Загальна психологія - Сергєєнкова О.П. - Поняття про мову і мовлення, їх функції. Фізіологічні основи мовлення

Поняття про мову і мовлення, їх функції. Фізіологічні основи мовлення

Свідомість людини формується в процесі спілкування людей між собою. Свідома й духовна взаємодія суб'єктів, що відбувається в основному в процесі їх спільної практичної діяльності, здійснюється за допомогою мовлення.

Проблему мовлення в психології зазвичай розглядають в контексті: мислення і мовлення. Дійсно, з мисленням мовлення пов'язане особливо тісно. Слово виражає узагальнення, оскільки є формою існування поняття й думки. Генетично мовлення виникло разом з мисленням в процесі суспільно-трудової практики і поступово закладалося в процесі суспільно-історичного розвитку людства в єдності з мисленням. Однак мовлення все ж виходить за межі співвідношення з мисленням. Мовлення корелює зі свідомістю в цілому.

Значною мірою завдяки мовленню індивідуальна свідомість кожної людини, не обмежуючись особистим досвідом, власними спостереженнями, через мову насичується і збагачується результатами суспільного досвіду. Спостереження і знання всіх людей стають або можуть завдяки мовленню стати надбанням кожного.

Основна функція свідомості - це відображення буття, його усвідомлення. Дану функцію мова та мовлення виконують специфічним чином: вони відображають буття, позначаючи його. Однак мова та мовлення - поняття як схожі, так і відмінні. Вони відображають два різних аспекти єдиного цілого.

Мовлення - це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії

Зупинимося на понятті "мова". Її одиницею є слово, яке має два боки:

Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства

Кожне наше слово - це особливий знак (будь-який матеріальний елемент дійсності, який використовується в певному значенні для збереження та передачі інформації). У слові зливаються функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалося, узагальнювалося, переносилося на нові об'єкти.

Рис. 2.5.1. Слово та його аспекти

Внаслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку кожної мови.

Мова складається з певних елементів:

Рис. 2.5.2. Елементи мови

Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від її освіти, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності

Словниковий склад - це сукупність слів у кожній окремій мові. Чим багатшим і різноманітнішим є словник, тим багатшою і різноманітнішою є мова. У практиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто слова, якими користується особа для

Граматика - це система законів (правил, обов'язкових для всіх), які визначають використання . знаків вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний - слова, які вона розуміє, коли їх читає або чує, але сама вживає не всі з них.

Граматичний склад визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення.

Рис. 2.5.3.Функціїмови

Мова є засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми. Володіючи однією і тією самою мовою, мовлення людей буде різнитися залежно від віку, характеру діяльності, середовища тощо. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, переконливе, іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому й виявляється відмінність мовлення одних людей від мовлення інших.

Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Разом з тим, сама вона існує як жива лише за умови активного використання людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування.

Рис. 2.5.4.Функції мовлення

За допомогою сигналізації через слово позначається предмет, дія, стан та ін. Зі словом пов'язане уявлення про предмет або явище.

Функція узагальнення обумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію того чи іншого предмета в системі людської діяльності.

Комунікація (спілкування) полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи взаємовплив.

Експресія полягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.

Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, які замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово вимовлене.

Існування слова пов'язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний апарат має таку будову:

1) надгортанник, 2) піднебіння, 3) язик, 4) ротова порожнина, 5) глоткова трубка.

Кожний з цих органів відіграє певну роль у створенні звуків. Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якої вона є. Ця функція властива лише людському мозку.

Рис. 2.5.5. Схема розміщення органів мовлення людини

Понад сто років тому було помічено, що пошкодження певної ділянки кори призводить до порушення мовлення (афазії). Так, пошкодження певної чолової ділянки лівої півкулі головного мозку призводить до пошкодження мовної артикуляції - так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати свої думки. Внаслідок ураження певної скроневої ділянки лівої півкулі головного мозку у людини порушується розуміння мови, виникає так звана сенсорна афазія. Чуючи мову, хвора людина не може пов'язати звучання з певним значенням.

Окрім розладів мовлення, що пов'язуються з ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні, пов'язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним з них є заїкання