісну сутність суб'єкта мислення в єдності всіх його мотиваційно-спонукальних і діяльнісно-поведінкових тенденцій. Смислова установка актуалізується в мотиві, меті, у загальній смисловій спрямованості діяльності, у смисловому значенні кінцевого продукту діяльності. Смислова установка надає мисленнєвій діяльності неповторного суб'єктивного забарвлення, пронизує мислення загалом, реалізується незалежно від конкретних ситуацій і модифікації окремих елементів мисленнєвого процесу. По відношенню до операційних установок, які знаходяться нижче, смислова установка виступає в ролі фільтра, коректора, загально-детермінуючого чинника.

Мотиви виконують в мисленні три головні функції. Перша з них — активізуюча — наявність мотиву підвищує енергетичний потенціал мисленнєвої діяльності (з урахуванням дії закона Йеркса-Додсона). Сила мотиву визначає емоційну стійкість особистості, яка, у свою чергу, впливає на ефективність її діяльності. Так, якщо сила потреби, яка спонукає до певної діяльності, невелика і пов'язана з неуспіхом, негативна емоція пригнічує активність суб'єкта, спонукаючи його якомога швидше вийти із ситуації. Якщо сила потреби, яка спонукає до діяльності, досягає середнього рівня, то пов'язана з неуспіхом негативна емоція діє загалом активізуюче, що веде до мобілізації зусиль і зростання ефективності діяльності. Якщо сила потреби більша, пов'язані з неуспіхом негативні емоції викликають таке підвищення рівня емоційного збудження, що з'являються ознаки дезорганізації діяльності та поведінки. Аналіз указаних залежностей дозволяє відповісти на питання, чому іноді добре підготовлені студенти під впливом стресу відповідають на екзамені значно гірше своїх можливостей, тоді як інші виявляють особливу чіткість відповідей. Друга функція мотиву — організуюча або структуруюча (наявність значущого мотиву приводить до перебудови мисленнєвої діяльності, у результаті чого збільшується продуктивність знаходження рішень; інтенсифікується дія підказки; розв'язання задачі носить творчий характер). Третя функція смислотвірна (мисленнєва діяльність, у якій існує значуща мотивація, набуває особистісного смислу, а процес мислення перетворюється в цінність).

Говорячи про пристрасність людського мислення, О.М. Леонтьев мав на увазі його пропущеність через емоційну сферу. Л.С. Виготський вказував, що „за думкою завжди стоїть афективно-вольова сфера".

Емоції виконують в мисленні чотири функції. Перша з них -оцінна: емоції позначають позитивною або негативною оцінкою найбільш значущі елементи ситуації. Емоційні реакції мають пряме відношення до вірогіднішого прогнозування, забігання вперед, що є головною рушійною силою мислення. Говорять про механізм емоційного наведення та емоційної корекції, які забезпечують вибірковість мислення.

Друга функція — активізуюча. Емоції, які супроводжують процес розв'язання задачі, підвищують загальний енергетичний рівень мислення. Емоційна активізація — умова знаходження правильного розв'язання задачі.

Емоції виконують функцію евристик (евристичні прийоми — прийоми, що дозволяють скорочувати час пошуку розв'язання задачі і приводять до розв'язання). Вони визначають зону пошуку, мисленнєва діяльність стає більш спрямованою, розглядаються тільки можливі перетворення ситуації. Це розгортання пошуку в глибину. Але у випадку, якщо він приводить до несприятливих ситуацій, пошук повертається до певного пункту.

Емоції виступають як генератор нової інформації. П.В.Симонов стверджує, що емоції здійснюють „перетрушування" семантичних зв'язків, що приводить до появи нових комбінацій, нових ідей. Емоції — основа творчого мислення.

Індивідуальний минулий досвід людини, акумульований у його знаннях, також зумовлює деякі особистісні особливості мислення. Так, добре структуровані, оптимально організовані знання дозволяють називати людину інтелектуалом, у протилежному випадку, навіть при великій кількості знань, про людину говорять, що вона дилетант.

Теоретичним обґрунтуванням зумовленості мислення особливостями організації спілкування є теза Л.С. Виготського про єдність спілкування і узагальнення. Встановлено, що авторитаризм дорослих (батьків, учителів) сприяє формуванню у дітей таких негативних властивостей мислення, як його стереотипність, низька креативність. Навпаки, паритетні стосунки дитини з дорослими приводять до розвитку критичності мислення, його самостійності, креативності. Загалом творчі здібності педагога формують у дитини всі позитивні якості її мислення, серед яких провідне місце займає діалогічність як здатність враховувати точку зору іншої людини, що, у свою чергу, надає мисленню рис продуктивного творчого процесу.

Можна виокремити універсальну структуру особистісних особливостей і відповідних особливостей мислення творчої людини: гнучкість, ініціативність, незалежність (нонконформізм) в оцінках, внутрішній самоконтроль.